«Дай5!». Вінничанин запустив благодійний челендж, де за добру справу можна отримати призи

Ідея благодійного челенджу виникла у Вячеслава під час прогулянки з Акелою

Вінничанин Вячеслав Килимник має власну IT-компанію, разом з дружиною виховує 6-річну доньку, а пів року тому його сім’я стала трохи більшою — вони взяли до себе цуценя іспанського мастифа Акелу. Зараз песику майже рік і, за словами чоловіка, саме завдяки йому виникла ідея благодійного челенджу. 

Про життя з великою собакою у невеликому місті, реакцію перехожих, особливості дресування і не тільки  розповів Вячеслав спеціально для «20 хвилин».

— Ідея взяти велику собаку в мене була вже давно. Напевно, це ще мрія з дитинства, — зізнається Вячеслав Килимник. — Колись у моєї бабусі певний час жив «підліток» алабая. Це не наша собака була, а сусідська, вони залишали його на бабушку, коли кудись їхали. 

Чоловік довго не міг обрати, яку ж саме собаку хоче. Кожна порода має свої особливості, які необхідно враховувати, беручи пса до себе.

— Спочатку приглядався до алабаїв, кавказців або московських сторожових, але завжди були якісь мінуси. Я багато читав, дивився відео й спілкувався із заводчиками про їхній характер, поведінку й звички і знаходив щось, що переконувало мене не на користь цих порід. Крім того, у мене маленька донька — це теж необхідно враховувати, — розповідає Вячеслав. — А потім я натрапив на інформацію про іспанських мастифів. Це, фактично, аналог тих порід. Вони теж хороші охоронці, але мають значно спокійніший темперамент. Якщо на територію потрапить чужа людина, то така собака не буде одразу «рвати», вона може повалити незнайомця на землю і чекатиме команд господаря. А ще великий плюс у тому, що іспанські мастифи вважаються собаками-няньками. Вони дуже люблять дітей і ніколи не образять, наприклад, людей похилого віку.

На пошук свого улюбленця у Вячеслава пішло близько шести років. З рештою, пів року тому він забрав цуценя з Ірпеня. Зараз чоловік активно доглядає за твариною, водить Акелу на тренування і готує до виставки.

— Іспанські мастифи досить самостійні, але їх можна гарно вивчити.  Щовихідних їздимо на Бригантину, де й відбуваються наші заняття, — говорить він. — Ще окремо відвідуємо заняття з охорони господаря. У Вінницю буває приїжджає крутий інструктор з Чернівців, він готує собак на чемпіонати світу по IPO й іншому. 

Завдання цих занять, щоб собака психологічно взяла гору над нападником, своїм гавканням почала його відлякувати й утримувала позицію, коли зловмисник наступає.

— Був момент, коли ми перший раз прийшли на заняття з охорони, і я відчув такі емоції, які й словами важко передати, — пригадує Вячеслав. — Акела став переді мною і, захищаючи, повністю закрив своїм тілом. Це великий прилив адреналіну й складно пригадати схожі враження і відчуття.

Маючи велику собаку, потрібно дуже уважно підійти до її соціалізації, щоб і вона себе комфортно почувала в місті й перехожі були в безпеці.

— Ми гуляємо в парку або по Соборній біля міськради. Єдине, поки ще не пробували їздити громадським транспортом, бо Акела зараз лише звикає до намордника, — каже Вячеслав Килимник. — Для собаки це справді важливо проїхатись хоча б кілька зупинок у трамваї чи тролейбусі, щоб зрозуміти всі нюанси.  До машини він вже звик, хоч спочатку з цим також були труднощі. Саме в той час, як я його забрав, в Акели почався період самозбереження, він боявся автомобілів і об’єктів, які швидко рухаються. Щоб подолати цей страх, ми спочатку виходили гуляти пізно ввечері, коли дороги були майже порожніми, а потім все раніше й раніше. Так Акела звик і вже спокійно по команді заскакує, наприклад, до багажника таксі.

За словами чоловіка, на його собаку завжди звертають увагу перехожі. Він до такої популярності вже звик.

— Зазвичай люди думають, що це алабай і сперечаються між собою, — сміється Вячеслав. — Дуже часто підходять і цікавляться, що це за порода. Я вже так помітив, що вінничани діляться на два типи: перші одразу посміхаються, розглядають Акелу й іноді просять погладити, інші ж просто опускають голову й намагаються якнайшвидше нас минути. А взагалі Акела дуже добре реагує на дітей, коли бачить їх, то завжди хоче підбігти, облизати й погратися. Він у нас дуже ласкавий до доньки. Вічно за нею хвостиком бігає, зустрічає її, коли ми звідкись приходимо, вона з ним теж радо грається. Акела чітко розуміє, що з дітьми потрібно бути обережним. Навіть коли діти граються у нас у дворі, він завжди контролює їх, щоб все було добре. 

Попри великі розміри, пес по віку все ще вважається маленьким.  Йому цікаві різні ігри та забави, особливо привітний він до інших  невеликих песиків.

— Я контролюю цей момент. Перед тим як кудись бігти, собака має, умовно, попросити дозволу у господаря, — пояснює Вячеслав. — Додам ще один важливий момент, іспанський мастиф — це така порода, яке не любить починати конфлікти. Коли ми гуляємо й бачимо агресивних собак, Акела зазвичай просто не реагує на них, а йде спокійно біля мене. 

Вячеслав Килимник зізнається, що з появою Акели його життя відчутно змінилося в кращу сторону. Завдяки щоденним прогулянкам у чоловіка покращилось самопочуття, з’явилась дисципліна й загалом додатковий стимул працювати далі. 

— Акелі потрібно гуляти вдосталь, щоб він міг розходитися, він зараз ще росте, набирає швидко  вагу, тому йому необхідно мінімум пів години вранці й мінімум годину ввечері гуляти. Щоденно ми проходимо з ним близько 10 кілометрів, — говорить чоловік. — А ще собака тебе по-справжньому любить, просто за те, що ти є і приділяєш їй увагу.

Ідея благодійного зоочеленджу

Саме під час однієї з прогулянок у Вячеслава виникла ідея зробити проєкт, щоб привернути увагу вінничан до безпритульних тварин. Саме взимку, коли холодно, їм особливо важко.

— Якось холодного зимового вечора я гуляв з Акелою в центральному парку й вирішив зробити фото відбитку його лами й моєї руки для інстаграму, — пригадує він. — Я усвідомив, що якою б великою не була собака, рука людини все ж більша. І саме від людини залежить життя тварин, які нас так люблять. Ось так і виникла ідея челенджу «Дай5!»

 

 

 

 

 

Переглянути цей допис в Instagram

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Допис, поширений Испанский мастиф (@akelyshka)

Взяти участь у челенджі можуть усі охочі, а серед учасників, які виконають нескладні умови, буде розіграно чимало приємних подарунків від партнерів, з якими вже домовився Вячеслав. Головний приз — поїздка в Карпати від турклубу «Бідняжка».

Для участі в розіграші, серед іншого, потрібно зробити фото зі своїм улюбленцем і підготувати подарунок тваринам. Потрібно придбати продукти зі списку й передати їх у точки прийому (турклуб «Бідняжка» і зоомагазин «Baskerville»). Всі подарунки організатори передадуть у притулки для тварин. Завезти гостинці песикам і котикам можна й особисто.

Інші умови можна дізнатися тут. 

Вячеслав Килимник наостанок розповідає, що доля безпритульних тварин хвилювала його завжди. Вже довгий час він намагається їм допомагати, бо вважає, що робити добро для беззахисних тварин насправді досить просто.

— Моєю першою собакою була саме безпритульна, вона якось сама до нас прибилась. Я вийшов на двір зустріти дружину й побачив цуценя. Вона була схожа на такого підлітка алабая, але з не купірованими вушками й хвостом. Спочатку думав, що вона загубилась, вирішили взяти до себе й шукати господарів. Але зрештою вона так і залишилась жити у нас. Це була неймовірно добра тварина і дуже розумна. Ми назвали її Аєю, — розповідає чоловік. — Ми не стерилізували її і, зрозуміло, вона почала приводити цуценят. А ми вже почали цих цуценят прилаштовувати, шукали їм люблячих, а головне відповідальних господарів. За все її життя ми знайшли дім для майже 70 її дітей. 

Вячеслав закликає усіх не бути байдужими.

— Взимку собаки й коти, які живуть на вулиці потребують ще більше нашої уваги. Мені здається, це не так і складно, йдучи вранці на роботу взяти з собою трохи їжі, щоб по дорозі їх підгодувати. Або ж взяти участь у зоочеленджі, де за добру справу ще й приз можна отримати.  

Фото надав Вячеслав Килимник

Читайте також:

«Деякі тварини розумніші за людей»: подружжя з Хрінівки 10 років допомагає приреченим звірям

«Хочу додому». Хлопчик Борька чекає на нових господарів, а дівчинка Муха — на гостинці