Введення податку на нерухомість (за новим українським Податковим кодексом) сильно обурило наших громадян. Щоб трохи стримати народний гнів, влада деяких міст встановила мінімальний податок. В інших містах ради прийняли рішення збільшити неоподатковувану площу. У Вінниці і Житомирі місцева влада ввела максимальну ставку податку і затвердила мінімальну неоподатковувану площу, яку тільки дозволяє закон. Чи це апетити «по-новому», чи звичка брати максимально «по-старому» - питання, як то кажуть, третє, але факт залишається фактом – влада приймає рішення, скільки грошей брати з людей за володіння нерухомістю. І жодні «праведні» обурення у стилі «а що ця влада доклала до того, щоб люди цю нерухомість купили», не допоможуть.
Безперечно, у нас є категорії людей, яким влада допомогла із придбанням квартир та будинків. Наприклад, перша – це представники самої влади, які за «відкати» від «розпиляних» бюджетів покупили нерухомість. Друга категорія – це бізнес, який за віддані владі «відкати» отримував державні замовлення. І, нарешті, третя не багаточисельна категорія – громадяни, що скористалися програмою придбання соціального житла і купили свої квадратні метри дещо дешевше, ніж інші власники. Але, звідки б ті квартири не взялися, суть питання не змінюється.
Право власності на нерухомість, взагалі, дуже ефемерне. Нижче наведу цитату Роберта Кійосакі, який дуже багато «премудрих» речей пояснює простою і зрозумілою мовою. «Нерухомість», англійською «real estate», не варто розуміти дослівно як «реальна маєтність». Англійське словосполучення «real estate» насправді походить від співзвучного іспанського словосполучення, що буквально відповідає фразі «royal estate», та означає «королівська маєтність». Ось чому наша власність нам не належить. Ми лише технічно контролюємо нашу нерухомість. Насправді ми нею не володіємо. Нашої власністю володіє влада і бере з нас податок за те, що ми нею користуємося».
І це не залежить ні від регіону (Америка, Європа чи Азія), ні від суспільно-політичного ладу (капіталізм чи соціалізм), ні від політичної партії при владі (демократи, консерватори, соціалісти чи фашисти). Це лежить в основі влади – брати з підвладних стільки, скільки можна, не викликавши при цьому настільки сильну протидію, щоб втратити владу. В класичному варіанті надмірні апетити влади закінчувалися переворотами, бунтами, революціями і відрубаними головами правителів. У сучасному світі є інструмент раннього попередження – це інститут громадянського суспільства. Якщо він сформований і ефективно діє, то влада і суспільство успішно співіснують, а ротація влади відбувається у рамках демократичних процедур. Якщо ні – то влада змінюється насильницьким шляхом. Але, нерухомість при цьому, не переходить до своїх власників, які мають на неї майнові права. Вона переходить до нової влади.
Автор: Олександр Неприцький
