«Важко знайти доставку їжі для змій»: як карантин вплинув на життя власниці екзотичних тварин

— До карантину мої дні були доволі контрастними. Зазвичай я займаюсь з тваринами, як зі своїми, так і чужими. Взагалі живу на два міста — Вінниця та Київ. Кілька днів на тиждень проводила в Києві. Також частенько їздила на кінну базу за місто.

Коли тільки почали показувати новини з Китаю, я ніяк на це не відреагувала. Бо це не вперше, коли людство зіштовхується з новою хворобою. Я поставилася до цього спокійно. Але коли Китай почав закривати все на карантин, я була дуже вражена. Саме тоді стало зрозуміло, що зовсім скоро почнеться паніка в масах, і що нам цього також не уникнути. 

Не можу чітко розділяти своє життя на професійне та буденне, адже займаюсь тим, що мені подобається. Інколи це навіть приносить кошти. Я займаюсь дресируванням собак, але через карантин, звісно, усі зустрічі з клієнтами скасовані і зараз я можу працювати лише у режимі Skype. Такий спосіб підходить не для кожного клієнта.

Крім того, через карантин я втратила можливість виїжджати за місто: чи то в Київ до дорогих мені людей, чи то на кінну базу, де я підробляю інструктором з верхової їзди. Через цьогорічну болотяну і дощову зиму, я майже не їздила до коней, і так чекала потепління… а тут така підстава.

Зараз найважче для мене — дістати їжу для тварин. Раніше я возила багато чого з Києва. Якщо собаці завжди можна щось знайти навіть у невеличкому супермаркеті, то у лисиць, змій і ящірок раціон більш екзотичний і багато чого у нашому місті просто немає. А деякі продукти мають вищу ціну. 

Довелось сильно постаратися, щоб знайти доставку їжі для змій і сильно за неї переплатити. На щастя, цих запасів зміям вистачить на декілька місяців. А ось лисицям я маю купувати м’ясо щотижня. Тож коли ввели обмеження на користування громадським транспортом, я відчула певні труднощі: щоб дістатись до м’ясного ринку, доводиться або сильно переплачувати за таксі, або купувати м’ясо біля дому у супермаркеті, за значно вищими цінами.

Через карантин також призупинено будівництво приватного будинку, куди я разом з тваринками планувала заїхати вже восени цього року. Зараз тварини живуть в домі моїх батьків, а я вимушена витрачати багато часу на постійні поїздки між містами, при цьому проводячи з ними менше часу. 

В планах у мене створити комфортну зону вигулу лисиць і викупити ще декількох тваринок з хутрових ферм. Найбільша моя мрія — завести свого коня. Без нового будинку, це так і залишиться мрією. Тому затримка з переїздом мене дуже засмучує.  

Якщо чесно, я і до карантину не сильно гуляла у Вінниці. Тут у мене і друзів практично немає. Майже всі вони у Києві. Розважальні центри і клуби — це не моє, а з собакою ходимо гуляти до лісу, він якраз недалеко від нас. Виходжу лише за продуктами. А ще до всього цього дуже любила ходити у секонд-хенд. Могла годинами перебирати речі. Для мене це своєрідна медитація і антистрес. 

З самого дитинства я була непосидючою, тому знаходитися на одному місці мені було завжди важко. Через це з початку карантину мене накрив депресивний стан. Звісно, я дуже лінива до тих речей, які мені не подобаються. Не дивно, що я погано вчилась і ніколи не могла уявити себе на роботі виконавчого характеру. 

Зараз я, хоча б раз на тиждень, люблю насолодитись безділлям. Але не більше. Знаю людей, у яких після початку карантину зовсім нічого не змінилось. Дуже їм заздрю. 

Шукала чим можна себе зайняти і вирішила нарешті спробувати йогу. Вона виявилась чудовим антидепресантом. Ще почала грати в комп'ютерні ігри. Хоча ніколи не була фанатом такого дозвілля. Але що робити. 

Багато часу проводжу з тваринами. Навіть коли сиджу за комп'ютером, все одно беру на руки змію. Вони це полюбляють. Часто виходжу гуляти з псом. А можу просто сидіти у вольєрах і жмакати-чухати всіх лисиць по черзі. Відпрацьовувати з ними якісь команди або трюки. У лисиць зараз линька, тому я маю приділяти цьому багато уваги. Хоча самі лисиці не в захваті від усіх цих процедур.

Карантин трохи вплинув на мої погляди. Я завжди кудись спішу і зовсім не вмію чекати.

Якщо це все не закінчиться найближчим часом, то я, можливо, стану блогером. Буду заливати на YouTube милі відео зі своїми тваринками. Я і так планувала почати цим займатися, але вже на новому місці проживання, з нормальними вольєрами та всім іншим. 

З приводу самого вірусу я не переживаю і ставлюся до нього досить спокійно. У світі стільки всього небезпечного, навіть без цих нових вірусів. Треба попри все залишатися спокійними, берегти себе, дотримуватись правил безпеки, слідкувати за своїм здоров’ям, як фізичним, так і духовним. 

Страх, паніка та негатив нікого не врятують від вірусу, навпаки — постійно напружена нервова система пригнічує імунітет і робить нас більш вразливими до різних хвороб. Тому раджу усім менше дивитись страшні новини по телевізору і приділяти свій час гарній музиці чи романтичному фільму.

Коли закінчиться карантин, чекатиму в гості усіх охочих чухати і обіймати тваринок. У мене чотири змії, але боятися їх не варто, бо вони неотруйні і ручні. Найбільша у моїй колекції самиця імператорського удава. Її розмір трішки більший за метр, а вага — близько двох кілограмів. Вона у мене ще молода. Має вирости до двох метрів завдовжки і важити, хоча б п’ять кілограмів. Вираз: «спокійний як удав» — правдивий, вона повністю безпечна, а ще дуже лінива. 

Також маю двох плямистих геконів, які дуже полюбляють посидіти на ручках і цінують приділену їм увагу. У них чіпкі кігтики, тому я просто саджу їх на плече і спокійно ходжу кімнатами. Є у мене і пес породи ротвейлер. У цьому році йому виповнилось десять років. Але в душі він все одно цуценятко. Дуже активний і життєрадісний. 

Зараз у мене чотири лисиці. Трьох з них я викупила з хутряних ферм. Одненьку, найстаршу, я забрала від мисливців. Старенькій вже вісім років. Дитинство вона мала не солодке, тому вік на неї впливає більше за інших. 

Наймолодша з лисичок приїхала до мене з-за кордону, має дуже незвичайний сіро-коричневий окрас, який у хутряній галузі називається колікот. Зараз вона єдина в Україні лисичка такого окрасу.

Читайте також:

«Сьогодні кожен з нас відповідає за всіх»: як карантин вплинув на життя речниці патрульної поліції

«Зараз домовляюсь про утилізацію масок»: як карантин вплинув на життя школярки

«В кишені дезінфектор, а на багажнику обприскувач»: як карантин вплинув на життя велоактивіста 

«Вперше в житті я не шкодую, що живу в селі»: як карантин вплинув на життя SMM-редакторки

«Це наче другий медовий місяць»: як карантин вплинув на життя мандрівника

«Нічого не дисциплінує краще, ніж тверда підлога»: як карантин вплинув на життя працівниці міськради

«Я й гадки не мав, що нас можуть закрити вдома»: як карантин вплинув на життя генеалога

«Можу доволі ліниво поводитися і довго спати»: як карантин вплинув на життя контент-менеджерки

«Розважаю читачів у соцмережах та свого кота Нікітку»: як карантин вплинув на життя ведучого

«Кожен може бути корисним. Як мінімум — сидіти вдома»: як карантин вплинув на життя волонтерки

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.