Петро Шептицький, що загинув під Дебальцево казав: "Вижену погань з нашої землі, а тоді добудую хату"

- Без нього я звідси не поїду, - кричав під обстрілами земляк Петра Шептицького Володимир Слободянюк, піднімаючи на броню тіло загиблого Петра Шептицького.  Це завдяки йому тіло вдалося забрати з поля бою і доставити до рідної Могилівки.

Сталося це 18 лютого пізно увечері. Шептицький загинув від мінометного обстрілу. Попрощатися з бійцем приїхали ті, з ким захищав Дебальцево. В останню путь відважного бійця проводжало все село.

- Він був для мене, як син, - не стримуючи сліз каже тітка загиблого пані Надія. – Я його просила, Петю, у тебе ж хата недобудована, двоє діток малих. А він відповідає, якщо не я, то хто?  На прощання пригорнувся, обняв та й каже:  «Виженемо погань з нашої землі, а тоді вже добудую хату». Тепер залишилася «коробка» стояти, стіни поставили, а далі хто буде робити? Дружина Петі без роботи, діти малі. Все на його плечах трималося.

Земляки згадують, що Петро мав золоті руки: за що не брався – все в нього виходило. Здається, він трудився по 24 години на добу. Надзвичайно любив сім’ю і своїх двох дівчаток, старшеньку Богдану, вона шестикласниця, і молодшу Катю, яка навчається у четвертому класі. Удень був зайнятий на будівництві будинку, не відходив від бетономішалки, а вечірньою електричкою поспішав до Вінниці, працював у тролейбусному депо, щоб на ранок транспорт виходив справним на лінію.

- Коли просять у Всевишнього відпустити гріхи, то для Петра, здається, це не актуально, - каже його сусідка Оксана Зарицька. – Важко уявити, які в нього могли бути гріхи. Він настільки уважно ставився до людей, що не відмовляв нікому у допомозі.

У свій час Петро закінчив Тульчинський ветеринарний технікум. Ветеринар у селі – дуже потрібний фахівець. Хоча Шептицький і не працював за фахом, приходив до кожного, хто просив, оглянути тварину. Чи вдень, чи вночі, не має значення: треба – значить треба.

Оксана Зарицька шкодує про те, що одного разу своїм запитанням в електричці порушила сон Петра. Він якраз задрімав на той момент. Жінка бідкалася, що під час засухи рослини пропадають на городі.

- Викопайте невелику копанку, - порадив Петро. – І тоді позбудетеся клопоту.

Пані Оксана дослухалася до поради, найняла трактора, і тепер у неї на краю городу невелике озерце. Жінка каже, що на зиму зберігає там німфеї – водяні лілії.

- Перед тим, як Петя мав їхати на війну, сказала йому, раптом щось зі мною станеться, навесні дістань з глибини лілії, бо вони пропадуть, - розповідає жінка. – Чому я так сказала, не можу уявити. Бо сталося все навпаки. Петро загинув за п’ять днів до весни.

Нехай земля буде пухом людині із щирим серцем – Петру Шептицькому.

Читайте також:

Сім’ї загиблого бійця Петра Шептицького добудовують хату

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.