У Вінниці письменниця з Донецька презентувала нетиповий образ переселенця

Образ нетипових переселенців майстерно виписала молода письменниця з Донецька Вероніка  Миронова. Книгу «Люди Донбасу. Життя спочатку»  неспроста презентувала у Вінниці, в Донецькому національному університеті.  Автор книги, як і ДонНУ,  також залишила рідний край після його тимчасової окупації.

Письменниця пропонує читачеві подивитися іншими очима на тих, хто не з власної волі опинився далеко від рідного Донбасу. У 14-ти великих і малих містах та селах зустрічалася письменниця з майбутніми героями книги. «Спершу мала намір розповісти про «переселенство як явище, - каже пані Вероніка. – Однак під час роботи акценти змістилися. Сталося це тоді, коли  зустрілася з людьми,  які, стиснувши в кулак силу волі, демонструють, що у рідній державі будь-де можна почати життя спочатку. Зрозуміла, що важливіше руйнувати усталені стереотипи про людей Донбасу, які, нібито, сидять на шиї в інших. Мої герої спростовують цю поширену у суспільстві  думку».

У кожній з тридцяти однієї окремих розповідей автор стверджує, що люди, які несподівано опинилися в іншому місці, не є тягарем для інших. Її герої  ні в кого, нічого не просять, дехто, навпаки, ще й допомагає. Всі вони навчаються заново жити на новому місці. Для них важливо, що роблять це у рідній державі, а не у вигаданій кимось територіальній одиниці з назвою на три літери.  

-Приклад цих людей перекреслює усталений образ переселенця, - ділиться думками завідувач кафедри  журналістики ДонНУ Олена Тараненко. – Своїми діями герої книги ніби  закликають інших – роби, як ми.  Кажу «ми», бо я теж залишила Донбас, втратила домівку. Незважаючи на всі труднощі, що тягарем лежать на серці, люди, які вибралися з Донбасу, дехто під свист куль, дехто з однією валізою в руках, зберегли головні людські цінності і віру в незалежність нашої держави. Ми зберегли те, заради чого варто далі жити.

Пані Олена пишається тим, що автор книги колишня їхня студентка. Вероніка Миронова закінчила філологічний факультет. Тому й  спілкувалася під час презентації  відверто і щиро, як з гарними друзями. Одна з розповідей у книзі не вписувалася у загальну канву твору. Вероніка каже, довго роздумувала, що робити з нею: залишати, чи прибрати? Довірилася давньому прислів’ю – з пісні слова не викинеш. Лікар, який перебрався з Луганщини до Запоріжжя і працює нині там за фахом, як і кожен з героїв книги, відповідає на питання: «Чи мріє він повернутися у рідні краї?». – «Так, мрію, - відповів той. – Тільки трохи згодом, коли моя молода республіка ЛНР зміцніє, зіпнеться на ноги, тоді й візьму квиток до Луганська». У розповіді про згаданого лікаря збережено один промовистий штрих. Коли автор розшукувала його у лікарняному закладі, спершу не звернула уваги, що колеги, до яких зверталася, не називали чоловіка по імені, не згадували прізвище. «А-а, це той, переселенець», - чула у відповідь.

Перша презентація книги «Люди Донбасу. Життя спочатку» відбулася у Львові на цьогорічному на форумі видавців. Тепер автор привезла своє дітище до рідної альма-матер. Її зустріли справді по-материнськи тепло. Розчулили до сліз. Так буває, коли зустрічаєшся з друзями, які так само, як ти, також сповна сьорбнули з тієї само гіркої чаші. Ще більше сліз буде, коли донецькі знову повернуться на Донбас. Бо усім їм хочеться додому. Навіть тим, кому добре на новому місці.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.