Андрій Стебелєв: Блискучий теремок
Неперевершений лірик за життя видав всього три книги віршів, які, будучи сюрреалістичними, «поза простором і часом», виявилися не співзвучними радянським політесам. Зрештою, ця відчуженість призвела до трагічної загибелі поета. Володимира Свідзінського, заарештованого на початку війни з фашистською Німеччиною, по-звірячому спалили енкаведисти у корівнику разом з іншими в’язнями.Тепер він повертається з небуття. Повертається стараннями сучасних подвижників, таких як літературознавець з Києва Елеонора Соловей. Любо було потрапити до компанії дослідників, згуртованих Елеонорою Степанівною, а серед них – Олег Рарицький з Кам’янця-Подільського, Василь Горбатюк з Хмельницького, вінничани – Петро Гордійчук, Жанна Дмитренко, Костянтин Завальнюк, і здійснити днями вояж по подільських місцях, пов’язаних із життям генія українського слова.
Рання осінь на Поділлі цього року не завадила, а навпаки, додала прозорості у розумінні вишуканих рядків поета:
Що дивного, що вулиця пуста,
Що вечорами не співає молодь?
Вікно, як муром, льодом зароста,
Ручайних вод зав’язано уста,
І потоптом бреде по полю холод.
І звечора на тверді темно-синій
Нема моєї зірки між зірок,
Немов і там був ураган осінній
Та й повалив блискучий теремок.
Маянів – зараз, на жаль, невеличке село. На підмурку старої церкви, де колись правив службу батько Володимира – священик Євтимій, стоїть сьогодні інша покинута хата, на роздоріжжі у хащах височіє дерев’яний хрест, в долині дзюрчить цівочка смачної джерельної води, а з пагорбів відкриваються шалені краєвиди на околиці. Навколо – Ворошилівка, де купно жили євреї, польське містечко Вітава, що тепер у складі міста Гнівань, сільце Борсків, де ще донедавна жили нащадки руських старовірів. На Поділлі здавна мусили жити дружньо і всотували європейську толерантність.
Ані поляків зараз, ані євреїв, ані старовірів…
Дев’ятирічним хлопчаком Володимир Свідзінський вступив до Тиврівського духовного училища і провчився в його стінах п’ять років, вийшовши звідти тинейджером з розумними очима. Сьогодні в колишній панській садибі й будинку училища міститься Тиврівський ліцей-інтернат поглибленої підготовки в галузі науки, справжній флагман освіти і науки України. Вихованці інтернату напередодні дня народження поета влаштували для гостей таку собі імпрезу з читанням поезій Свідзінського. А директор закладу, креативний та енергійний Андрій Подзігун, загорівся ідеєю встановити поетові меморіальну дошку на стінах, що пам’ятають його струнку тінь.
Справжнім дивом для літераторів стало відвідання Шпикова, де у місцевій школі вдалося відшукати листи доньки поета. В Шпикові, у сусідньому селі Сліди, у наддністрянських Бабчинцях провідував поет своїх рідних. З його іменем пов’язане місто Бар, у Вінниці в 1933 р. померла його дружина… Чимало сторінок гіркого життя і променистої творчості нашого земляка ще слід наново прочитати.
Та все ще попереду. У жовтневі дні, коли поет народився і покинув цей світ, згадуватимуться його кришталеві поезії. 12 жовтня у Тиврівському ліцеї знову лунатимуть вірші Володимира Свідзінського.
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
Сьогодні у Вінниці
Найчастіше
Ваші відгуки про послуги у Вінниці
