Від «Росії» до «Миру»: куди зникли вінницькі кінотеатри минулого

Михайло КУРДЮКОВ

Пів століття тому у Вінниці працювало понад два десятки кінотеатрів, де можна було подивитися чергову радянську драму, індійський бойовик або пригоди індіанців. Сьогодні у місті всього чотири таких заклади.
Тому саме час згадати, якими були кращі кінотеатри Вінниці — «Жовтень», «Росія», «Родина», «Мир», «Вишенька», кінотеатри у літаках та кінотеатри імені Коцюбинського та імені Шевченка, — скільки коштували вхідні квитки, і що знаходиться на їхньому місці тепер.

«Жовтень»

Збудували його у 1950 році, а перестав існувати кінотеатр на початку 2000-х. На його місці відкрили магазин. Цю функцію будівля виконує й досі.

Особливою популярністю «Жовтень» користувався серед студентів педагогічного та школярів. Збереглися спогади про те, що останні постійно замість уроків ходили на ранкові сеанси, адже директор їхньої школи змушував учнів приходити підстриженими. Якщо вони такими не були, директор не допускав хлопців у навчальний заклад.

Відео дня

У 1970-х «Жовтень» був одним з найдешевших у Вінниці. Квитки для дітей коштували 10 копійок, а для дорослих 25 та 35 копійок, залежно від ряду. Любили містяни переглядати там індійське та французьке кіно. Тут крутили радянські кінокартини та американські.

«Росія»

Збудували його у 1970 році, у стилі радянського модернізму. Робили тоді усе з розмахом: багато скла, величезні сходи, великий екран і найбільша у Вінниці глядацька зала на 1200 місць.

Складний фасад відбивав світло ліхтарів. Кипариси створювали романтичну та спокійну обстановку. На той час кінотеатр був одним з найпопулярніших в місті, квитки на сеанси, особливо вечірні, розкуповувалися за кілька днів.

Після розпаду СРСР і подальшого економічної кризи різко скоротилося вітчизняне фільмовиробництво, більшу частину екранного часу стали займати закордонні картини.

Одночасно з розвитком місцевого телебачення, яке мало не щовечора демонструвало по ефіру як старі фільми, так і новинки, популярність кінотеатрів стала різко знижуватися. Бували дні, коли на сеанс ніхто не приходив. Найчастіше глядачів було не більше десяти.

Після 25-річної історії, у 1995-му, кіно тут припинило своє існування. Приміщення почали використовувати приватні фірми. Замість фільмів — дискотеки. Згодом там розгорнули творчу резиденцію «Над Богом».

Пропонували також відкрити культурно-мистецький центр або сучасну концертну залу. Деякі містяни хотіли встановити поряд з будівлею пам'ятник Іванові Богуну, а архітектори навіть створювали візуалізацію з забудовою території колишнього кінотеатру хмарочосами. Яке майбутнє очікує на занепалу будівлю кінотеатру у центрі міста, наразі невідомо.

Кінотеатр імені Коцюбинського

Історія цього культурного закладу розпочалася у 1931 році. Впродовж усіх років свого існування заклад діяв за адресою Соборна, 68. Мав дві зали: «червону» та «зелену». На момент закриття кінотеатру у 2021 році йому було 90 років.

Останній сеанс відбувся 30 листопада о 21.50 у «зеленій» залі. Квиток коштував 100 гривень. Показували французьку кінокомедію «Інструкція з виховання мажорів».

Кінотеатр зачинили через закінчення терміну оренди, продовжувати який міська влада відмовилася. У приміщеннях, що звільнилися, мав з’явитися Business hub. Там малий та середній бізнеси міста могли б отримати різноманітні консультації.

З початком великої війни реалізацію цього задуму відклали на невизначений час. Наразі у кількох приміщеннях колишнього кінотеатру імені Коцюбинського діє комунальне підприємство «Муніципальна варта».

«Родина»

Найстаріший у місті та єдиний муніципальний кінозал, який працює й досі. Його історія почалась ще у 1911 році, коли дворянка Єфімія Добржанська та юрист Костянтин Ловицький відкрили ілюзіон «Амбрось» на садибі міського лікаря Миколи Нєдельського. Назва походила від грецької «амбросії» — їжі богів, що дарувала безсмертя.

У той час у Вінниці діяло аж шість кінотеатрів, тож конкуренція була серйозною. Щоб привабити глядача, власники «Амброся» організовували вистави, концерти й навіть танці перед показами. Згодом кінотеатр кілька разів змінював назву: під час війни — на «Театр мініатюр», у 1920-х — на «Ампір», а за радянських часів — на «Червоні крила» та зрештою «Родина». Після націоналізації заклад став клубом взуттєвої фабрики, а вже у 1945-му знову повернувся до ролі кінозалу.

З відновленням незалежності кінотеатр «Родина» переосмислив свою назву — тепер вона асоціюється не з «Родіною-матір’ю», а з українською родиною. У 2016–2019 роках заклад капітально оновили: утеплили фасад, замінили дах, модернізували залу, зробили простір доступним для людей з інвалідністю та встановили сучасне обладнання.

Саме у «Родині» з-поміж усіх кінотеатрів міста найдешевші квитки на сеанси, а частину кіноафіш тут досі малюють власноруч, що є унікальним, і не лише для Вінниці.

Кінотеатр імені Шевченка

Ще одним осередком культури у радянські часи колись був кінотеатр імені Тараса Шевченка на Старому місті. У ті роки він був не просто місцем для перегляду фільмів — тут збирались родини, молодь, працювали гуртки, проводились тематичні заходи.

Із розпадом СРСР заклад поступово втратив свою функцію. Приміщення не витримувало конкуренції з новими форматами розваг, і врешті-решт його закрили. У 1999 році на цьому місці з’явилась церква — одна з перших новозбудованих церков у цьому районі вже у незалежній Україні. Діє тут вона й сьогодні.

«Вишенька»

Перший кінотеатр цього мікрорайону, який з'явився у середині минулого століття, коли Вишеньку тільки починали розбудовувати. Збереглися спогади про те, що спочатку фільми тут показували просто неба, а згодом таки збудували дах. Розташовувалося невелике приміщення орієнтовно на розі сучасних вулиць 600-річчя та Порика.

Загалом майже усі мікрорайони Вінниці у ті роки мали свій кінотеатр. Місцеві пригадують «Вишеньку» як місце, де показували фільми про індіанців. Саме завдяки цьому місцю багато хто запамʼятав назви племен Апачі та Команчі.

Квитки на сеанс коштували по 10 копійок. Однак кіно можна було переглянути й безплатно: поки не зʼявився дах, деякі мешканці навколишніх багатоповерхівок могли дивитися фільми з вікон; а учні школи №21, якщо погоджувалися на вході до кінозали відривати корінці на квитках глядачів, також допускалися на сеанс.

«Мир»

А це великий двозальний кінотеатр, який збудували замість скромної «Вишеньки». Щоправда, заклад довго був у занепаді, поки у нульових роках його не реанімували. У 2014 розпочали ще одну реконструкцію, обіцяючи облаштувати тут вже чотири зали, супермаркет та багато інших приміщень.

Знову свої двері кінотеатр відкрив у 2017 році. Тільки тоді він вже називався «Кінопалац». Мав одну залу і найбільший у Вінниці екран — 12,5 метрів x 5,5 метрів. Зараз кінотеатр називається «Filmax Мир».

Кінотеатри-літаки

Один такий, літак ІЛ-14, стояв на подвір'ї Будинку офіцерів до 1991 року — перший пасажирський літак, що масово випускався в СРСР. Квитки на сеанси продавала бухгалтерка Будинку офіцерів, переодягнена у форму стюардеси.

У 1980-х кінотеатр почав занепадати. Пізніше його закрили, перетворивши на авіапамʼятник. Кілька разів літак підпалювали. Після чергової пожежі, борт порізали на брухт та вивезли у невідомому напрямку. На його місці УПЦ московського патріархату побудували храм Георгія Побідоносця.

Другий, ще більший авіалайнер, містяни могли бачити на дитячому майданчику, що розташовувався колись навпроти Центрального автовокзалу. Таким був літак ТУ-104А. Борт міг одночасно перевозити 100 пасажирів. До переобладнання його на ще один дитячий кінотеатр, лайнер 20 років курсував на маршрутах Узбекистану, Сакартвело та України.

Кінотеатр закрили у 80-х. Вхід до літака опечатали, а сходи прибрали. У середині збереглися штурвали, панель приладів, крісла пілотів, через що підлітки й молодь полюбляли туди пробиратися.

Як і в попередньому випадку, авіапамʼятник порізали на брухт та вивезли з Київської у 1991 році. На його місці невдовзі постала греко-католицька церква Покрова Богородиці.