Центральна вулиця міста неодноразово змінювалася за свою історію. Зараз — це шумна автомагістраль, попри заборону на рух авто. Утім, на початку 20 сторіччя, посеред вулиці пролягала алея з деревами, яку називали Бульвар Оводова.

За даними , алея була закладена  від вулиці Купецької (нині Миколи Оводова) до Хлібної (біля Жіночої гімназії). Приблизна довжина — 600 метрів, писав автор сайту «Вінницький трамвай» Олег Матюхов.

Бульвар Оводова проіснував до 1936 року. Через збільшення кількості автотранспорту дерева були вирізані, дорога та тротуари розширені, а трамвайні колії виклали так, як вони є й сьогодні.

Соборна ще була й вулицею гостинності: тут у 1910-х побудували аж дев’ять готелів, серед яких «Савой», «Європейський», «Континенталь», «Гранд-Отель», «Бель Вю». Останній з них був ще й місцем роботи для міністерств Уряду УНР.

Будівля простояла досить довго. На початку 1980-х готель знесли. Причиною стали, ймовірно, підземні ходи, в які просідала споруда. Вже в наш час місце фешенебельного готелю зайняла «стекляшка» з кав’ярнями та магазинами.

На початку Соборної існував єврейський ринок Каліча (зараз - площа Гагаріна). Базар нагадував повноцінне маленьке містечко: там були і своя маслобійня, і млин, і кузня.

Ціни на продукти на початку 1900-х: гуска - 80 копійок, 400 грамів масла - 40 копійок, стільки ж житнього хліба - три копійки, пшеничного - 5,5 копійки. Пуд риби (16,36 кілограма) можна було придбати за 4-7 рублів.

Зарплата у громадян міста була різною і залежала від освітнього та кваліфікаційного рівня. Некваліфікована праця служниці, приміром, на місяць становила 3-4 рублів, кухарки — 6 рублів, поштові та муніципальні службовці отримували 15 рублів і більше, залежно від стажу.

На початку 60-х років ХХ століття колишню Хлібну площу назвали іменем Гагаріна, а на місці базару виріс універмаг.

Площа Гагаріна, 1977 рік

Вже в наш час, у 2007 році, площу Гагаріна вирішили перебудувати та зробити тут підземний ТРЦ, який за громіздкість вінничани прозвуть «мавзолеєм».

Площа Гагаріна, 2019 рік

Попри урочисте відкриття у 2013 році, торговий центр під землею так і не запрацював. Бізнесмен Володимир Продивус розказав, що аби завершити будівництво потрібно ще один рік.

Майдан Незалежності раніше мав «Вождя». Скульптуру Леніна тут встановили у 1972 році. Фігура була висотою 5,8 метра, важила 5 тонн та зроблена з бронзи. І її демонтували задовго до початку декомунізації — у 1992 році, на вимогу активістів Народного руху України (партія РУХ).

— Пам’ятник був прикріплений у двох місцях до постаменту гвинтами. Викрутити їх не вдалося, бо були залиті смолою. Випалювали електрозварюванням, — згадував колишній рухівець Валерій Палій. — Потім закріпили стропи між ніг. На шию накинули петлю. Краном підняли. Завантажили в кузов автомобіля. Але перед тим ми ще дали молотком по голові зі словами: «Це тобі, катюго, за знущання над людьми!».

Леніна спочатку вивезли на комунальне підприємство у Сабарові, а через кілька років бронзова фігура зникла. Її шукали міліція, комуністи, але так і не знайшли. Активісти припускали, що «порізали на частини та сплавили бронзового вождя».

Гостей на в’їзді у місто з Київської зустрічала помпезна арка. Її встановили у 1954 році на честь 300-річчя Переяславської ради, як знак об’єднання України з Росією. Про це нагадували написи на конструкції: «Нам завжди у битвах за долю народу був другом і братом російський народ» та «Навіки разом».

Утім, арку знесли ще до початку гібридної війни на Сході України та окупації Криму. Нею пожертвували у 80-х роках, щоб розширити проїжджу частину — конструкцію підірвали.

Тріумфальна арка була на місці розворотного кільця тролейбусів, біля Меморіалу Визволення, припускають автори сайту vn.depo.ua

Привокзальна площа не завжди була «базаром-вокзалом». У 50-х тут збудували третій залізничний вокзал, на заміну зруйнованого в 1946 році.

Він був великим, просторим, у стилі сталінського бароко. Вхід прикрашала ліпнина у вигляді кукурудзи та інших сільгосп культур, що підкреслювало аграрний статус Вінниччини.

Навпроти вокзалу зробили сквер з квітами та деревами. Але у 60-х його знесли, щоб зробити парковку для авто та більш зручну транспортну розв’язку, сказав дослідник історії Вінниці Влад Барка. Про історію трьох вокзалів у нашому архівному матеріалі.

Читайте також:

• Як судді обживаються в екс-готелі «Савой»
• Казарми на «Варшаві». Як живуть у 130-річних будинках Брусилова
• Будинок залізничників стоїть на місці розбомбленого храму
• Барак на «Варшаві». Як воно, жити в колишній конюшні?
• «Сусідом» найстарішого будинку Вінниці може стати шестиповерхівка

Фото в матеріалі: фб-спільнота Старые фото Винницы, vn.depo.ua, depo.vn.ua, Володимир Філатов