«Вперше в житті я не шкодую, що живу в селі»: як карантин вплинув на життя SMM-редакторки

— До карантину у мене був чудовий режим, який я налагоджувала роками. Я живу за містом і транспорт у нас ходить раз на 1-1,5 години. Через це я прокидалася о 6.00 ранку, щоб встигнути на автобус та вчасно доїхати в інститут на першу пару. Перед навчанням у мене завжди було пів години вільного часу, тому їх я проводила в цілодобовій кав’ярні в центрі міста. Потім кілька пар, позанавчальна робота в раді студентського самоврядування і аж тоді я бігла на роботу. Повноцінний робочий день в офісі у мене починався після 12 години.

Можна сказати, що в будні дні вдома я тільки ночувала. Йшла раніше всіх та приходила найпізніше. Ввечері ще займалася невідкладними справами по роботі, готувалась до пар, а якщо залишався вільний час і мені ще не хотілось спати (а це бувало досить рідко), я дивилась серіали або читала книжку. 

Вихідні переважно проходили з друзями або за відпочинком з сім’єю. Кілька разів на сезон вдавался виїжджати за межі Вінницької області. Це були або сплановані подорожі з великою компанією студентів, або поїздки по справах. Приблизно таким і було моє життя до карантину.

Після початку карантину моє життя практично перевернулося з ніг на голову. За типом особистості я екстраверт: маю багато друзів, люблю говорити без зупинки та знайомитися з новими людьми. Зараз же моє спілкування обмежується тільки членами сім’ї. Я б не сказала, що нам нема про що говорити, але моя сім’я — це три різних покоління (я, батьки та бабуся).

В певних речах наші точки зору не сходяться, тому мені дуже не вистачає спілкування з друзями та колегами по роботі. Я не любителька телефонних розмов, тому живе спілкування — це саме те, чого на карантині не вистачає найбільше. 

Мені пощастило з тим, що є можливість працювати з дому. Але перший тиждень такої роботи був просто пекельним. В Україні почали реєструвати перші випадки коронавірусу і 80% усіх наших новин були саме про це. Потрібно було оперативно це все читати і розкидати по соцмережах. А як тут можна швидко працювати, коли настрій вдома взагалі неробочий?

Перші кілька днів, я починала працювати о 9.00 ранку і закінчувала, коли на годиннику було за 22.00. Мене постійно щось відволікало від роботи.

Знадобився тиждень, щоб звикнути до роботи вдома. Зараз кожну годину я стараюсь робити невеликі перерви, щоб відпочивали мізки і очі. Щовечора планую справи, які маю зробити на наступний день. Позначаю ті, які потрібно буде зробити в першу чергу і ті, які можуть зачекати. В список справ також входить дистанційне навчання в інституті та заняття з англійської.

До речі, на карантині почала більше їсти. Маю три повноцінних прийоми їжі та ще кілька перкусів протягом дня. А щоб не викотитись з карантину колобком, почала їздити на велосипеді. На щастя, в селі є купа місць, де абсолютно немає людей.

В будні користі від мене вдома мало. Часу, щоб зробити щось інше, крім роботи та навчання, немає. На вихідних роблю справи по дому та готую. Правда друге не завжди виходить вдало, але у мене ще є час, щоб покращити свої кулінарні навички.

Коли є вільна годинка, читаю або дивлюсь фільми. Кілька днів тому замовила собі картину, яку потрібно розмальовувати фарбами за номерами. На таке у мене ніколи не вистачало часу до карантину.

Мабуть, вперше в житті я не шкодую, що живу в селі. Мені дуже шкода людей, які живуть у місті в квартирах і, окрім балкону, їм немає куди піти. Мій будинок знаходиться над річкою, тому практично кожного дня я виходжу на прогулянку. Але у вихідні дні такі прогулянки іноді неможливі. 

З самого ранку над річкою збирається з десяток машин, всі смажать шашлики і живуть звичним життям, наче ніякого карантину немає. Все б нічого, якби вони ставали хоча б за метрів 20-30 один від одного, але з’їжджаються на купі, діти всі бігають разом… Який тоді сенс від такого карантину, не розумію?

За три тижні такої ізоляції я виходила в люди тільки два рази. В обох випадках одягала маску та рукавички. Зазвичай протягом тижня ми складаємо список необхідних продуктів і речей та їдемо на машині за покупками. Тішить те, що людей в магазинах дійсно стало менше, всі вони мають засоби захисту та стараються тримати дистанцію. 

Деякі товари, які зараз недоступні у магазині, я замовляю в інтернеті. Якщо є можливість доставки додому, то користуюсь нею. Нехай це виходить трохи дорожче, але краще так, чим зайвий раз їхати на пошту. До речі, у сільському магазині зараз є практично все, і ціни не більші, ніж у місті.

Зараз морально готую себе до того, що карантин продовжать ще на певний час. Я не планую ніяких глобальних подій. Розумію, що певні речі, як от похід у кафе чи театр, концерти та подорожі я не зможу здійснити найближчі кілька місяців. Єдине, що я зараз можу спланувати, це як облаштувати робоче місце на вулиці та де посадити грядки на городі.

Я реалістка, тому впевнена, що навіть коли карантинні заходи почнуть послаблювати, ми не одразу повернемося до колишнього життя. Про вихід на вулицю без масок та рукавичок першим часом можна буде тільки мріяти. Те, наскільки швидко завершиться карантин, залежить тільки від нас. Тому, люди, якщо хочете, щоб все це скоріше закінчились, будь ласка, сидіть вдома!

Читайте також:

«Це наче другий медовий місяць»: як карантин вплинув на життя мандрівника

«Нічого не дисциплінує краще, ніж тверда підлога»: як карантин вплинув на життя працівниці міськради

«Я й гадки не мав, що нас можуть закрити вдома»: як карантин вплинув на життя генеалога

«Можу доволі ліниво поводитися і довго спати»: як карантин вплинув на життя контент-менеджерки

«Розважаю читачів у соцмережах та свого кота Нікітку»: як карантин вплинув на життя ведучого

«Кожен може бути корисним. Як мінімум — сидіти вдома»: як карантин вплинув на життя волонтерки

«Добре, що можна тримати зв’язок через месенджери»: як карантин вплинув на життя священика

«Я почав розуміти тварин, які живуть в зоопарку»: як карантин вплинув на життя журналіста

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.