«Нічого не дисциплінує краще, ніж тверда підлога»: як карантин вплинув на життя працівниці міськради

• Редакція 20minut.ua публікує цикл статей про те, як коронавірус та впровадження карантину змінює життя вінничан різних професій: генеалогів, контент-менеджерок, ведучих свят, волонтерок…  
• Нижче вже сьома історія з циклу. У ній менеджерка освітніх проектів департемнту маркетингу міста та туризму ВМР Катерина Мацієнко розповідає про зірвані проекти, людей, якими вона пишається, і про те, навіщо щоранку займається ретельним прибиранням кухні.

— Ще місяць тому, мені здається, я потопала в потоці якихось справ. Зустрічі, заходи, проекти, наради, трішки нервів, бо здавалося, що нічого не встигаю, забуваю відписати друзям, не маю можливості зустрітися з рідними тощо. Я частенько скаржилася на це все, але однозначно любила цей ритм. І здавалося, чим більше треба зробити і встигнути, тим легше і насиченіше життя. Зараз все однозначно інакше.

Вперше про коронавірус я почула, коли це захворювання почало «накривати» Китай. Пам’ятаю, як читала якісь новини про нові зараження, про легкість передачі, про закриті міста і по тілу розпливався страх. Але спостерігаючи зі ЗМІ, що відбувається у світі, я робила (і роблю зараз) одну дуже правильну річ: зберігала спокій. При тому, що я ще та панікерка, я продовжувала жити своїм нормальним життям і виконувати свою роботу. 

Чи думала я, що це все переросте в пандемію і весь світ сидітиме на карантині? Навряд. Хоч і морально готувалася до того, що це може торкнутися моєї роботи і мене особисто.

Я працюю менеджеркою освітніх проектів у департаменті маркетингу міста та туризму Вінницької міської ради. Моя робота полягає в реалізації освітніх проектів для туристичної галузі міста. Чотири тижні тому ми з колегами готувалися до запуску нового масштабного освітнього проекту для гідів та представників сфери гостинності, але пандемія внесла свої корективи. 

Ось я узгоджую дати і теми доповідей з експертами навчання для гідів, яке мало відбуватися на початку квітня, бронюю приміщення, готую анкети для учасників, як вже наступного тижня все скасовую.

Трішки менше тижня, коли навчальні заклади вже були закриті на карантин, ми з колегами з міськради все ще продовжували ходити на роботу, тобто працювати з офісу. На щастя, транспортом мені користуватися не потрібно, тому що живу неподалік від роботи, відтак я лише співчувала тим, хто змушений був діставатися на робоче місце в переповненому тролейбусі чи трамваї. 

На роботі загрози я особливо не відчувала, тому що люди навколо ставилися відповідально до нашої спільної проблеми. Ми з колегами прийняли рішення розпочинати кожен ранок з перевірки термометром, а у випадку поганого самопочуття залишатися вдома. Та й без цього, температуру вимірювали на вході у саму міську раду у всіх відвідувачів, працівників, включаючи керівництво. 

Крім того, в мерії всюди стояли антисептики для загального користування, всі постійно мили руки, провітрювали приміщення. Коли ти бачиш, що оточуючі щось роблять, щоб запобігти поширенню вірусу — це заспокоює.

Працювати з офісу під час карантину мені довелося зовсім не довго. Більшу частину працівників нашого департаменту перевели в «тил». Так я опинилася в числі супергероїв, які рятують світ вдома. Хоча я більше записую в число людей з надприродними здібностями тих колег, які продовжують ходити в офіс. 

Уявляю, як щодня вони долають численні перешкоди і ухиляються від усіх вірусів, щоб далі робити свою роботу, а в перервах міряють температуру і ретельно миють руки. Пишаюся ними, як і усіма, хто працює, щоб ми залишалися вдома.

Так я опинилася на карантині. І так в один день моя квартира стала для мене офісом, місцем для відпочинку, спортзалом, баром, цілим всесвітом, коротше.

Як виглядає мій звичайний карантинний будній день? По-перше, я стараюся не дуже зраджувати своєму звичайному графіку. Прокидаюся о пів на восьму, тобто за півтори години до початку робочого дня. Цей час мені потрібний, щоб спокійно зробити всі стандартні ранкові справи і зарядку. 

Фізичні вправи зранку я робила і раніше, але зараз не пропускаю цей етап взагалі, до того ж стараюся зробити зарядку якомога інтенсивнішою. Бо без цього вся моя фізична активність за день буде обмежуватися хіба що приготуванням їжі. 

Виконавши вправи, я снідаю і ретельно прибираю кухню. Оскільки в мене вдома немає письмового столу, кухня по завершенню сніданку — мій робочий офіс. Перший тиждень карантину я валялася в ліжку, але організувати хоч якусь роботу лежачи вкрай важко, тож я переїхала за стіл. Не подумайте, я щиро захоплююся людьми, які можуть хардово працювати під ковдрою в піжамі, але сама так не можу, як би не старалася. Коли набридає сидіти за столом, шукаю місце деінде. Іноді нічого не дисциплінує краще, ніж тверда підлога. 

Один з плюсів дистанційної роботи — відсутність дрес-коду. Зізнаюся, це тішить моє серце. Але визнавши, що піжама все ж для мене не працює, я вирішила одягати повсякденний одяг під час роботи. Джинси, брюки, сорочки, світшоти — тепер моя робоча уніформа. Іноді я ще можу нафарбувати губи, щоб вже зовсім налаштуватися на роботу. Але це крайні методи.

Щодо самої дистанційної роботи, то вона не особливо відрізняється від звичайної. Завдяки можливостям сучасного світу в моєму комп’ютері є все необхідне. Робочі наради та зустрічі відбуваються тепер онлайн. З плюсів: вони стали більш конструктивними та коротшими за «живі». З мінусів: яким би кльовим не був Zoom, живого спілкування він не замінить. 

З дня у день все більше переконуюсь, що катастрофічно сумую за колегами. Хоч ми і переписуємося в месенджерах та іноді бачимося онлайн, мені дуже не вистачає їхніх жартів, спільних обідів, сміху, посиденьок після роботи. Це було прекрасно.

Окрім зустрічей з колегами, довелося відмовитися і від всіх інших зустрічей, в тому числі візитів до рідних і тусовок з друзями. Нічого не поробиш. Це реалії людини, яка сумлінно дотримується карантину. Сподіваюся, що всі так роблять, як би боляче це не було. 

Через тотальну знервованість всього світу і реальну небезпеку спілкування хочеться ще більше, бажано з обіймами і щоб багато. Але не можна. Тому я частіше дзвоню рідним, особливо мамі. І після численних настанов про дотримання карантину, я кажу їм, як сильно їх люблю. З друзями ж просто п’ю вино онлайн. Це, звісно, далеке від реального життя, але дуже навіть непогано. Всім раджу спробувати.

Як відомо, сумлінне дотримання карантину включає не лише обмеження контактів, але обмеження в просторі. Майже весь час я залишаюся вдома. Проте окрім заповітного візиту в супермаркет раз на тиждень, я вирішила, що все ж іноді просто гулятиму на свіжому повітрі. Звичайно, не в людних місцях. 

Поки що така прогулянка сталася в моєму карантинному житті лише одна, але я планую дозволяти собі таку розкіш як мінімум раз на тиждень. Мені є чим зайнятися і вдома, але від постійного перебування в чотирьох стінах, я іноді не помічаю як проходить день, я ніби просто забуваю жити.

Щодо моїх домашніх хобі, то я переважно дивлюся фільми і серіали, а ще захопилася в’язанням. Простий лайфхак діє: робота руками справді звільняє голову. Тож для мене це своєрідний спосіб медитації. Ще одним талантом, який я розкрила в собі під час карантину, стало куховарство. Дуже швидко з’ясувалося, що смачну піцу чи в’єтнамську лапшу можна приготувати і вдома. Тому я впевнено перейшла до дослідження загадкового світу десертів. Поки що без особливих успіхів, але стараюся.

На третій тиждень карантину руки потроху почали доходити і до книжок, які я фанатично скуповувала, коли книгарні ще були відчинені. Якщо захочеться ще різноманітності, дістану фарби і згадаю, що колись трішки малювала. 

Занять на найближчий місяць, чи навіть більше, у мене вистачає. Але все одно неймовірно, невимовно, нестерпно, ну просто дууууже хочеться, щоб все це скінчилося. Хочеться, щоб туризм, який так сильно постраждав від пандемії, «ожив» і люди знову не боялися відкривати щось нове та прекрасне, зокрема і Вінницю. 

Хочу вранці спокійно прийти в офіс і займатися звичною для себе роботою. Хочу в обід піти в кав’ярню з колегами, а після роботи в кіно чи на концерт. Хочу на вихідних поїхати до батьків і говорити з ними до самого вечора. Хочу чкурнути в омріяну подорож, довго гуляти по незвіданих місцях і куштувати нові страви. Та доки це не можливо, залишаюся вдома і зберігаю спокій.

Читайте також:

«Я й гадки не мав, що нас можуть закрити вдома»: як карантин вплинув на життя генеалога

«Можу доволі ліниво поводитися і довго спати»: як карантин вплинув на життя контент-менеджерки

«Розважаю читачів у соцмережах та свого кота Нікітку»: як карантин вплинув на життя ведучого

«Кожен може бути корисним. Як мінімум — сидіти вдома»: як карантин вплинув на життя волонтерки

«Добре, що можна тримати зв’язок через месенджери»: як карантин вплинув на життя священика

«Я почав розуміти тварин, які живуть в зоопарку»: як карантин вплинув на життя журналіста

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.