Здійснив 356 бойових вильотів. Про командира полку, який не втратив в Афгані жодного бійця

Баграм 1988-го. Керівний склад авіабази, яку доручили очолити полковнику Алексєєву. У ній нараховувалося 256 одиниць літаків і вертольотів.

Військовий льотчик, корінний москвич Володимир Алексєєв, після розпаду Союзу присягнув на вірність народові України. Демобілізувався у 2002-му у званні генерал-майора. Афганський досвід поширює серед молодих офіцерів-авіаторів. Продовжує працювати на цивільній посаді – очолює Музей авіації Повітряних сил.

Всіх поверну живими

Старокстянтинів, райцентр сусідньої Хмельницької області. 168-й авіаційний полк літаків-винищувачів. Серпень 1987-го. Непередбачувана, несподівана зустріч очікувала командира підполковника Володимира Алексєєва перед відправкою в Афганістан. У підрозділ прийшли дружини льотчиків. Розмова вийшла непроста. Жінки говорили емоційно, зі сльозами. Їх можна було зрозуміти. На той час уже понад десять тисяч «чорних тюльпанів» прибуло в Союз з чужої країни (так називали авіарейси, якими привозили труни з тілами убитих – Авт.)

-Всіх поверну живими! – пообіцяв Алексєєв.

-Що я міг ще сказати у ті хвилини? – згадує генерал. – На щастя, так воно і сталося. Жоден з нашого полку не загинув за рік участі у бойових діях в Афганістані – з серпня 1987 по вересень 1988-го. У полку нараховувалося понад п’ятсот військових.

До непростого завдання готувалися, враховуючи досвід льотчиків, які вже пройшли Афган. Щоправда, у полку таких не було на той час. Алексєєв мав можливість спілкуватися з ними на попередньому місці служби – в одному з полків, де служив заступником командира. Уже в Афганістані часто-густо найбільш небезпечні завдання виконував особисто. Так говорять про генерала його побратими. Дехто з них дотепер служить у Вінниці.

За сто бойових вильотів – тільняшка

Традиція вручати льотчикам тільняшку за сто бойових вильотів народилася у 168-му з легкої руки командира. Алексєєв згадує, як вона виникла. Поруч з їхнім полком базувалися десантники. Він мав гарні стосунки з їхнім командиром. Не раз виконували спільні завдання. Сусіди дарували льотчикам тільняшки. Вирішив відзначати ними за кожну сотню бойових вильотів. Одна з перших полосатих майок дісталася командиру.

Загалом за рік  в Афганістані Алексєєв 356 разів піднімав у небо винищувач МіГ-23 МЛД.

-Рекордсменом у полку став командир першої ескадрильї Володя Клименко, - каже співрозмовник. – На його рахунку понад 560 польотів на бойові завдання. Бувало, робив це по 4- 5 разів у день. Навіть командувач Повітряних сил 40-ї армії генерал-майор Дмитро Романюк, якому підпорядковувалася вся наша авіація, піднімав літаки в небо. Після сотого польоту йому теж вручили тільняшку.

Льотчики полку здійснили в Афганістані 12,5 тисячі бойових вильотів. Нагадаю, це за один рік. Для порівняння генерал назвав ще одну цифру – 10.800 вильотів. За його словами, стільки разів піднімалися в небо пілоти їхнього полку за чотири роки Другої світової війни.

-Мені запам’ятався перший політ, - говорить Алексєєв. - Чим? Не знайшов ціль для  ураження. Не було досвіду орієнтації на складній місцевості. Після набуття бомбо- штурмових ударів, заборонив робити повторні заходи на ціль. Адже противник розумів, якщо ти промахнувся, чи не вийшов на ціль з першого разу, то маєш повернутися ще раз. Тому готувався зустріти нас у всеозброєнні. Було чим – переносних зенітно-ракетних комплексів «Стінгер», «Стріла» , «Джавелін» у моджахедів було достатньо.  «Джавелін» оснащувався невеликою антеною, дуже добре працював вночі проти транспортних літаків. До речі, саме під час повторних заходів на ціль зазнала втрат авіація з інших полків. У нас не постраждали ні люди, ні техніка. 

Караван перевозив зброю

Понад 90% завдань, що їх виконувала авіація, передбачали знищення наземних цілей. Це були військові об’єкти, табори для підготовки бойовиків, каравани зі зброєю. За знищення одного з караванів льотчики Алексєєва отримали державні нагороди. Командира також відзначили орденом Червоного прапора.

Завдання з Кабула, де знаходився штаб 40-ї армії, надійшло уже наприкінці дня. Допомоги потребували десантникам 56-ї бригади. Вони виявили караван, що рухався зі сторони сусіднього Пакистану у напрямку афганської столиці. Караван був надзвичайно великий – понад триста верблюдів і приблизно півсотні супроводжуючих. Якби він сховався у горах, знайти його там було б неможливо. Про проходження цивільних караванів афганці завжди інформували. До того ж, вони не мали стільки в’ючних тварин і людей.

Шість винищувачів МіГ-23 МЛД підняв у повітря комполку. Його літак йшов першим. Попереду були  два літаки-розвідники. Вони мали сигналізувати місце ураження. Робили це скиданням бомб, що світяться. Але бомби упали трохи далі від місця ураження. «А я вже йшов у піке, - говорить генерал. – Треба було переорієнтуватися, щоб перенацілити напрямок удару. Зробити це було непросто. Однак бомби точно влучили у ціль».

Афганські підрозділи у Союзі швидко розформовували

Після повернення з Афганістану Алексєєв звернув увагу, наскільки швидко почали розформовувати афганські підрозділи. Навіть командувача армією генерала Громова прибрали з військ, перевели у міліцейське відомство, він став заступником міністра. Боялися! Бо це були люди, які пройшли не тільки бойовий вишкіл. Згуртовані й організовані. Надзвичайно довіряли командирам. Коли їх відправляли в Афганістан, переконували, що відстоюють справедливість. Так само вони готові були робити це і після повернення на рідну землю.

-Після Афганістану ми нічого не боялися, - каже генерал. – Там ми на практиці закріпили те, чого нас вчили, до чого ми готувалися. На навчаннях почувалися впевнено. Наприклад, одного разу я застосував одну з вправ, що її освоїв на війні. Із поставленим завданням справився успішно. Але дістав на горіхи. Мені зауважили, що це суперечить вимогам навчань…

«Що ти бухтиш, війни не буде»

Нині генерал Алексєєв на цивільній посаді – очолює Музей авіації Повітряних сил. Після розпаду Союзу залишився в Україні, склав присягу. Не приховує, що хотів продовжити службу у Мінську, де на той час проживали батьки. Однак місця для бойового офіцера не знайшлося.

–Буду служити народові України, - доповів тодішньому командувачу ВПС нашої держави Валерію Васильєву.

-Дуже радий, - відповів командувач, який знав Алексєєва по службі в Афганістані.

У середині 90-х Алексєєв командував дивізією у званні генерала. Багато писав і розповідав про афганський досвід використання авіації. Його поради є, зокрема, у книзі, виданій військовими журналістами газети «Крила України» - «Грачи» летят в Баграм». Баграм це місце, де розташовувався полк під орудою Алексєєва. У книзі зібрано також спогади інших військових авіаторів про Афганістан.

Перемагають не кулаками, а розумом

-Коли почалися бойові дії на Донбасі, тодішній заступник командувача Повітряних сил генерал Василь Нікіфоров розпорядився, щоб книгу перевидали і доставили тираж у підрозділи дислокації військових льотчиків, - розповідає генерал. – Для молодих це дуже потрібні уроки. Описано конкретні ситуації. Це своєрідний навчальний посібник.

Генерал згадує, як йому інколи дорікали високопоставлені військові чиновники. «Війни не буде, що ти бухтиш, Алексєєв», - такими словами відповідали на його афганські публікації.

Генерал не може зрозуміти, як допустили значне вторгнення росіян. Перетинали кордон без спротиву. Каже, читав, що сталося так тому, що не було команди для авіації знищувати техніку на марші. Вибили бойовиків зі Слов’янська, але дали дійти до Донецька і закріпитися там. Чому? Адже на початку бойових дій вони ще не мали значних засобів протиповітряної оборони, росіяни ще не встигли притягти їх на Донбас. Чому було не атакувати з повітря? Або ще приклад. Перед авіацією ставили завдання знищувати блокпости. Це справа артилерії.  Тим часом по постах наші літаки били з гармат. Літати мали б парами, ланками, тоді противнику складніше обирати ціль. Льотчики добре знають про це, однак вони тільки виконують команди.

-У війні перемагають не кулаками, а розумом, - зазначає генерал. – Простіше кажучи, мають бути грамотні командири. Вони вже з’являються…

Військовий у третьому поколінні

Генерал Володимир Алексєєв військовий у третьому поколінні. У нього дід і батько також були військові. До речі, пан Володимир відзначений такою само нагородою – орденом Червоного прапора, як і його дід. У першу світову Григорій Алексєєв став повним георгіївським кавалером, а орден Червоного прапора отримав під час громадянської війни, коли командував бригадою. У нього дуже непроста доля. У часи сталінських репресій його арештували,  позбавили усіх нагород і військового звання. Під час Другої світової Григорій Алексєєв писав листи до Сталіна, просив відправити його на фронт. Пішов рядовим. Війну закінчив уже комбатом у званні майора.

Батько пана Володимира служив офіцером зв’язку. Військову професію обрав син генерала Андрій. Він також став військовим льотчиком.

Про небо Володимир Алексєєв мріяв з дитинства. Після закінчення Чернігівського вищого військового училища льотчиків мрія здійснилася. Пізніше отримав диплом випускника Військово-Повітряної академії імені Гагаріна. Крім згаданих вище посад – заступника командира полку, командира полку, дивізії, в Афганістані очолював авіабазу Баграм, де на озброєнні знаходилося 256 літаків та вертольотів. З 1997-го і до 2002-го був заступником начальника бойової підготовки Військово - Повітряних сил України. В небі провів понад три тисячі годин на різних типах винищувачів.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.