Від П'ятничан до Тульчина: вінничанка дослідила палацово-паркові комплекси і створила туристичні маршрути

Дарина ДІДИК

Кандидатка архітектури Оксана Хороша

Оксана Хороша стала кандидаткою архітектури. Дисертацію науковиця захищала у Львівській політехніці.
Вінничанка дослідила архітектуру класицистичних палацово-паркових комплексів Вінниччини кінця XVIII — початку ХХ століття.
Журналістці «20 хвилин» вона розповіла про улюблені палаци, зізналась, що її найбільше засмучує і пояснила чому іноді реставрації недостатньо.

Оксана Хороша викладає у Вінницькому національному технічному університеті на кафедрі будівництва, міського господарства та архітектури Факультету будівництва, теплоенергетики та газопостачання. У жовтні 2020 року вона разом зі своєю колегою Альоною Субін-Кожевніковою захистила у Львівській політехніці дисертацію і стала кандидаткою архітектури. Науковиця досліджувала архітектуру класицистичних палацово-паркових комплексів Вінниччини кінця XVIII — початку ХХ століття.

Ми поспілкувалися з Оксаною Хорошою і з’ясували, в якому стані зараз перебувають палаци Вінниччини, що потрібно для їхнього відновлення і на який досвід європейських країн варто звернути увагу.

Оксана Хороша закінчила Вінницький національний технічний університет у 2008-му, довгий час працювала, а останні п’ять років присвятила написанню дисертації за спеціальністю теорія архітектури, реставрація пам’яток архітектури. Її науковий керівник, кандидат архітектури, доцент Володимир Смоляк, вивчав і досліджував народне зодчество Поділля, і тому ще в студентські роки його робота, за словами жінки, зародила в ній любов до архітектурних пам’яток.

— У мене теж виникло бажання продовжувати наукову діяльність, — зізнається Оксана Хороша. — Ми з керівником досить довго шукали тему в контексті особливостей архітектури визначних пам’яток й загалом культурної спадщини нашого регіону, адже було важливо підкреслити, чим славиться Вінниччина. Керівник порадив тему «Архітектура класицистичних палацово-паркових комплексів Вінниччини кінця XVIII — початку ХХ століття».

Дослідження фактично збіглося з декретом, тому у дослідницькі експедиції Оксана їздила з сім’єю.

— Я одружена і маю трьох дітей. Моя сім’я дуже допомагала під час підготовки. Досить часто доводилось разом виїздити на архітектурні обміри, дітям теж було цікаво вивчати «щось старовинне», — сміється вона. — Від початку до завершення роботи пройшло п’ять років, до того ж близько пів року був карантин та важке очікування: що ж буде далі...Але омріяний захист відбувся 1 жовтня у спеціалізованій вченій раді Національного університету «Львівська політехніка», і для мене це велика честь.

Відео дня

Палацово-паркові комплекси

— Зазвичай коли чуєш про замки й палаци, то одразу згадується Львівщина, Полтавщина, Волинь, Київщина тощо. І ніколи чомусь не спадає на думку, що справжня палацова перлина — це Вінниччина, і розвиток палацового зодчества тут розпочався саме з класицистичних палацово-паркових комплексів, — каже Оксана Хороша. — Під час дослідження архітектурних об’єктів я три роки працювала у Вінницькому, Київському й Хмельницькому архівах. Адже без джерельної бази та попередніх досліджень повноцінно не можливо висвітлити дану тему. Я віднайшла навіть деякі архівні справи, раніше не опубліковані.

Загалом кандидатка архітектури сформувала перелік з близько 150 архітектурних об’єктів, які були збудовані з кінця XVIII до початку ХХ століття. З них нарахувала близько 60-ти різного рівня збереженості, які дійшли до наших днів, а 20 класицистичних об’єктів ґрунтовно дослідила в роботі з архітектурної точки зору.

— Перелік формувала на основі архівних досліджень, попередніх досліджень фахівців науково-дослідних інститутів, зокрема інституту «УкрНДІпроектреставрація», вагомих праць польських дослідників, а також робіт українських архітекторів, істориків та краєзнавців, — пояснює вона. — Назву об’єкту дослідження ми обрали «палацово-паркові комплекси» тому, що у період стилю класицизм — це були складні об’єкти, де окрім палацу комплекс формували ще парки та паркові будівлі, службові та господарські частини тощо. А оскільки на території Вінниччини розмах, масштаби і прояви стилю в об’єктах дослідження різняться від величного палацово-паркового ансамблю до невеликого палацу з парком, тому і назва для усіх об’єктів обрана відповідна. Але не залежно від розмірів, класицистичні палацово-паркові комплекси стали втіленням тогочасної архітектури у найвищих її проявах, відображали культурне життя своїх власників, пов’язані з визначними історичними подіями й відомими постатями нашого регіону. Можливо дехто і не замислювався, що Вінниччина багата такими об’єктами.

Звертає увагу Оксана Хороша на ще один поширений стереотип. У наукових працях часто можна зустріти інформацію, що наші палацово-паркові комплекси будувалися у стилі російського класицизму. Та це, за її словами, не зовсім так.

— Становлення класицистичних палацово-паркових комплексів на Вінниччині активно почалось під владою Речі Посполитої в останній чверті XVIII століття, а уже після другого поділу Речі Посполитої та до початку ХХ століття територія була у складі Подільської губернії Російської імперії, — наголошує співрозмовниця. — Проте, до 1830-х років (а саме першого польського національно-визвольного повстання) нова влада тут залишила ще той соціально-економічний уклад, що встановився під поляками. Відповідно, і в архітектурі палацово-паркових комплексів ця зміна влади загалом відобразилась в інерційному продовженні розвитку класицизму. Тому, я здійснила спробу простежити специфіку коригування стилістичних прийомів під час різного підпорядкування Вінниччини, загалом відзначаючи високу інерційність таких змін.

Найбільше припали до душі

— Загалом вінничани на сьогодні досить непогано ознайомлені з палацами нашого краю. Можливо, завдяки тематичним групам у соціальних мережах та інформаційним історичним сайтам, але інформація поширюється і містяни проявляють все більший інтерес до архітектури, — переконана Оксана Хороша. — Найбільш відомими, можна сказати, «топовими об’єктами» є палацово-паркові комплекси Грохольських у П’ятничанах, Можайських-Грохольських у Вороновиці та Потоцького у Тульчині.

Не менш цікавими у своїх архітектурних вирішеннях жінка називає ще кілька архітектурних об’єктів: палац М. Чацького в Серебринцях, Д. Комара в Мурованих Курилівцях, Бжозовських у Соколівці, Пшилуських у Нападівці й М. Чарномського в Чорномині.

— Останній розташований у Піщанському районі й багатьом відомий, як палац 20-ти доларової банкноти, адже нагадує Білий Дім у США, — розповідає дослідниця. — Попри загальну схожість, звичайно, ці будівлі мають як архітектурно-планувальні, так і архітектурно-композиційні відмінності: починаючи від різної кількості колон у центральному портику й закінчуючи різною кількістю та формами вертикальних членувань фасадів.

Оксана Хороша зізнається, що обрати один улюблений комплекс вона не може, бо за час дослідження усі вони стали їй рідними.

— Палац М. Чацького в Серебринцях Могилів-Подільського району мене, напевно, найбільш вразив, — ділиться Оксана Хороша. — Знаєте, особливо, коли до нього під’їжджаєш, то неодмінно відчуваєш усю велич архітектури класицизму, і палац здається значно більшим, ніж насправді. Як і ця будівля, більшість досліджуваних об’єктів розташовані на підвищенні рельєфу при в’їзді чи на околицях населеного пункту в пейзажній місцевості з виходом до водойми — класицистичний палац мав максимально презентувати свого власника, підкреслювати його статус, важливість і значущість. З палацом Чацького та сама історія, він дуже гордо височіє над озером.

Палац М.Чацького збудований в кращих традиціях класицизму — стримано, проте велично: піднятий на високий цоколь та з паркового фасаду має два поверхи, його центральний портик з трикутним фронтоном та чотирма колонами коринфського ордера, наче гордо здіймається над водою та підкреслює геометрично чіткий та симетричний двоповерховий об’єм будівлі.

— Сьогодні в одній частині палацу функціонує сільська рада, а в другій — тихо «гуляє вітер», — з жалем в голосі розповідає вона. — Разом з класицистичним анфіладним плануванням, збережений ще довершений ліпнинний декор в оздобленні інтер’єрів кімнат, який справді вартий уваги. І при усій пишності архітектури, при усій її цінності, при тому, що більшість з палаців є пам’ятками національного значення і охороняються державою, сьогодні, на жаль, час нашим палацам іде не на користь.

Палаци мають жити

— Коли говорити про об’єкти у справді поганому стані збереженості, одразу на думку приходять палац Красовських (Рудзських) у Біличині Барського району та Тишкевичів в Андрушівці Погребищенського району, — називає Оксана Хороша. — Після пожежі палац у Біличині почав занепадати, а парк затягуватися хащами...Сьогодні залишилися лише зовнішні стіни без даху, втрачені вікна та двері, перекриття майже немає або в аварійному стані. А про колишню велич нагадують частини ліпнинного декору під ногами.

На її думку, з палацом в Андрушівці все ще гірше, попри те, що 90-х роках там проводились роботи й готувалась документація на реставрацію.

— Від палацово-паркового комплексу Тишкевичів наразі збережені лише залишки зовнішніх стін, — говорить вона. — А у підвальні приміщення місцями уже заходити небезпечно. Будівля палацу розташована на підвищенні при в’їзді в населений пункт, і уже через дорогу побудовані будинки місцевих жителів. Люди щодня проходять повз залишки палацу. Не думаю, що всім абсолютно байдуже, що визначна архітектурна пам’ятка їх рідного села у жахливому стані, але у підвальних приміщеннях багато сміття...Через це у душі осідає смуток, особливо, коли дивишся на зображення палаців у книгах Романа Афтаназі (польський дослідник замків — авт.) і усвідомлюєш, якими неймовірними вони були.

Обидва палацово-паркові комплекси перебувають в аварійному стані, але Оксана Хороша наголошує, що одна реставрація не зможе вирішити їхніх проблем.

— Коли ми говоримо про відновлення комплексів, то не можна одним словом сказати, що їх потрібно реставрувати. Кожна будівля потребує індивідуального розгляду з урахуванням багатьох показників. Адже ці об’єкти змінили своє функціональне призначення — їх у минулому домінантне положення та унікальність розташування трансформувалося на етапі ХХІ століття на віддалені населені пункти (часто край сіл і малих містечок) без достатньо розвиненої інфраструктури, дорожнього покриття та з малої кількістю жителів, — пояснює вона. — Дослідник архітектурної спадщини України Леонід Прибєга зазначав, що реставрація заради самої реставрації не стане ефективним методом подальшого збереження таких архітектурних об’єктів. Палацово-паркові комплекси мають жити, функціонувати, належно експлуатуватися, вони повинні бути доступними для широкого кола відвідувачів, залученими до суспільних процесів, і лише тоді вони можуть бути збереженими для майбутніх поколінь.

Оксана Хороша додає, що в міру можливостей палацово-паркові комплекси реставруються. Так, вона пригадує відновлений східний портик одного з флігелів тульчинського палацу, реставрацію фасадів й утеплення палацу у Вороновиці, початок робіт у Мурованих Курилівцях і в уже згаданих Серебринцях.

— Дуже тішить, коли на місцях є ініціатива та активна робота громади, створення громадських організацій з метою популяризації та збереження палаців Вінниччини: проведення різних тематичних вечорів чи толок. Але якість та ефективність такого роду заходів передбачає присутність архітекторів, реставраторів, істориків та фахівців пам’яткоохоронної справи.

Досвід європейських країн

Кандидатка архітектури переконана, що корисним для нас буде досвід європейських країн стосовно охорони культурної спадщини й повернення до життя архітектурних об’єктів минулого.

— У сусідній Польщі, до прикладу, на високому рівні визначається державна політика та забезпечення охорони культурної спадщини. Чимало палаців перебувають у приватній власності — це можуть бути як нащадки колишніх володарів, так і просто меценати, готові доглядати за архітектурними об’єктами, — наводить вона приклад. — Вони намагаються своїм коштом, за допомогою благодійних фондів чи державних програм зберігати палаци й вселяти в них життя історичних часів: тематичні фестивалі, кінні прогулянки, костюмовані заходи, різні майстер-класи, невеликі господарські виробництва, що притаманні тій епосі, коли вони функціонували.

Такий підхід є справжньою родзинкою і допомагає залучати туристів.

— Зрозуміло, що у нас складна ситуація в країні, є чимало нагальних економічних проблем, та все ж, питання збереження та охорони культурної спадщини сьогодні поставлене досить гостро. Бо збережені архітектурні шедеври зможуть привернути увагу не тільки жителів нашого регіону, але й усієї України, — розмірковує вона. — У нас в країні таких варіантів «оживлення уваги до пам’ятки» та популяризації дійсно багато. Одразу усім на думку спаде, звичайно, фестиваль Opera Fest у Тульчині, але це може бути щось і не таке масштабне. Просто надзвичайно важливо, щоб люди з різних сфер діяльності об’єднувалися довкола ідеї збереження та відновлення нашої архітектурної спадщини.

Крім того, за словами співрозмовниці, дослідження та розвиток даної теми в науковій сфері допоможе ґрунтовно висвітлити архітектуру палацово-паркових комплексів Вінниччини та піднести їх до такого ж рівня популярності, який мають більшість палаців у інших регіонах України.

Про культурну ідентичність

— Хоча на Вінниччині розвиток класицистичного палацового зодчества не відзначався новаторством, а пристосовувався до загальноєвропейських тенденції та регіональних умов тієї епохи, розбудова палацово-паркових комплексів відбувалась на Волині, на Київщині, на Галичині...І наша Вінниччина є цим також особлива, — наголошує Оксана Хороша. — Сьогодні ми маємо чудові зразки архітектури класицизму. Вінниччина була б чи не лідером за кількістю палацово-паркових комплексів на території України, якби усі об’єкти збереглися до сьогодні.

Архітектура цих комплексів варта уваги хоча б тому, що будувалися вони відомими архітекторами, а проживали там видатні постаті, які відіграли важливу роль у житті нашого регіону.

— Коли говорити про цінність в історико-архітектурному контексті, то дані пам’ятки унікальні тим, що їх власниками були визначні історичні постаті, які відіграли ту чи іншу важливу роль у житті нашого регіону, до створення проєктів запрошували архітекторів та паркобудівничих зі світовими іменами, у палацах бували відомі художники, письменники, композитори, серед яких Микола Леонтович, Ференц Ліст, Ян Засідатель та інші. Сьогодні зміни, що відбуваються в українському суспільстві, пов’язані із культурними зверненнями до свого минулого, які своєю чергою визначають наше майбутнє. Тому нам потрібно починати цінувати та берегти архітектурні надбання Вінниччини, бо в тому наша історія, наша культурна пам’ять, наша унікальність та самобутність. Було б чудово, якби ми змогли вдихнути в них нове життя й зберегти пам’ятки для майбутніх поколінь.