«Вінниця має свою душу»: викладачка ВНТУ дослідила архітектуру рідного міста

Альона Субін-Кожевнікова та Оксана Хороша

• Вінничанка Альона Субін-Кожевнікова захистила у Львові дисертацію і стала кандидаткою архітектури.
• До наукової роботи вона підійшла комплексно, крім пам’яток архітектури дослідила особливості містобудування Вінниці у XIX — на початку ХХ століття.
• Ми поспілкувалися з науковицею і дізналися, що її вражає у вінницькій архітектурі, на які пам’ятки минулого хотіла б поглянути і чому важливо зберігати культурне надбання.

У жовтні  минулого року викладачка кафедри будівництва, міського господарства та архітектури  факультету будівництва, теплоенергетики та газопостачання Вінницького національного технічного університету Альона Субін-Кожевнікова здобула науковий ступінь кандидата архітектури. Захищала роботу науковиця у Львівській політехніці. Вінничанка для дослідження обрала тему, що може зацікавити як інших науковців, так і пересічних громадян, які цікавляться історією і культурою нашого міста.

У розмові з журналісткою «20 хвилин» Альона Субін-Кожевнікова розповіла, чому обрала саме цей напрям і  навіщо оберігати архітектурний спадок різних епох. 

— Закінчила наш технічний університет, зараз викладаю на кафедрі будівельного факультету рідної «альма-матер», — говорить вона. — Довгий час була залучена до проєктної практики в архітектурно-проєктній майстерні «Плясовиці»...Але з часом з’явилась сім’я, діти, які кардинально змінюють твій світогляд. Тому й вирішила розпочати дослідження нашої спадщини під керівництвом кандидата архітектури Володимира Смоляка.

За словами жінки, саме його віра й спонукання допомогли їй впоратись із науковою роботою.

— Без підтримки мого керівника я б, мабуть, і не наважилась на таку ґрунтовну роботу, — зізнається Альона Субін-Кожевнікова. — Та тема, яку обрали ми, на жаль, не представлена у наукових сферах на належному рівні. Тому нами справді керувало бажання провести дослідження, пов’язане зі знаковими місцями й пам’ятками нашого рідного міста, на рівні з великими містами як то Львів, Київ і Харків. Питання архітектурної спадщини значно краще розкриті в інших регіонах, нам хотілось зробити щось подібне і для Вінниці. 

Над роботою «Розвиток архітектури м. Вінниці наприкінці XIX — у першій половині XX століття» науковиця працювала протягом останніх п’яти років.

— Це було комплексне дослідження і об’єктової, і містобудівної складової, — пояснює вона. — Взагалі опубліковано досить багато історико-архітектурних досліджень, варто згадати праці Сергія Царенко, Людмили Денисової, Тетяни Кароєвої, Олександра Федоришина, але вони стосувалися, більшою мірою, саме об’єктової складової в історичному контексті. А нам хотілося проаналізувати архітектурно-містобудівні процеси комплексно. Звичайно, цю тему є ще куди розвивати, є що досліджувати, куди поглиблювати і з чим продовжувати працювати.

«Не вистачає усвідомлення, яким скарбом ми володіємо»

На думку Альони Субін-Кожевнікової, потреба у таких дослідження справді існує.

— Особливого значення такі дослідження мають сьогодні, коли суспільство намагається протидіяти нівелюванню значення архітектурних пам’яток,  — переконана кандидатка архітектури. — Адже вкрай важливо зберігати культурну спадщину і залучати її до сучасного життя. Але це має бути ефективне залучення. 

Насправді не так багато вінничан знають, які цікаві архітектурні об’єкти оточують їх щодня на вулиці.

— Показовою сьогодні є тема щодо Замкової гори. Останнім часом натрапляла на дописи у соціальних мережах, де було досить багато коментарів з питанням, а де, власне, ця гора знаходиться. Вінничани у великій кількості не знають всіх тих родзинок, якими володіє наша Вінниця, — додає вона. — І якщо ми ще чули про певні будівлі авторства Григорія Артинова, то об’єкти більш раннього часу чи навпаки пізнього — мало відомі. Нам не вистачає популяризації і усвідомлення того скарбу, яким ми володіємо.

Альона Субін-Кожевнікова зазначає, що збереження пам’яток минулого має значний позитивний вплив на сучасні міста.

— Як показує досвід європейських країн, це впливає на добробут місцевої громади, сприяє створенню нових робочих місць і спонукає до саморозвитку. Крім того, добре розвивається туризм і формуються сучасні комфортні простори, — каже жінка. — На мою думку, окрім збереження, реставрації і музеєфікації пам’яток, сьогодні частіше за все, пам’ятки архітектури потребують саме включення в сучасне життя і нових функцій. Кожна пам’ятка потребує індивідуальних заходів щодо неї, але це залежить від її статусу (місцевого чи національного) та загалом від культурного значення для громади.

Щобільше, розуміння архітектурних об’єктів та процесів містобудування мають позитивний екологічний вплив на ситуацію в місті.

— Тут ми можемо говорити про раціональне використання ресурсів, — наголошує науковиця. — Коли ми усвідомимо, з чим ми можемо працювати, що можемо ревіталізувати та регенерувати, тоді нам вдасться надати нового смислу існуючим місцям. Тобто, замість розширення міста, можна ефективно користуватися наявним простором і територією.

Сакральні місця

Готуючи наукову роботу, Альона  користувалася великою кількістю джерел. Та найцікавіші документи, за її словами, знайшла в архіві.

— Архів — це сакральна установа для дослідників. Усі дослідження такого характеру починаються в архіві з опрацювання графічних матеріалів і наукових джерел. Мені було дуже цікаво працювати з ними, тримати в руках кресленики, яким понад 100 років, читати їх і вивчати, — зізнається вона. — Особливу вагу мають праці, написані істориками й архітекторами Вінниці. Кожне з цих джерел інформації вносить свою цеглинку в загальну архітектурну картину нашого міста, його історію та культуру.. 

Щоб трішки відчути Вінницю ХІХ—початку ХХ століття містянам варто розпочати прогулянку з Соборної.

— Треба розуміти, що більшою мірою завдяки Григорію Артинову ми маємо сьогодні такий образ Вінниці, — говорить викладачка. — На зламі XIX-XX століття відбулось певне переосмислення забудови, тому дуже важко виділити один найбільш цікавий з архітектурної точки зору будинок. Мені імпонує будівля колишнього готелю «Савой», Вежа, будівлі Департаменту архітектури та містобудування на Пушкіна та Обласної державної адміністрації на Соборній. Я дуже люблю Вінницю у всіх її проявах, хоча у нас, зрозуміло, теж є проблеми в пам’яткоохоронній сфері. 

Вона додає, що коли до Вінниці приїздять науковці з інших міст України, то в першу чергу звертають увагу на наші колишні костели на вулиці. Соборній, що колись, разом з ринковою площею, формували головний осередок міста.

— Їх дивує зазвичай те, що сучасні мешканці не до кінця усвідомлюють, на скільки цікаве було таке містобудівне утворення. А ще їх бентежить будівля колишнього кінотеатру «Росія», дивно, що в середмісті у нас є така територіальна лакуна, яка сьогодні вкрай потребує нових рішень.

Хотілося б побачити…

За останні 100 років місто зазнало величезних змін. Деякі архітектурні об’єкти знищили, деякі перебудували, деякі врятували реставрацією. Альона Субін-Кожевнікова розповідає, що під час свого дослідження зрозуміла, на які пам’ятки минулого зараз поглянула б із задоволенням. І додає, що говорячи про архітектурні об’єкти, слід зважати на їхні функції, місце розташування й історичну складову загалом.

— Мені б дуже хотілося побачити Народний дім ,— зізнається вона. — Сьогодні це перебудована будівля коледжу будівництва і архітектури. У нього було справді важливе розташування і призначення.

Не менш цікавими для себе жінка називає кінотеатр Коцюбинського (до перебудови) і колишню садибу лікаря Стаховського (вулиц. Ф. Верещагіна, 6)

— Мені дуже шкода цього маєтку, спроєктованого архітектором Василем Кричевським. Це був український архітектурний модерн, справжня родзинка і щось таке наше національне, — ділиться науковиця враженнями. — Добре було б подивитися на ті всі будівлі в тому часі, щоб зрозуміти, як воно було насправді. 

Кандидатка архітектури додає, що процеси перебудови старих будівель можна зрозуміти.

— Важливо враховувати, що у ті часи, 1920-30-ті роки, відбувалися зовсім інші соціальні, економічні й політичні процеси. Тоді більше турбувалися не про спадщину, а про певні житлові умови для містян. Часто будівлі добудовували, розбудовували, перебудовували — все для забезпечення житловою площею вінничан, кількість яких у післявоєнний період зростала. Проте, 1920-50-ті роки теж залишили оригінальну архітектурну спадщину. 

Пам’яткоохоронна справа, як розповідає Альона Субін-Кожевнікова, почала активно розвиватися лише у другій половині ХХ століття.

— Суспільство почало звертатися до своєї спадщини й усвідомлювати її, активно розпочалась паспортизація і реєстрація об’єктів, їм надавали певних статусів. Хоча негативні процеси теж були присутні. Тому не можна говорити, що один період в історії архітектури більш цікавий і вартий збереження, а інший ні. Ми маємо завжди зважати на ту спадщину, якою володіємо зараз.

«У нас чудове місто»

— Кожне місто має свої принади й недоліки. Не потрібно забувати, що Вінниця була віддалена від значних архітектурних центрів, чи то Києва, чи то Одеси, чи то Львова. Тому всі архітектурні процеси відбувалися у нас в трішки іншому темпі, в іншій співрозмірності. Але це зовсім не применшує тієї краси забудов, що ми маємо, — наостанок говорить Альона. — У нас чудове місто, гармонійне й у нас досить багато архітектурних цікавинок.  Враховуючи наші масштаби, Вінниця має свою душу і свій неповторний образ. Тут чимало магнітів, які притягують місцевих жителів і гостей. Не потрібно недооцінювати нашу спадщину, адже вона формує нашу ідентичність й заслуговує на збереження!

Фото з facebook-сторінки та дисертації Альони Субін-Кожевнікової

Читайте також:

«Дай5!». Вінничанин запустив благодійний челендж, де за добру справу можна отримати призи

«Я просто виконую свою роботу». Як працює перша інклюзивна кав’ярня міста?

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.