Як Вінниця базарувала: від Єрусалимки до Калічі

Вінниця ярмаркова У 1857 році в місті було чотири щорічні семиденні ярмарки, у 1895 – вже одинадцять, але одноденних. Враховуючи побажання купецтва, подільський генерал-губернатор виходив із офіційним проханням до генерал-губернатора про збільшення тривалості троїцького і воздвиженського ярмарків до двох тижнів. Але на заваді став податковий інспектор Вінницького повіту. Мовляв, недоцільно мати цілих два великих ярмарки, тим паче, що один із них співпадає із ярмарком у Вінницькому повіті. Офіційно новий двотижневий ярмарок відкрився першого вересня 1901 року на Великій Олександрійській, нині – проспект Коцюбинського. Нагадаємо, що торгівлю на ньому припинили лише минулого року. Продукти на ярмарку були місцеві, а от метал, галантерею, вина привозили із російських губерній. Якщо порівняти ціни на продуктами із зарплатами, то простий вінницький роботяга мав би почуватися ситим, пише вінницький дослідник Костянтин Завальнюк. Наприклад, гуска коштувала 80 копійок, фунт (400 грамів) масла – 40 копійок, фунт житнього хліба – три копійки, пшеничного – 5,5 копійки. Пуд риби (16,36 кілограма) можна було придбати за чотири-сім карбованців. Як свідчать архівні документи, ще десять років тому ці продукти коштували значно дорожче. За день своєї роботи, наприклад, вінницький коваль, який отримував два карбованці, міг купити гуску, або трохи дешевшу курку і масла з хлібом. „Смотрящий” за базаром Але базарування у Вінниці не обмежувалося святами – по неділях, середах і п’ятницях „купити-продати” можна було на Тюремній площі (нині площа Жовтнева перед готелем „Південний Буг”) та Береговій (перед колишнім кінотеатром „Росія”). До речі, на Береговій торгували вже триста років – тут було саме серце вінницького єврейського містечка Єрусалимка. А лівобережний ринок був більший і дешевший – туди виїздили скуплятися оптом. Нинішня „стихія” ні в яке порівняння не йде з тим, що коїлося на вінницькому базарі початку минулого століття. Ніхто ні за що не хотів платити, місцеві продавці дерли за чуби приїжджих, щоб ті не торгували на їх території. І до всього цього додайте відсутність санстанції. Врешті-решт, гласний Хмелівський у 1885 році виступив із ініціативою створити посаду „базарного старости”. То була велика людина і підкорялася вона безпосередньо голові міської управи. Закидали своїми „прошеніями” міську управу й відомі городяни, стурбовані антисанітарією, яка панувала на вінницьких базарах, і не тільки на них. Так, найбагатший вінницький купець, Семен Шабанов, у 1881 році закликав міську управу вжити негайних заходів, інакше місту загрожують епідемії, одна з яких – дифтериту - вже спустошила місто. Після цього міська управа вирішила таки створити санітарну комісію у складі гласних і санітарного лікаря. Але питання розглядалося надто в’яло («не все гласные сочли себя обязанными участвовать в прениях»), та ще й санітарному лікарю за його труди не було встановлено ніякої нагороди (просили 300 карбованців на рік). Не витримав і ветеринарний лікар Вінниці – сам звернувся до міської управи, пропонуючи свої послуги: „Узнавши, что на местном рынке продается говядина плохого качества и скот на городской бойне убивают заведомо больной, я, как специалист, предлагаю свои услуги осматривать скот, идущий на убой”. Каліча За три століття торгівлі територія базару на Єрусалимці так забруднилася, що міська влада на початку 1900-х вирішила перенести базар на Калічу (район нинішнього універмагу). Вслід за ними перебрались і деякі мешканці Єрусалимки, перенісши і частину колориту „бережної торгівлі”. За шістдесят років свого існування Каліча стала чимось більшим, ніж базар. Її „конкурента” – ринок із Тюремної площі, також перенесли ближче до вокзалу (нинішній Центральний ринок). Там обслуговувалися жителі Старого міста і Замостя – люди прості: робітники та залізничники. Місцевою елітою можна було вважати хіба що офіцерських дружин – на Замості квартирувалися полки. А на Калічу приходила більш різноманітна і колоритна публіка: лікарі, чиновники, актори, кореспонденти місцевих газет. Там таки можна було взнати всі останні новини! Базар нагадував повноцінне маленьке містечко: там були і своя маслобійня, і млин, і кузня. Але на початку 60-х років ХХ століття колишню Хлібну площу назвали іменем Гагаріна, а на місці базару виріс універмаг. Прощай, Каліча! Катерина ШАФРАНІВСЬКА Фото надано Володимиром Козюком  папка 11, bazar Под фото: Такий вигляд мав вінницький базар на початку минулого століття „Базарная площадь до того засорена, что теперь при повышении температуры слышен гнилой запах, а от мусора происходят сильные испарения”. Уездный исправник „... Считаю уместным обратить внимание Думы, что санитарное состояние города, и так плохое, до такой степени ухудшилось, что, если не будут приняты меры, следует ждать повальных болезней. По всем городским улицам накопился большой слой грязи, разлагающейся и распространяющей зловоние. В черте города стоит бойня, в большинстве домов не существует помойных ям и отхожих мест, отчего помои выливаются на улицы. ...При отсутствии общественных колодцев люди вынуждены употреблять воду, смешанную с навозом и стекающими в реку нечистотами”. Гласный городской думы Семен Шабанов „Инструкции базарному смотрителю 1. На обязанности смотрителя должно приглашаться лицо, известное своим безукоризненным поведением. 4. Базарный смотритель обязан смотреть, чтобы никто не занимал без уплаты мест. Строго наблюдать, чтобы никто из продавцов и лавочников не делал на тротуаре никаких выставок. А также чтобы не останавливались подводы на улицах и не загораживали тротуаров и улиц. 5. Следить за правильностью весов и мер. 6. Во время ярмарки не допускать приезжих торговцев занимать места для своей торговли без решения на то управы. Ни в коем случае не занимать тротуаров возле иезуитских зданий, где большею частью торговцы раскладывают свой товар, чем совершенно стесняют и без того не обширную улицу. 10. Наблюдать, чтобы сор вывозился и не был выброшен, где попало, а в местах, указанных управой”. „Городничий жил и кутил за счет евреев. От кагала были избраны лица, которым вменено в обязанности нести расходы по содержанию городничего: один доставлял на кухню говядину, другой – хлеб и булки, третий – водку и вино, и, наконец, был такой, которому было поручено платить карточные проигрыши”. Зі спогадів учителя вінницької гімназії М. Чалого  

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у  Google