На кордоні Вінниччини з Придністров’ям - рови та колючка

Журналіст RІА провів день на кордоні з Придністров’ям у пункті пропуску «Болган»,  що за 15 кілометрів від райцентру Піщанка.

У  невизнаній  Придністровській Молдовській Республіці (ПМР),  територія якої межує з Вінниччиною,  дислокується 14-а російська  армія. Не виключають її  вторгнення на нашу територію. Тому українські  вартові по всій лінії кордону копають рів, відгороджуються колючим дротом. На допомогу прикордонникам прислали підкріплення, але не з професійних військових. Чи не найбільше вразила  на кордоні пасажирка з Росії, яка добиралася додому рейсовим автобусом Тирасполь-Москва.

У москвички середніх літ, яка їхала разом з дитиною, мало не почалася істерика, коли прикордонник попросив її паспорт. У російської пані затремтіли руки, ніби у старої бабусі. Якусь мить вона взагалі вагалася – віддавати документ, чи ні. Тим часом другою рукою міцніше притулила до себе дитину.

- У вас щось трапилося? – запитав прикордонник. – Можливо, потрібна допомога? Щось болить?

Пасажирка мовчала. Очима вп’ялася у військового у зеленому береті, слідкуючи за кожним рухом його рук. Її обличчя, ніби скам’яніло. Прикордонник, виконавши свої обов’язки, повернув жінці паспорт і ще раз уточнив, чим міг би допомогти пасажирці.

- Та вже нічого не треба, - полегшено зітхнула  росіянка. – Знайомі попереджали, що на кордоні москвичам рвуть паспорти. Та й по телебаченню у нас у Москві про це не раз говорили. Ось я й подумала, якщо таке станеться зі мною, що буду далі робити. Залишитися в Україні бомжем не хочеться. А без документів, хто мене звідси випустить?

Потік транспорту скоротився у два рази

- Це не перший такий випадок, - розповідає заступник начальника відділу «Болган»  Могилів-Подільського прикордонного загону капітан Юрій Данько. – Я особисто стикався з такими фактами. Враження таке, ніби тобі в душу наплювали. Це ж як жорстоко у Росії натравлюють своїх громадян проти нас! Спрацьовує, як бачите.

Через пункт пропуску «Болган» проходять також пасажирські автобуси з ПМР до Санкт-Петербургу, є рейси до Києва. Один з маршрутів пролягає із столиці Молдови Кишинева. Однак потік транспорту, за словами вартових і митників, скоротився у два рази. Навіть рейсові автобуси тепер курсують рідше. Постійно долають кордон тільки ті, хто проживає у Піщанському районі нашої області і сусідньому Кам’янському Придністров’я. На кордоні пояснили, що це ті люди, які добираються на роботу. Для них запроваджено так званий малий прикордонний рух, вони проїздять по міграційній картці, такий документ видають строком на три місяці тільки жителям двох названих районів. Надалі картки знову продовжують.

«Болган»  - назва  цього підрозділу охорони державного кордону походить від назви села у Піщанському районі. Село розкинулося внизу, застава нагорі.

- Коли  почалися події в Криму, селяни вразили нас своїм бажанням допомогти військовим, - продовжує  капітан Данько. – Приходили і приїжджали не тільки з Болгана. Ми зустрічали жителів інших сіл Піщанського, а також сусіднього Крижопільського районів. Підставляли  плече підприємці. Отримали від них паливно-мастильні матеріали, продукти харчування, одяг, ковдри, матраци. Сам факт такої підтримки посилює моральний дух бійців. Скажу без зайвого пафосу, за таких людей, навіть за їхню надію на нас, військових,  і віру в нас, навіть померти не страшно.

Замість стовпів – канава

Лінія кордону нашої держави з ПМР не позначена звичними прикордонними стовпами.

- Демаркація  кордону не проведена тому, що сусідня держава не визнана у світі, - каже Юрій Данько. – Згідно з державними нормами, з такими країнами не може бути офіційно встановлений кордон. Як бачите, тут тільки інформаційні покажчики. Їх поставили  на лінії тих рубежів, що існували раніше з Молдовою, ще до того часу, коли була утворена ПМР. Нині цю лінію добре видно, бо майже по всій її довжині викопано рів. Але на деяких ділянках такі крутосхили, що там людині непросто пройти. Жодна техніка не здолає таку крутизну, не проїдеш ні танком, ні БТРом.

Після завершення копання канави прикордонники встановлюють колючий дріт. Укріпили також підступи до приміщення застави, бліндажі з’явилися  біля пункту пропуску транспорту.

Вдалині за викопаним ровом видніється пропускний пункт придністровських прикордонників. Пропоную капітану підійти до них,  щоб поспілкуватися з сусідами.

- Нам заборонено контактувати з ними, - пояснює капітан Данько. – По-перше, це невизнана держава. По-друге, на її території знаходяться російські війська, які нині вчинили агресію на Донбасі, а раніше окупували Крим.

Поговорити вдалося з тими, хто повертався з ПМР. Щоправда, від двох чоловіків почув протилежні точки зору. Співрозмовники поверталися від родичів. Кажуть, бувають там ще змалку. Кажуть, у ПМР  більше 200 тисяч українців. Є навіть українські села. Назвали одне з них – Рашків. Стверджують, що добре обізнані з подіями у сусідній державі.
- Насправді від 14 російської армії залишився тільки один  зенітно-ракетний полк, - пояснив один із співрозмовників. Каже, що призначений підрозділ для прикриття можливого нападу зі сторони країни члена НАТО, йдеться про сусідню  Румунію.

За словами іншого співрозмовника, ніякий це не полк, а боєздатний підрозділ з усіма властивими функціями захисту і наступу.

«Українські танки йдуть на ПМР»

Ділянка кордону з ПМР вважається відносно спокійною. Прикордонники погоджуються з цим. Однак, за їхньою інформацією, вже були неодноразові спроби дестабілізувати ситуацію. Причому, робилися вони на території ПМР. Слова прикордонників підтвердив водій, який їхав з придністровського міста Рибниця на станцію Рудниця, що в Піщанському районі, зустріти з поїзда кума. Той повертався із заробітків у Росії. Чоловік погодився підвезти журналіста з кордону до райцентру.

- Зараз у нас все спокійно, - розповідає придністровець. – Але бувають ситуації, коли хтось  збурює  людей.

Чоловік розповів про оголошення на стовпах у їхньому місті. На них були такі слова: «Українські танки йдуть на ПМР».  Нижче повідомлялося, що українські танки уже на кордоні і скоро підуть на Тирасполь. Було це наприкінці серпня. Саме в той час наші відступили з Новоазовська під тиском російських військових.

- У вас там стріляли, а тут кричали, - продовжує придністровець. - Людям хтось підкинув байку про те, що Україна хоче відібрати Придністров’я. Мовляв, Путін забрав Крим, а українці у відповідь заберуть землі,  що колись належали їм. Хто проїжджає через кордон з Україною, той сміявся з цього, а хтось все-таки вірив, базар гудів розмовами про українські танки.

Придністровець не приховував, що він стоїть за відновлення колишнього Союзу. Каже, у ПМР у більшості людей голови повернуті до Москви.

- Ми б хотіли мати російські паспорти, - додає співрозмовник. – Раніше нам це обіцяли. Насправді російські паспорти  отримуємо як закордонні, а внутрішні, це паспорти ПМР. Я маю два паспорти – придністровський і російський. Багато людей так само отримали по два документи. Російські не видають, бо для цього потрібна російська прописка, а ми ж У ПМР, а не в Росії.

Розповів він і про те, що з робітників зняли так звану «руську» надбавку до зарплати. Ті, хто трудився на підприємствах, які виробляють продукцію для Росії, отримували від Москви надбавку. Спочатку її зменшили, а в цьому році взагалі відмінили. Зарплати у придністровців менші, ніж в Україні і Молдові.  Коли у Крижополі чи Піщанці базарні дні, серед покупців багато жителів сусідньої держави. Вони приїздять до нас за покупками. А ось пальне у ПМР дешевше. Щоправда, заправити можна тільки у бак. Якщо хтось набере бензину чи дизпалива у каністру, його за межі ПМР просто не випустять з таким вантажем.

Незважаючи на те, що всі сподівання на берегах Дністра у ПМР покладають на Москву, найбільше, чого бояться придністровці, - це війни.

- У людей старшого та й середнього покоління ще не стерлися з пам’яті бойові дії на берегах Дністра на початку 90-х, - каже убілений сивиною попутник. – Я теж добре пам’ятаю, скільки тоді горя прийшло на нашу землю, скільки було вбито невинних людей. Тому якби зараз російська армія розпочала якісь маневри, мабуть, люди повстали б проти цього. Принаймні, сподіваюся на це, бо той, хто один раз пережив війну, буде робити все, щоб вона не повторилася.

У наряд разом з козаками

Під час перебування на заставі став свідком, коли з наряду на кордоні повернулися вартові. Разом з ними зброю здавали чоловіки, які були старші за віком за прикордонників. Однострої їхні відрізнялися від тих, що носять вартові. З’ясувалося, на підкріплення «зеленим беретам» прислали представників одного із загонів Українського козацтва.

За словами одного з козаків, їхній підрозділ вже знає запах пороху, знає, як свистять кулі і розриваються гранати. До цього часу підрозділ козаків захищав незалежність держави на Донбасі. Тепер «обстріляних» добровольців «перекинули» на кордон. Козаки сподіваються, що досвід стримування противника, набутий на Донбасі, їм не доведеться застосовувати  на кордоні. Але як воно буде насправді – хтозна. Незважаючи на напружену ситуацію на Сході держави, яка також відлунює на кордоні з Придністров’ям, поки що на ділянці, яку охороняють вартові відділу «Болган», не зафіксовано випадків незаконного проникнення з сусідньої держави поза лінією кордону. Однак підозрілі  чоловіки декілька разів намагалися в’їхати  до нас громадським транспортом.

- Це були люди молодого або середнього віку, здорової статури, - пояснює капітан Данько. – Мали при собі військові квитки. У них були «свіжі» печатки про зняття з військового обліку.  Ніхто з них не міг пояснити мету своєї поїздки. Ми про неї можемо тільки здогадуватися. Тому таких «гостей»   повертаємо  назад додому.

Тихо нині на берегах Дністра на території сусідньої ПМР. Чи не віщує така тиша бурю? Тільки час покаже.