Пам’ятник-привид, або куди поділи Леніна з центральної площі Вінниці

Куди зник 5-тонний бронзовий пам’ятник, який стояв на площі перед міськвиконкомом? Своє припущення з цього приводу висловив вінничанин Валентин Ставнійчук. Він один з тих, хто демонтував скульптуру. Чоловік нітрохи не сумнівається, що її вже давно здали на металобрухт.

- Не шукайте, бо все одно не знайдете, - каже співрозмовник. - Пам’ятник був з чистої бронзи. За кольорові метали дають непогані гроші. Мабуть, порізали на частини, і сплавили вождя.

Валентин Ставнійчук зберігає вдома декілька фотографій, на яких зображено, як Леніна знімають з постаменту. На одній з них на зворотній стороні написано: «Комунізм - ракова пухлина світу». Напис зроблений іноземною мовою.
- Цю фотографію я показував в Аргентині, - каже пан Валентин. – Працював там п’ять років. А підписав її товариш, з яким ми демонтували пам’ятник, – Володимир Нінов. Щоб аргентинці не мудрували з перекладом, Володимир написав їхньою мовою.

Почали о другій ночі
- Аргентинці дивилися на мене, як на революціонера, - каже Валентин. – Те, що ми зняли пам’ятник вождю, вони сприйняли як незвичайний вчинок. Словом, для них я був героєм. Їм було цікаво слухати, як саме це відбувалося. А мені було про що розповідати.

Валентин Ставнійчук і Володимир Нінов у 1992 році працювали у художньому комбінаті. Виготовляли скульптури, барельєфи, пам’ятники. Були активістами РУХу. Ходили на мітинги, писали плакати. Їхня організація на початку 90-х активно виступала за повалення партії і комуністичного режиму. Не дивно, що саме два активісти-рухівці погодилися демонтувати пам’ятник.

- Дехто казав, нащо воно тобі, - каже Валентин. – Були такі, кого просили, щоб нам допомогли, але вони відмовилися.

- Демонтувати пам’ятник вимагали ще у 1990 році, робили це представники національно-демократичних сил, які брали участь у голодуванні, - каже колишній рухівець Валерій Палій. – Це була категорична вимога. Влада обіцяла виконати її. Міськвиконком прийняв відповідне рішення. Проте Ленін, як і раніше, залишався на місці. Пройшло ще майже два роки, поки пам’ятник нарешті зняли. Сталося це 20 травня 1992 року.

За словами Валерія Палія, обговорювали кілька варіантів виконання процедури. - Деякі гарячі голови з нашої організації пропонували просто розбити пам’ятник кувалдою, щоб більше ніде не можна було його поставити, але ми не підтримали таку пропозицію, - розповідає він. - Інший варіант - зробити все цивілізованим способом, у присутності жителів міста – також відхилили, бо могли виникнути сутички між комуністами і рухівцями. Влада зупинилася на третьому варіанті – демонтувати пам’ятник вночі. Робітникам сказали прийти до міськвиконкому на другу годину ночі.

- Вночі робляться темні справи, - каже Валентин Ставнійчук. – Тому ми розтягнули роботи аж до самого ранку, щоб люди побачили, як прибирають з площі комуністичного ідола. У цей час дехто вже добирався на роботу, почали ходити трамваї і тролейбуси. Люди зупинялися, дивилися. Але до роботи ми приступили справді о другій ночі.

Пропонували одягти бронежилети
- Коли ми прийшли до міськвиконкому, то побачили, що вся територія оточена міліціонерами, - каже Валерій Ставнійчук. – Влада навіть вночі боялася скандалу. На площі ми бачили наших з РУХу, декого з художників, нам сказали, що були з УНА-УНСО, ще з інших організацій, які підтримували РУХ. Як тільки нас підняли на вишці до пам’ятника, комуністи стали кричати, що нас треба вбити за таке. Тодішній начальник міліції Адаменко навіть пропонував нам надягнути бронежилети. Опонентів у комуністів було більше. Перепалка почалася. Крик стояв такий, що на Пушкінській люди прокидалися.

Керував роботами тодішній заступник голови міськвиконкому пан Сікорський. Він не відходив від нас ні на крок. Перед початком нам дали великий аркуш паперу. Це був технічний план того, як треба демонтувати пам’ятник. Там усе розписано до найменших подробиць. Але ми в папір не заглядали. Зробили, як знали. Я зберіг цей документ. Внизу дописав число – 20 травня 1992 року.

Роботу почали з викручування анкерних гвинтів. Пам’ятник був прикріплений у двох місцях до постаменту гвинтами. Викрутити їх не вдалося, бо були залиті смолою. Випалювали електрозварюванням. Потім закріпили стропи між ніг. На шию накинули петлю…


На висоті відкрили шампанське
- У рюкзаку на землі була пляшка шампанського, - каже Валентин Ставнійчук. – Вишку опустили, ми зійшли на землю, взяли рюкзак, а тоді сказали, щоб знов підняли, бо треба ще раз перевірити надійність строп. Кран підняли, отоді я відкрив пляшку, налив вино, Володимир проголосив тост: «Кінець тоталітаризму!»

Спершу пам’ятник опустили на землю, тоді по новому закріпили стропи і завантажили у кузов автомобіля. Але перед тим ми ще дали молотком по голові із словами: «Це тобі, катюго, за знущання над людьми!»

- Хтось відбив літери на постаменті з написом «Ленін», - розповідає пан Валентин. - Один з художників просив дати йому єдину українську букву «і». А я взяв собі на пам'ять кілька штирів, якими кріпився напис. Де вони зараз, не знаю, загубилися.

Пам’ятника теж не стало.
- Після демонтажу статую Леніна відвезли на територію комунального підприємства на Сабарові, - каже заступник голови облдержадміністрації Роман Аксельрод. – Але зараз його там нема. Декілька років тому до мене звернувся народний депутат України Валерій Бевз з проханням з’ясувати, де він знаходиться. Я виїжджав на те місце, пам’ятника там нема. Організація, де він зберігався, змінила форму власності. Не раз змінювалися керівники. Де знаходиться скульптура нині, не знають.
За словами співрозмовника, демонтований пам’ятник не був на балансі в жодній організації, та й не мав архітектурної цінності.

Про те, що сліди скульптури Леніна розшукувала міліція, розповів нинішній начальник Вінницького шляхового управління Святослав Буше.

- У той час я працював в організації, що знаходилася поруч з комунальним підприємством, - каже Святослав Буше. – До нас приходили з міліції, розпитували, чи не маємо інформації про те, де пам’ятник.

Колишній депутат міськради, керівник підприємства «Вінбус» Василь Касьян говорив про те саме. До них теж телефонували з міліції і цікавилися інформацією про пам’ятник. Редакція надіслала запит до міліції з проханням повідомити про результати пошуку пам’ятника. Поки що не отримали відповіді.

- Ленін стоїть у дворику на території краєзнавчого музею, - каже голова обласної організації Спілки художників Леонтій Гринюк. – Я сам його там бачив.

Але у музеї кажуть, що пам’ятник Леніну ніколи не був у них на зберіганні. У свій час керівництво музею пропонувало передати музею всі демонтовані скульптури вождя. Планувалося зібрати їх в одному місці. Але ініціативу не підтримали. А ось у Дніпропетровській області, наприклад, саме так  зробили і нині це місце одне з найбільш відвідуваних туристами. Особливу увагу виявляють до символів тоталітаризму іноземці.

Довідка
Пам’ятник Леніну у Вінниці був встановлений у 1972 році. Над його виготовленням працювали три скульптори – А.Ковальов, В. Агібалов, Я. Рик. Вага скульптури – 5 тонн, висота – 5,8 метра. Кілограм бронзи заготівельники кольорових металів приймають нині по 18 гривень.
 

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.