На пані Ганну усі перехожі звертали увагу. Точніше, не на неї саму, а на яскраве паперове деревце у неї в руках.
- Це весільне гільце, - пояснила Ганна Олександрівна, - 20 вересня одружується мій син, Володимир. Для нього й несу гільце. Я родом з Крижополя. У нас там їх роблять саме такими. Як одружувався старший син, то у нього теж було гільце, але не таке. Не крижопільське, а таке, як тут роблять - із сосни. Ну, а Володимиру вирішили замовити наше. Бо ж майбутня моя сваха просила, щоб наречений до неї з гільцем прийшов. У Крижополі живе моя сестра, ось я і попросила її, щоб вона замовила для мене гільце. Є такий гарний звичай, то навіщо ж його забувати?
За словами пані Ганни, за роботу майстри взяли недорого – 150 гривень.
- Зате такого гільця, як у мого сина, тут ще ні у кого не було, - посміхається жінка.
Як пояснила мати нареченого, на весіллі з гільцем має танцювати боярин, а потім гільце або розбирають і роздають гостям, або залишають на пам'ять молодим.
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
№ 28 від 9 липня 2025
Читати номер