«Зараз домовляюсь про утилізацію масок»: як карантин вплинув на життя школярки

— Усе почалось у четвер, коли класна керівниця сказала, що завтра в школу ми не йдемо. Навчальні заклади були першим та єдиним, що зачинили в ті дні, тому це не здавалось таким серйозним. 

Перші наслідки карантину я відчула на роботі нашої станції сортування відходів Shuttle, коли ми були вимушені закритись, не отримавши змоги навіть закінчити заплановані вивози вторсировини. Хтось виїхав за місто, а хтось був проти, щоб його діти їздили волонтерити на чергування (на нашій станції працюють учні шкіл). До того ж одна організація з Києва, куди ми надсилали певні види сировини, зупинила її прийом поштою.

Сидіти вдома без діла не хотілось, тому на наших сторінках у соцмережах ми провели тиждень підтримки малих бізнесів нашого міста, розповідаючи про наших друзів, як-от кав’ярню PicNic або майстринь з клубу «Клубок». Зараз намагаємось домовитись з місцевими компаніями щодо організації безпечної утилізації медичних масок та продовжуємо переговори з кав’ярнями стосовно збору та переробки горняток.

Найбільше карантин вплинув на моє навчання. Я випускниця 11 класу, тому ЗНО та вступна кампанія — достатньо важливі для мене питання. Проте чіткого розуміння стосовно цих речей наразі не має ніхто. З іншого боку, перебуваючи вдома, я дійсно маю більше часу та сил для підготовки до екзаменів, чим і користуюсь. Також з’явилось більше ентузіазму глибше зануритись у матеріал: подивитись фільм або почитати інші твори «обов’язкових» авторів.

Моя рутина теж зазнала змін. Тепер день починається з онлайн-уроків, за якими слідом йде самостійна підготовка (тести, тести й ще раз тести) та заняття з репетиторами у Вайбері та Скайпі. Ввечері я дзвоню друзям і ми граємо в ігри, дивимось фільми та просто говоримо про все на світі, піднімаючи одне одному настрій.

Під час карантину найбільше мені не вистачає людей та природи. Обличчя друзів, які я бачу лише через екран телефону, та безхмарне весняне небо не замінять свої справжні відповідники. Проте порушувати режим карантину — точно не варіант. Адже це може вплинути на щось більше, ніж власне здоров’я. Я думаю про це щодня, коли мій тато-хірург повертається з роботи.

Незважаючи на все, я вважаю, губити голову й оптимістично-реалістичні погляди не варто. Так, сидіти тижнями, не виходячи з дому — це непросто. Однак це не трагедія. Не трагедія — почати навчальний рік пізніше, не трагедія — перенесений захід чи розлука з приятелями.

Навколо нас є багато тих, хто зараз дійсно потребує допомоги, це, в першу чергу, медпрацівники. Їхню роботу та безпеку можна підтримати фінансово через фонди або завдяки варіанту, доступному майже кожному,  — перебуванням удома.

На мою думку, карантин варто сприймати переломним моментом, розв’язка якого багато в чому залежить від наших дій. Найважливіше — залишатись людьми, відповідальними, чесними, добрими. Попри усі «але».

Читайте також:

«В кишені дезінфектор, а на багажнику обприскувач»: як карантин вплинув на життя велоактивіста

«Вперше в житті я не шкодую, що живу в селі»: як карантин вплинув на життя SMM-редакторки

«Це наче другий медовий місяць»: як карантин вплинув на життя мандрівника

«Нічого не дисциплінує краще, ніж тверда підлога»: як карантин вплинув на життя працівниці міськради

«Я й гадки не мав, що нас можуть закрити вдома»: як карантин вплинув на життя генеалога

«Можу доволі ліниво поводитися і довго спати»: як карантин вплинув на життя контент-менеджерки

«Розважаю читачів у соцмережах та свого кота Нікітку»: як карантин вплинув на життя ведучого

«Кожен може бути корисним. Як мінімум — сидіти вдома»: як карантин вплинув на життя волонтерки

«Добре, що можна тримати зв’язок через месенджери»: як карантин вплинув на життя священика

«Я почав розуміти тварин, які живуть в зоопарку»: як карантин вплинув на життя журналіста

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.