«Деякі тварини розумніші за людей»: подружжя з Хрінівки 10 років допомагає приреченим звірям

Наталія Матющенко й Едуард Григоров

Наталія Матющенко й Едуард Григоров вже 10 років опікуються сімейним притулком для тварин «Лісова казка». У Хрінівці Іллінецького району свій прихисток знайшли сотні тварин, у яких до цього майже не було шансів на життя. Подружжя, їхня донька з чоловіком і навіть чотирирічний онук з року в рік допомагають тваринкам знайти новий дім, викуповують у колишніх господарів звірів, приречених на смерть,  і прищеплюють маленьким гостям притулку почуття любові до братів наших менших. 

— Нас по-різному називають, хтось каже «зоодворик», хтось «контактний зоопарк», але для нас «Лісова казка» — це притулок для знедолених тварин, у яких вже не було майбутнього, — розповідає журналістці «20 хвилин» Наталія Матющенко. — Ми взагалі все життя займаємось тваринам, а останні 10 років робимо це цілеспрямовано. Деяких тварин ми підбираємо з вулиці, про когось нам розповідають небайдужі люди, а когось доводиться викуповувати у колишніх господарів.

Родина утримує притулок своїми силами, усі працюють на роботах, а вільний час приділяють тваринам. За 10 років кожен вивчив свої обов’язки та з легкістю може один одного замінити. Крім того,  донька Наталі — ветеринарка, тому у притулку слідкують за здоров’ям звірят. 

На сьогодні у притулку — 200 жителів

Першими мешканцями притулку ще багато років тому були коти й собаки. А згодом до них приєднались коні, поні та чимало інших диких тварин.

Наразі у притулку мешкає близько 200 жителів.

— Це якщо рахувати і тварин, і птахів, — говорить Наталія. — Кількість котиків і песиків постійно змінюється, бо декого ми забираємо собі, а для декого шукаємо дім. На сьогодні, наприклад, у нас живе 23 собаки і 15 котів. Також є три лисички й два песці, є хлопчик і дівчинка єноти-полоскуни і чотири лелеки.

Трапляється, що птахи випадають з гнізда й можуть зламати крило. Тоді небайдужі люди передають їх до притулку. Тут лелек лікують і коли вони готові — відпускають на волю. 

— Зараз у нас є хлопчик і дівчинка, сподіваюся, весною вони вже зможуть полетіти. До того ж вони сидять в одному вольєрі, то, можливо, скоро складуть сім’ю, — каже Наталія Матющенко. — А інші двоє, на жаль, вже не полетять, у них давно неправильно зрослись крила. 

А ще у притулку дуже багато морських свинок. Господарі не проти подарувати їх маленьким відвідувачам, якщо впевнені, що у новій сім’ї до тваринки ставитимуться з усією відповідальністю.

— Буває, що діти після спілкування з тваринами починають просити батьків купити їм якесь звірятко. Ми завжди готові зробити такий подарунок, коли бачимо, що діти й дорослі справді готові доглядати й дбати про морську свинку, — Наталія Матющенко наголошує, що тварин не можна брати у якості іграшок. — Це дивовижно, як тварини вчать дітей любові і відповідальності. Наведу власний приклад, у мене є племінниця, яка ніколи не ображала тварин, але була до них байдужою. Та коли відвідала притулок і теж взяла собі морську свинку, то просто змінилася. Зараз ця свинка живе в неї дома, дівчинка сама за нею доглядає, дає їсти, перестеляє її ліжечко. Вона вже за всіма тваринами стоїть горою, і таких прикладів насправді дуже багато, коли у дітей прокидається така щира любов і увага до звірів. 

«Ми підтримуємо зв’язки з тими, хто забирає у нас тварин»

Попри те, що притулок для тварин займає велику територію, простір все ж обмежений. І залишити всіх тварин родина не може. Тут на допомогу приходять небайдужі люди, які готові подарувати звіряткам свою любов і дах над головою. А за деякими з тварин приїжджають навіть з інших міст України.

— Ми не просто так віддаємо котиків і собачок, а намагаємось робити  їм щеплення. Вартість такої процедури коштує десь 250 гривень, а, на жаль, не всі люди з села можуть собі це дозволити. Є й такі, які взагалі не розуміють навіщо це потрібно, — ділиться жінка. — А якщо ми говоримо про дівчаток, то також намагаємось робити стерилізацію власним коштом або вже домовляємось, що це зробить новий господар. 

Трапляються дуже прикрі випадки, коли люди беруть собі додому улюбленця, а коли він їм набридає або стає незручним — викидають на двір. 

Є у притулку і тварини, які свого часу постраждали від людської жорстокості. Наталія Матющенко розповідає, що зараз вони доглядають, до прикладу, песика у якого немає однієї лапки й вже зовсім старого пса, якого хтось викинув на смітник. У нього зламаний хребет, а через вік операцію вже може і не пережити, тому сім’я Наталі доглядає за ним як може.

— Зараз такий час, що люди весь час в інтернеті, у телефонах і комп’ютерах, діти там гублять свою доброту і не розуміють, що тварини — це живі створіння, — переконана вона. — Головна ідея нашого притулку, аби діти й дорослі відчули цю любов до звірів. Щоб змінили своє ставлення як до домашніх, так і до диких тварин і вже відповідальніше до них ставилися. 

Забирають тварин з притулку не тільки односельчани родини чи мешканці Іллінців, але й родини з різних міст України. Жінка зізнається, що вони продовжують підтримувати зв’язки з тими, хто у них забирає звірят. Так вони можуть пересвідчитися, що у новому домі тварин люблять і оберігають. 

— Колись нам підкинули кицю, привезли й викинули. Вона була дуже красива — біленька з блакитними очима, але абсолютно глуха, — пригадує Наталія. — Тоді до нас приїхали люди з Одеси і один чоловік зізнався, що просто закохався у нашу кицю. Він розповів, що завжди мріяв про кота, але не наважувався взяти його у квартиру. Він пів дня ходив за мною, просив, аби її віддали. І хоч це була моя улюблениця, я погодилася подарувати її тому чоловіку. Зараз киця вже одеситка, стала справжнім членом його родини. ЇЇ там дуже люблять!

Зі щасливим фіналом виявилась ще одна історія, якою ділиться Наталя Матющенко. Вона з чоловіком побачила двох цуценят, що бігали між машинами на дорозі і ледь не потрапили під колеса.

— Вони до рук не пішли, то ми купили їм якоїсь ковбаси й вирішили забрати до себе, — говорить жінка. — Чомусь песики весь час поверталися до місця, де раніше спали. Ми пішли за ними й побачили, що там лежить малесеньке кошеня. Воно вже було в такому стані, що навіть не могло рухатися, голодне, у корості, з кліщами...І оці ці дві сестрички-собачки привели нас туди, щоб врятувати кошеня. Розумієте, яка це відданість!

Навіть у притулку песики продовжували оберігати свою подругу. Сміючись, Наталія розповідає, як вони крали рибу й бігли перед господарями, аби першими нагодувати кошеня. Усіх трьох друзів вдалось прилаштувати. Кошеня, яке назвали Варєшкою, забрала до себе одна хороша родина, інша сім’я з Іллінців взяла цуценя Іриску, а небайдужі люди з Одеси — її сестричку.

— Це ж були всі безпородні тварини, дивом не загинули, і ось тепер у кожної з них свій дім. Нам розповідають або надсилають фото, як вони тепер живуть у ліжках і подушках, мов принцеси, — ділиться своєю радістю Наталія.

 Від деяких господарів тварин доводиться рятувати

— Ми почали викуповувати поні і коней, які стали непотрібними й помирали з голоду, — каже Наталія. — Так у нас певний час жила породиста кобила, яку ми довгенько відгодовували й приводили до ладу після попередніх власників. Потім ми змогли її продати і зараз вона живе у кінному клубі в Києві, навіть на змаганнях виступає. Нам це дуже гріє душу, що в неї все добре. 

За її словами, прокат коней є справжньою бідою. Після такої «праці» тварини стають вижатими, мов лимон. Їх або заганяють до смерті, або після всього підправляють на бійню. 

Пригадує жінка ще одну історію вдалого порятунку. Наталія з Едуардом поїхали в Київ, щоб придбати маленьку карету, у якій поні могли б трохи катати діток.Там вони побачили іншого поні, який, ледь тримався на ногах.

— Це була не тварина, а просто «кожа да кости», — розповідає Наталія. — Ми одразу кинулися до власниці, щоб запитати, як же так сталося, що інші коні у більш-менш хорошому стані, а тут — катастрофа. А вона нам так спокійно пояснює, що всі її коні працюють у парку, зранку до вечора катають людей, а поні, виявляється, заробляє недостатньо. Він не заробив собі на їжу. Це просто страшно!

Подружжя вирішило викупити поні й забрати до себе додому. Їм довелось винаймати спеціальний транспорт і всю дорогу годувати нещасну тварину.

— Я чесно боялася, що ми його не довеземо, — зізнається Наталія. — І ось минуло трохи часу, і це вже ніби інша тварина. Він у нас із задоволенням катає діток, які від нього просто в захваті. Але, зрозуміло, ми його не перенавантажуємо і завжди вдосталь годуємо. Мені досі гірко думати, що з ним могло бути там, у Києві.

Ще одного поні вдалось викупити з біопарку, там його мали відправити на м’ясо.

— Це дівчинка, у неї ще з народження проблеми з ніжками і через це її планували відправити на м’ясо, — говорить жінка. — Крім неї, нас ще попросили викупити маленького ослика, теж дівчинку. Вона виявилась просто непотрібною господарям. Звичайно, ми забрали обох, назвали їх Мірабеллю і Ланою. Вони зараз такі подружки — не розлий вода. Одна за одною горою стоять, наприклад, коли когось з них забираємо, щоб почистити копита, то інша робить все, аби тільки її подружці не було боляче.

Іншого мешканця притулку привезли нещодавно працівники поліції. Дикого козлика забрали від господарів-пияків, які з ним не дуже добре поводились і весь час тримали на ціпку.

— Хочемо знайти для нього нових господарів, бо вже маємо схожий досвід, — говорить жінка. — Одного такого козлика ми вже прилаштували у лісництво під Ладижином. Він такий ручний, звиклий до людей, що в дикій природі може і не вижити. У те лісництво також часто приїжджають люди, діти просто в захваті від спілкування з козликом. 

У притулку  «Лісова казка» живе одна лама. Її забрали з вінницького Подільського зоопарку.

— У цієї лами померла мама, тому працівники зоопарку годували її з пляшечки. А коли настав час знайомства з іншими ламами — її не прийняли, відчули у ній чужака, — пояснює Наталія. — Директор зоопарку зателефонував нам і попросив забрати тварину. Зараз лама живе у нас з камерунськими козами. І оце як було досить холодно, лягав немов верблюд і грів своїх «сусідів».

Лисиць і песців подружжя забрало з однієї звіроферми, а єнотовидну собаку врятувало з притравочної странції.

— Притравочні мисливські станції — це смертний вирок для тварин. Ми викупили звідти одну єнотовидну собаку. Пес весь порваний, він до цієї пори нікому не довіряє і дуже всього боїться, — з сумом розповідає жінка. — Ми намагаємось викуповувати всіх тварин, на скільки нам дозволяють кошти. Бо це ж не просто раз заплатив і все. Ні, ще ж потрібно за щось лікувати, годувати і доглядати. Після всього, що вони пережили, ці тварини заслуговують на увагу і нормальні умови для життя. 

Допомога від небайдужих людей і натхнення працювати далі

— Ми дуже вдячні всім, хто допомагає притулку. Приїхати до нас, поспілкуватися, погладити тварин можна цілком безкоштовно. Та багато хто привозить із собою смаколики для наших мешканців, — говорить Наталія Матющенко. — Буває, допомагають фінансово, буває передають, скажімо, рибку для лелек, а одна чудова дівчина Оля Притула, яка зараз працює за кордоном, вже два місяці надсилає корм для котів і собак. 

Жінка додає, що привозити в притулок можна майже будь-які продукти: моркву, капусту, буряки, зерно, сухі корми, сіно і так далі. А от від хліба й ласощів з цукром краще відмовитись. Вони не дуже корисні для тварин.

Наостанок Наталія Матющенко зізнається, що любов до тварин і вдячність людей надихають її та родину продовжувати рухатися далі й допомагати приреченим звірям. 

— Деякі тварини розумніші за деяких людей, — говорить жінка. — Я думаю, що саме у тварин нам, людям, потрібно вчитися людяності. Вони вміють допомагати один одному і точно розуміють, коли їхнім побратимам ця допомога потрібна.

Крім того, великим стимулом не зупинятися Наталя називає маленьких гостей притулку. Каже, що дитячі очі, наповнені захватом і любов’ю, якнайкраще показують, що все не дарма. 

Фото з facebook-сторінки притулку «Лісова казка»

Читайте також:

«Хочу додому». Хлопчик Борька чекає на нових господарів, а дівчинка Муха — на гостинці

«Я виховую майбутніх колег»: у Вінниці відкрили унікальну Академію чарівництва

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.