«Ці режими починають змахувати на маленький дурдом»: як карантин вплинув на життя фотографа

— Взимку я поїхав до Чехії. В житті потрібні були зміни, нові висоти, досягнення, новий досвід. Ще місяць тому, коли кордони офіційно закрились, я з групою «авантюристів» гуляв і роздивлявся пам’ятки чеського міста Брно. Працюючи і розвиваючись в цій країні, я щось чув про ситуацію в Китаї, але якихось переживань і глобальних проблем, що могли б зачепити весь світ, я не бачив, а тому не сприймав це всерйоз. 

На той момент, якщо чесно, вистачало власних проблем, які я намагався вирішити. Поїхати в чужу країну і зрозуміти, що ти не настільки сильний, як тобі здавалося і отримати реальний вихід з зони комфорту — це те, чим я тоді жив. А ще, думками я вже знаходився вдома, хоча за планом мав повертатися лише за місяць-півтора.

За кілька тижнів в усю цю історію «залетів» вірус. Після закриття кордонів я зрозумів, що проблема вже давно перетнула межі Китаю, і тепер вона десь зовсім поряд. Введений карантин і безкінечні новини про коронавірус посіяли в моїй голові невелику паніку.  

Я почав вести себе як чехи. За руку вони вітаються лише раз, при знайомстві, а всі наступні рази говорять — Ahoj. Далі я мінімізував контакт з брудними об’єктами: поручні, ручки дверей тощо. Почав частіше мити руки, а після повернення з вулиці — дезінфікував свій смартфон.

У другий і третій місяці зими у фотографів йде спад замовлень. Свята закінчуються, заходів немає, весілля в цю пору року рідкість. Тому віддавши клієнтам всі зйомки, я з чистою душею поїхав за кордон. Але були клієнти, які знайшли мене і за кордоном. Одну дівчину не зупинив навіть той факт, що в Чехії я без техніки. Вона попросила провести фотосет на телефон. У мене це була перша така фотосесія. Але кінцевим результатом я задоволений. 

У перші два тижні карантину я виходив лише в магазині і лише в певний час. Приміром, з 8.00 до 10.00 в чеські супермаркети могли зайти лише люди пенсійного віку. На вулицю всі виходили лише у масках. В цьому сенсі у чехів все чітко. В магазинах вони одягали целофанові рукавички, там же стояли антисептики з одноразовими серветками. І це все на початку карантину. 

Перший час було важко сприйняти те, що відбувається. Були сильні емоції, шок і нерозуміння. Але зараз я намагаюсь підходити до цього з більш філософською точкою зору. 

Мої спортивні плани на весну-літо залишаються під великим знаком питання. Скасована велика кількість змагань, тренувальних процесів, чемпіонатів і турнірів. Поїздки за кордон також зірвалися. Але втрачаючи щось одне, ми набуваємо інше. 

Він нудьги і через те, що перукарні були закритими, поголився налисо. Вирішив, якщо я вже застряг тут, то можна скинути негативну енергію, ну і на голову нехай припаде трішки засмаги. На вулиці, до речі, стало значно тепліше, дерева цвітуть і пахнуть, пташки співають — усе це зігріває і додає оптимізму 

За відчуттями все йде вже на спад. Деякі ходять без масок, або маски висять на шиї, багато велосипедистів також їх вже не одягають. Прийшов до висновку, що вірус справді є, але він не такий страшний, яким нам його малюють. Найбільше страждають економіки, а тому всі ці режими починають змахувати на маленький дурдом. 

Нового нічого не скажу, але все ж таки: вірус небезпечний, але якщо дуже треба в магазин, то можна; з дітьми не гуляйте, а з тваринами будь ласка; займатися на спортмайданчиках заборонено, гуляти на природі, в парках і пляжах — також, але якщо в Епіцентр, то спокійно. Це починає нагадувати дешеву комедію. Тільки після цієї комедії ми ще довго будемо приходити до тями. 

В цій поїздці я зрозумів, що ще сильніше полюбив свою країну, місто, дім і багато чого іншого. Тому скоріше хочу повернутися до своїх близьких та рідних. Хочу зробити це найближчим часом, але не знаю як. Чекаю новин від посольства і системи «Друг». 

Люди вже будують на цьому бізнес. Так звані таксі пропонують довезти до українського кордону за 100 євро. Звідти ще потрібно платити, щоб доїхати до Вінниці. Виходить доволі дорого. 

Вже маю місце, де зможу провести двотижневу самоізоляцію. Відчуваю себе чудово, але здоров’я близьких важливіше. 

Спостерігаю, як батьки почали більше часу проводити з дітьми, як закохані пари починають розуміти одне одного. Це чудово. Багато людей отримали шанс використовувати час з користю. Тому хочеться вірити, що цей вірус навчить нас цінувати життя, любити та поважати інших. 
 

Читайте також:

«Важко знайти доставку їжі для змій»: як карантин вплинув на життя власниці екзотичних тварин

«Сьогодні кожен з нас відповідає за всіх»: як карантин вплинув на життя речниці патрульної поліції

«Зараз домовляюсь про утилізацію масок»: як карантин вплинув на життя школярки

«В кишені дезінфектор, а на багажнику обприскувач»: як карантин вплинув на життя велоактивіста

«Вперше в житті я не шкодую, що живу в селі»: як карантин вплинув на життя SMM-редакторки

«Це наче другий медовий місяць»: як карантин вплинув на життя мандрівника

«Нічого не дисциплінує краще, ніж тверда підлога»: як карантин вплинув на життя працівниці міськради

«Я й гадки не мав, що нас можуть закрити вдома»: як карантин вплинув на життя генеалога

«Можу доволі ліниво поводитися і довго спати»: як карантин вплинув на життя контент-менеджерки

«Розважаю читачів у соцмережах та свого кота Нікітку»: як карантин вплинув на життя ведучого

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.