Про що розповідав Віталій Портников у Стусівському університеті?

— Потрібно говорити про усіх людей, які стали заручниками російської окупації, які стали заручниками нового авторитаризму, що сьогодні, швидкими темпами, будується на окупованій території нашої країни. Бо авторитаризм це завжди атака на вільне слово, це спроба залякати, це спроба покарати того, хто говорить правду!

— Так важливо, щоб нам вдалося зберегти демократичний лад і свободу слова в Україні, щоб наша влада не відчувала безкарності, так як вона відчуває власну безвідповідальність за те, що відбувається в країні!

— Люди повинні чекати на результати реформ, але при цьому бути впевненими у тому, що під реформами не замасковані обкрадання більшості суспільства його меншістю. Це теж безвідповідальність, тому що ця меншість, яка обкрадає, створює таке враження, шо вона не тут живе. Мені завжди важко було зрозуміти такий не європейський підхід до справи. Коли ти обкрадаєш більшість своїх співвітчизників, стаєш олігархом, але разом із тим їздиш поганими дорогами, не маєш нормальної медицини, не маєш нормальної екології і твої діти, спадкоємці статків, дихають тим самим повітрям, як і люди у яких немає грошей.

— Очевидно, що держава повинна бути заможною і тут повинні бути умови для розвитку кожної особистості. Щоб вони знаходили собі місце тут, а не змушені були виїжджати кудись, щоб працювати. Очевидно, що держава має створювати економічні умови для своїх громадян. Але завжди постає питання, чому тоді наші співвітчизники виїжджають на роботу в ті країни, які на перше місце ставили свободу, підтримку культурних цінностей і захист власної мови? Чому ми зі своїм прагненням до добробуту заробляємо гроші там, де прагнули насамперед свободи?

— Наше держава та суспільство має в собі потенціал розвитку, а це завжди пов’язане з готовністю жертвувати чимось заради спільної справи. І це те, про що ми постійно забуваємо.

— Рівень безвідповідальність проявляється у тому, що ми впевнені, що держава залежить не від нас, а від когось іншого, що єдиним механізмом нашої реакції на те що в державі щось відбувається досі залишаються, не вибори, не страйки, не профспілкова активність, а повстання. Ми весь час намагаємося скоригувати історію повстаннями, яких вже було кілька в нашій новітній історії. Але після повстань, як правило наступає реванш, реакція, дезорієнтація населення.

— Я ніколи не розумів людей які не усвідомлюють, що за жодні гроші не можна купити нормальної держави. Комфортну для життя країну можна побудувати тільки разом.

— Ми не захід, а досі схід, де на вулиці сміття, а у будинку фонтани і квіти — усе таке чудове, тільки щоб ніхто не побачив, з дружиною включно.

— Глобальний світ — це не тільки розповсюдження коронавірусу, а й співробітництво рівних. Чому такі успіхи у будівництві Європейського союзу? Тому що після 1945, після того як Європа лежала в руїнах європейські країни зрозуміли, що тільки рівноправ’я та повага можуть забезпечити розвиток та конкуренцію.

— Загибель кожного українського військово це привід закінчити війну перемогою.

Підготувала Дар’я Науменко

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.