Бійці 9-го батальйону Вінниччини герої чи дезертири?

Віктор СКРИПНИК

75 бійців 9-го територіального батальйону Вінниччини відмовилися виконувати, за їхніми словами, злочинні накази командирів і повернулися з передової додому. Хто вони тепер – герої, чи дезертири?

Вони стверджують, що були під обстрілами російської артилерії і танків у Новоазовську, а декому з них у військових білетах написали «Трус». Частина бійців готові знову повернутися на передову, але тільки не у вінницький батальйон. Якщо все сказане ними правда, то ситуація у нашому підрозділі справді критична.

У нашому батальйоні – бардак!

- Я і всі мої хлопці були під усіма обстрілами, - каже командир відділення Віталій Заїка. - Проти танків і артилерії стояли з автоматами. Смішно, правда? Але це істинна правда. Навіть у такій ситуації все одно ніхто не злякався. А ротний написав нам у військових білетах «Трус». Яке він мав право, коли сам не був під обстрілами? Навіть не проживав з нами, знайшов собі тепле містечко у когось на квартирі.

Відео дня

Командир відділення каже, що після чергового обстрілу, вони зрозуміли, що йти голіруч проти танків – це йти на вірну смерть, тому вирішили повернутися додому і розповісти всю правду.

- Або нехай дають зброю, або забирають з-під обстрілів весь батальйон, - каже згаданий боєць Віталій. Його думку підтримує сержант Василь Паламарчук:

- Нас кинули з автоматами проти танків і артилерії, - розповідає сержант. -Під час бою згоріли всі мої документи – паспорт, військовий білет, посвідчення. Ось офіційна довідка, що це було саме так. І після цього командир має право називати мене трусом?

– Ми дивом залишилися живі, - каже ще один боєць. – Після обстрілу під Новоазовськом частина з нас опинилася відрізана від батальйону. Самотужки вибиралися. Йшли майже дві доби. Без харчів, без води, пили з калюж, гризли траву в степу, мліли віл спеки. На щастя, допомогли нам Ізмаїльські прикордонники. За цей час на декого вже навіть похоронки виписали. А коли дізналися, що живі, тепер намагаються вчепити ярлик «зрадників».

Про це бійці говорили з надривом у голосі, не стримуючи емоцій, як тільки вийшли з автобуса. Добравшись до Вінниці, першу зупинку зробили біля храму за Центральним універмагом, де помолилися і поставили свічки за вбитих на фронті. Після того під’їхали до обласного військкомату. Тут на них чекали рідні, знайомі, друзі. Зустрічали вигуками: «Герої!», «Слава Україні!». До приїжджих вийшов офіцер обласного військкомату підполковник Олексій Островий. Слів для розмови з тиловиком прибулі не добирали, навпаки, приперчували їх матюками. Говорили у вічі все, що відбувається у батальйоні.

Майор вдарив капітана ножем

- Ми не злякалися і не втекли, - каже боєць на ім’я Дмитро. – Я готовий хоч зараз повернутися назад на передову, тільки в інший підрозділ, де нормальні командири і нормальна обстановка. Знаю, що так само думають деякі інші хлопці. Служити у нашому батальйоні нема смислу, там бардак.

Бійці розповіли про кричущий факт, який мав би стати предметом для розслідування військової прокуратури. За їхніми словами, майор на прізвище Мельниченко, щоб не йти на передову, часто напивається. Одного разу, стверджують бійці, майор набрався до білої гарячки і вдарив ножем капітана Кондру. Зробив це тому, навперебій пояснюють бійці, що капітан наполягав відвести підрозділ з місця гарматного обстрілу, щоб тим само врятувати їм життя. Стріляти у відповідь могли тільки з автоматів. Отоді майор став обзивати капітана зрадником. Відтак схопив ножа і вдарив у груди. Нині поранений знаходиться на стаціонарному лікуванні.

Вам плювали услід?

Підполковник Островий довго спілкувався з бійцями, а ті вимагали зустрічі з військовим комісаром. Островий запитав прибулих, як їх проводжали ті, хто залишився на Донбасі.

- Скажіть чесно, вам плювали услід? – сказав офіцер.

У відповідь почув хвилю невдоволених голосів.

- Ми знаємо чиї це слова! - викрикували бійці. – Це слова того самого майора Мельниченка, який напивається до білої гарячки, який всадив ножа в груди капітану. А сам жодного разу не був на передовій.

- Ви правильно зробили, що прибули до військкомату, - продовжував офіцер Островий. – Тут якраз те місце, де видають танки і гармати. Молодці, хлопці!

Цим підполковник викликав нове невдоволення і гнів бійців. Вони кричали, щоб той брав у руки автомат і спробував таким чином зупинити хоча б один танк. Тоді, кажуть, ми всі повертаємося слідом за вами. Ця дискусія уже продовжувалася у вестибюлі приміщення облвійськкомату. Нарешті до присутніх вийшов військовий комісар полковник Геннадій Долгашов.

- Не сійте паніку, - звернувся комісар до прибулих бійців.

- Це не паніка, - відповіли ті. – Ми говоримо реальні речі, говоримо про те, чого ви не бачите тут, у своїх кабінетах. А про паніку ми чули ще на фронті. Як тільки російські танки перейшли кордон, ми першими їх побачили, бо стояли під Новоазовськом. Одразу повідомили про це «нагору». Командуванню. А там кажуть, що це неправда, не сійте паніку. Так само було, коли у селищі Сєдове висадився десант російської морської піхоти. Вони навіть свій прапор там почепили. У відповідь «згори» почули, що це неправда, знов застерегли панікувати.

- Я розмовляв по телефону з комбатом, - продовжив військовий комісар. – Знаєте, що він мене попросив? Запитати у вас, чого ви у Вінниці, а решта батальйону продовжує захищати країну?

- Ми тут тому, щоб донести до вас інформацію про реальний стан речей, щоб ви не кидали нас під танки з голими руками, щоб не робили з людей гарматне м'ясо.

Нас би вже доставили вантажем «200»

- Ми б зараз з вами не говорили, якби нам дивом не вдалося врятуватися у бою під Новоазовськом, – каже один з бійців на ім’я Дмитро. – Там на наше відділення посунув танк. На щастя, вдалося його зупинити. У мене в руках був протитанковий гранатомет «Муха». Вистріл прийшовся точнісінько у башту танка. Башту заклинило і стрільба з машини припинилася.

- Значить, у вас були не тільки автомати?

- Це правда. Крім автоматів, мали ще протитанкові гранатомети типу РПГ і СПГ, - продовжує боєць. – Але пробити ними броню сучасних російських танків непросто. Випущена граната ковзає по поверхні, але не пробиває її. Особисто в цьому переконався. Тому хлопці й кажуть, що ефективно вести стрільбу можна було тільки з автоматів. Та й то вони старих модифікацій. На них кажуть не автомати, а «плювачки».

Дмитро уточнює, як саме вони залишили розташування батальйону. Ніхто не тікав. Написали рапорти, отримали приписні документи. У них зазначено, що до 30 серпня мають прибути до обласного військкомату. Так вони й зробили.

- Які ми після цього дезертири? – запитує Дмитро. – Дезертири це ті, хто втік. Не повідомивши командирів. У нас на руках офіційні документи про поїздку до Вінниці.

- Ми ні в чому не звинувачуємо прибулих бійців, - наголосив підполковник Олексій Островий. – Кожен з них направляється у райвійськкомати за місцем призову. Надалі буде вирішено питання про продовження служби.

Підполковник зауважив, що нікого з бійців не мають наміру притягувати до відповідальності. Самі ж резервісти кажуть, що не вірять сказаному.

- Нас залякували прокуратурою і тюрмою ще у батальйоні, - розповідає один з бійців на ім’я Микола. – Саме через це частина хлопців не наважилася йти з нами. А декому рапорти просто розірвали. В одного з бійців дружина-інвалід і троє дітей, а він навіть у відпустці не був. Нам давно обіцяли ротацію, але ніякої ротації не передбачається.

Нині 9-й вінницький батальйон знаходиться під Маріуполем, куди відступив з-під Новоазовська після того, як місто зайняли російські війська.

Вони зрадили побратимів

Журналісту РІА вдалося поспілкуватися по телефону з командиром роти 9-го батальйону Вінниччини. Офіцера у званні капітана найбільше звинувачували прибулі бійці. Єдине, що просив під час розмови капітан, не згадувати його прізвище.

-Мої батьки не знають, що я на фронті, - каже співрозмовник. – Не хочеться їх хвилювати. Вони вже не молоді. Мені 47, а вони набагато старші.

Капітан каже, що ті, хто залишив батальйон, зрадили своїх побратимів.

- Вони нам уже не друзі, і ніколи більше ними не будуть, - продовжує співрозмовник. – Я розумію, що всі люди різні. Хтось боїться війни більше, хтось менше. Треба було бачити, як вони кричали : «Дайте нам транспорт! Оформляйте документи!» Це очевидна паніка. І це я можу зрозуміти. А ось для чого обливати брудом тих, хто залишився на війні, цього не можу пояснити. Ми ж далеко від них і не маємо можливості відповісти на звинувачення. Вони кажуть, що я випиваю, а я не питущий. Про наркоту взагалі нема що говорити. Не уявляю, як би я у свої 47 років раптом взявся за таке. У мене у Вінниці залишилися дружина, діти, а вони таке наговорюють. Від почутого стає бридко. Хочеться помитися у лазні, щоб змити весь цей бруд.

На запитання, чи правда, що бійці змушені були зупиняти танки з автоматами у руках, ротний відповів своїм запитанням: «А як же після цього вони залишилися живі?». З приводу удару ножем одного офіцера іншого – про це капітан каже, чув, але подробиць не знає, бо це сталося не в його роті. Чув також про те, що прокуратура розслідує факт привласнення грошей фінансистами батальйону. Подробиці йому невідомі.

- Гроші нам перераховують на банківські картки, - уточнює ротний. – Мені особисто останній раз також недоплатили, але потім додали всю суму.

Наостанок командир роти повідомив, що настрій у його бійців оптимістичний, а з приводу ситуації у місці розташування підрозділу, відповів коротко: «Ситуація під контролем. Бійці готові й далі захищати державу від ворога».

На привласнену зарплату бійців фінансист батальйону купив авто і сплатив кредит

Факт привласнення коштів у сумі 210 тисяч гривень встановлено Військовою прокуратурою Вінницького гарнізону.

- Перевіркою встановлено, що помічник командира батальйону з фінансово-економічної роботи – начальник фінансово-економічної служби однієї з військових частин привласнив понад 210 тисяч гривень, - йдеться у повідомленні прес-служби Військової прокуратури Центрального регіону. - За ці гроші він не тільки придбав собі легковий автомобіль, але й погасив кредитні зобов’язання перед установами банків.

Один з бійців батальйону територіальної оборони Вінниччини на ім’я Дмитро у розмові з журналістом RІА сказав, що йому не виплатили зарплату і передбачену винагороду за участь в АТО за два місяці. За його словами, фінансист скористався тим, що не всі бійці отримували платню через банківські картки. Частині з них гроші виплачували готівкою. Її отримував батальйонний фінансист і мав передати бійцям. Дмитру і таким, як він, він повідомляв, що переказ коштів затримується.

Відомості щодо вказаного кримінального правопорушення внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч. 2 ст. 410 Кримінального кодексу України (заволодіння військовим майном шляхом зловживання службовим становищем). За таке порушення передбачено покарання позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

Ми запитали вінничан: Як ви ставитесь до вчинку вінницьких солдат з 9-того батальйону?