«В кишені дезінфектор, а на багажнику обприскувач»: як карантин вплинув на життя велоактивіста

— Це не перша пандемія, яку я переживаю у буквальному значенні цього слова. У не такому далекому 2009 році вирував вірус H1N1, який в народі назвали «Свинячим грипом». Під час тієї пандемії я місяць провів у лікарні, майже два тижні у реанімації, пережив дві клінічні смерті за три дні. 

Тоді я чудово засвоїв, як при пандемії можуть розгортатися події і зробив для себе кілька висновків. Я кинув палити, обрав велосипед, як основний вид транспорту, зробив місячний запас харчів і переглянув життєві пріоритети. Повторювати той прикрий досвід знайомства з вірусом, мені не хочеться. 

У світі щороку трапляються сезонні епідемії, але розуміння, що саме теперішній вірус принесе багато біди, прийшло після того, як китайці всього за кілька днів побудували шпиталь і закрили державні кордони. Це стало першим поштовхом у просіданні торгівлі. Через це я збільшив запас харчів до двомісячного і зробив ревізію аптечки.

Після оголошення карантину в Італії, у нас почали прикидати варіанти з достроковим стартом сезону Nextbike. Ми подивилися прогноз погоди і вирішили стартувати. Дев’ятнадцятого березня ми розгорнули мережу, 29 числа спільно з друкарнею ОКТО запустили соціальну рекламу, але повністю закінчити налаштування мережи нам вдалося лише 4 квітня.

Не можу сказати, що оголошення карантину змінило хід мого життя, ні, але він перетасував його елементи: щось довелося прибрати, а щось додати. Своє докарантинне життя я можу розділити на кілька умовних сегментів: вирішення два рази на тиждень логістичних квестів теренами Поділля. Пошук рекламодавців для Nextbike, питання розвитку мережі, розробка промо і підготовка до старту сезону. Організація і підготовка до велосезону, запуск клубу St. Matras RC і суспільні проекти. Ну і традиційні хатні справи: вигул сірої «скотини» (мого кота на ім’я Коте), закупи в магазинах два рази на місяць і катнути десь велосипедом на вихідні. 

Багато з цього можна було вирішувати дистанційно з дому, або просто брав з собою ноут та їхав у центр. Між зустрічами працював з якоїсь кав’ярні — такий собі варіант мобільного офісу. 

З початком карантину поїздки Поділлям одразу закінчилися. Організаторські справи почали вирішуватися неквапливо, тим паче, що час ми ще маємо — старт наших івентів починається з кінця травня — початку червня. Їх поки що не переносили, але, швидше за все, Велодня цього разу не буде. Деякі проекти ми навіть не анонсували. 

На суспільні ініціативи поки що не вистачає часу через Nextbike. Цьогоріч запуск вийшов трохи нервовим, довелося замість двох тижнів, вкластися в чотири дні. Та й сама організація робочого процесу в умовах карантину кардинально змінилась. З основного — два рази на день потрібно проводити дезінфекцію станцій і велосипедів, а паралельно вирішувати технічні проблеми. Відповідно, режиму #залишаюся_вдома дотримується дружина і коти, які вже починають офігівати від того, що ми постійно тусимо в їхній хаті. 

Думаю, що десь з квітня, сімейний бюджет «просяде» на чверть. Це суттєво, але не так, щоб «ой, всьо пропало».

Зараз я прокидаюся о шостій ранку, п’ю каву та їду «святити», тобто дезінфікувати станції. Додому повертаюся приблизно о дев’ятій. Снідаю, роблю хатні справи або працюю за ноутбуком. По обіді роблю другий виїзд на станції, паралельно вирішуючи інші питання: заводжу продукти батькам, забираю посилки з «Нової пошти», щось докупаю у магазині. 

Назад повертаюся близько десятої вечора, вигулюю сірість (це знову про мого кота), йду в душ, вечеряю і паралельно з переглядом серіалу, гортаю стрічку або пошту. За день на своєму роверку накатую від 40 кілометрів. Мій рекорд станом на зараз — 110 кілометрів. 

Через карантин стало однозначно більше спілкування в месенджерах. Навіть не знаю, добре це чи погано, але відповідати на повідомлення під час поїздок, доволі незручно. 

На вулиці мене тепер можна побачити в масці або респіраторі і в нітрилових рукавичках. В кишені маю дезінфектор, а на багажнику обприскувач з санідезом. Перед тим, як зайти додому, дезинфікую всі речі: покупки, одяг і взуття; рукавички викидаю в смітник; одяг кладу в окремий пакет; коли його збирається багато — відправляю в пралку. Спочатку було важкувато звикнути до нових звичок, але зараз система налагоджена і якось вже втягнувся. Сподіваюсь, що найближчим часом з’явиться трішки вільного часу. 

Бісить, що карантин перетворив моє буденне життя в справжній квест. Доводиться постійно думати, де ж тепер купити скотч, анкер чи болт, щоб при цьому не їхати через все місто. Точки з продажу фаст-фуду, кафе і кав’ярні тепер закриті. Через це у мене немає ані «мобільного офісу», ані можливості випити нормальної кави, ані перекусити. Дякую тобі Боженька за ОКО та WOG — хоч щось рятує. 

Окремим фейлом стала заборона на відвідування парків і лісопаркових зон, але при цьому в церквах продовжують правити, і на обмеженій площі там досі збирається велика кількість людей. Причастя вірян з однієї тари, то взагалі ідеал дотримання карантинних норм. 

Тішить, що люди почали активно пересідати на велосипеди. Щоправда, й тут є зворотний бік медалі, адже частина з них їздить як заманеться. Почав більше часу проводити на свіжому повітрі. Але хочеться ще більше. 

Спостерігаючи за розвитком подій в Україні та світі, карантин триватиме мінімум до середині травня. Масові заходи можуть бути під забороною до кінця червня. Дай Боже, щоб я помилявся, але вихід з кризи буде тяжким і жорстким. Сподіваюсь, що наша родина вийде з неї з мінімальними втратами і всі наші проекти вдасться швидко реалізувати.

Коли знімуть карантин, першим ділом вийдемо з дружиною на каву. І я таки потраплю до ресторану «Лезгінка». Ще в планах реалізація всіх запланованих заходів, зокрема, зроблю власний «Tour De Поділля» велосипедом, на кілька днів і обов’язково з наметом. 
 

Читайте також:

«Вперше в житті я не шкодую, що живу в селі»: як карантин вплинув на життя SMM-редакторки

«Це наче другий медовий місяць»: як карантин вплинув на життя мандрівника

«Нічого не дисциплінує краще, ніж тверда підлога»: як карантин вплинув на життя працівниці міськради

«Я й гадки не мав, що нас можуть закрити вдома»: як карантин вплинув на життя генеалога

«Можу доволі ліниво поводитися і довго спати»: як карантин вплинув на життя контент-менеджерки

«Розважаю читачів у соцмережах та свого кота Нікітку»: як карантин вплинув на життя ведучого

«Кожен може бути корисним. Як мінімум — сидіти вдома»: як карантин вплинув на життя волонтерки

«Добре, що можна тримати зв’язок через месенджери»: як карантин вплинув на життя священика

«Я почав розуміти тварин, які живуть в зоопарку»: як карантин вплинув на життя журналіста

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.