Розкішний готель з туалетом на вулиці. Як жили у домі Райхера

Туристи порівнюють дім з будинками у Львові. А всередині він схожий на ті, що у Санкт-Петербурзі

На Соборній, 44 знаходиться незвична цегляна будівля. Кидається в очі гірчичний колір стін та скульптурні голови левів на фасаді. Покрівля прикрашена декоративною дугою і невеликим, скляним куполом.

Головний вхід на центральній вулиці, але двері закриті на домофон. Хоча, як виявилося, це зовсім не перепона — натиснули на кнопку виклику до офісу нотаріуса і нам відчинили магнітний замок без будь-яких питань.

Усередині будівля нагадує під’їзди (парадні) у Санкт-Петербургу: вузький коридор-хол, плитка-«шахи» на підлозі сходових клітин, ковані поручні та висока стеля. Подекуди збереглися мармурові сходинки.

Залишився ще один раритет з радянських часів: батареї біля вікон на сходах та поштова скринька на десять квартир, хоча реально їх тут залишилося чотири: по одній, дві на поверх.

А фірма, що на останньому поверсі, відгородила свою частину поверху воротами. Тож потрапити у міні-башту на даху тепер неможливо. До того ж, сходи до горища відрізані.

Великі квартири без ванн

Дізнатися про історію дому і хто тут жив у нових власників офісів не вдалося. Трохи «вивудили» інформації в аптекарів, що на першому поверсі екс-готелю.

— Знаю, що в нашому приміщенні завжди була комерція. З початку це був магазин, в якому продавали чаї, сірники та каву, — сказала директорка аптеки Оксана Мельник. — Історики мені розповідали, що це був будинок середнього поміщика, депутата міської думи Райхера. А ще чула, що під домом є два підземних ходи — у бік кінотеатру «Родина» та до Калічі (площа Гагаріна).

Жінка каже, що їй вдалося побудувати у квартирі на 2-му поверсі ще до того, як її перебудували під офіс. 

— У тій квартирі була дуже висока стеля та великі кімнати. Але з сантехнікою проблема: санвузол був на кухні, повноцінної ванни не було. Взагалі, в цьому домі довгий час не було своєї каналізації — її зробили разом з водогоном і газом після реконструкції будівлі в 1970-х. Гарячої води немає досі, — каже Мельник.

Директорка аптеки розказала і про приміщення аптеки: свою історію вони рахують від 1972-го, коли тут відкрили магазин «Лікарські рослини». Тут стеля під 5 метрів, на стелажах з препаратами є старовинні глечики, в яких товкли ліки. А стіни прикрашені банерами з видатним хірургом Миколою Пироговим. З останнім пов’язаний кумедний випадок:

— До нас часто заходять туристи, бо їм до вподоби ця будівля. Кажуть, що вона схожа на львівські будинки. А одна дівчинка побачила банер з Пироговим і каже своїй подрузі: «О, дивись, це ж Пушкін!» Сміялися ми над цим довго, — каже Оксана Мельник.

Нодік-заводила і «замочені» кути

Її колега, аптекарка Наталія згадала, що під ними, фактично у підвалах, в часи СРСР була комунальна квартира. І те, що колишня мешканка цієї комуналки, яку звати також Наташа, живе неподалік.

Проходимо крізь вузький безіменний провулок, що між будинками Соборна №44 та №38. Потрапили у крихітне внутрішнє подвір’я, де майже все житло викупили під офіси. У домівці, де живе потрібна нам Наташа, нікого не було. І поки на неї чекали, то натрапили ще на двох вінничанок, що поділилися спогадами про жителів дому Райхера.

— У цьому дворі всі дружили. А душею подвір’я був Нодік (Арнольд). Пам’ятаю, що він щовихідних ходив за свіжим салом на ринок, а потім ним пригощав сусідок. Обожнював радіо, був справжнім заводилою всіх гулянок. А от Нодік помер і все, дружба сусідська закінчилася, — каже працівниця сексшопу Радміла.

Її подруга, Лариса, згадує, що провулок між будинками мав великий попит серед кишенькових злодіїв.

— Крадії витягали гаманці з кишень у тролейбусах, витягали гроші та скидали порожні гаманці на підвіконня. Як зараз пам’ятаю, що на підвіконнях лежали величезні купи портмоне. А ще більше валялося банківських карток. Одного разу знайшла картку знайомої, — розповідає Лариса.

Жінки ділилися не тільки спогадами, а й буденними проблемами провулку між будинками №44 та 38. Кажуть, що до них часто заходять покурити та справити «природну потребу».

— Особливо часто приходять матусі з дітьми. Хоча я неодноразово казала всім, хто до нас приходить помочитися: зайдіть в офіси, до мене чи в кафе. Хіба з дитиною не пустять? Не розумію, — каже Радміла.

Під час нашої розмови вузьким провулком стрімко заїжджають машини. Водіям ледве вистачає місця, щоб розвернутися назад, на Соборну. Але попри це, машини заїжджають та виїжджають звідси кожні 15-20 хвилин.

— Рука в них набита, а їздять тут, бо офісів багато. Намагалися боротися і поставили ворота. Так одного дня на них просто замок збили, — розказали жінки.

Між родинами – ширми та шафи

А поки ми спілкувалися, до своєї домівки підійшла Наталія Солдатова, 68-річна жінка, яка до 1957 року прожила у підвалі готелю Райхера. Окрім її родини, ще було три сім’ї з дітьми.

— Відділяли наші кімнати звичайні ширми та шафи, — каже Наталія. — Зі зручностей в цій комуналці було лише відро. Кухня, туалет, вода — все на дворі. Так ми й жили. Допоки на мою двоюрідну сестру не впав шматок стелі. Їй було 9 місяців, не вижила. Влада поспіхом переселила нас у сусідні сараї. Сказали, що це буде тимчасово. Але це «тимчасово» триває досі.

Жінка згадує, що квартири на інших поверхах теж були комунальними. Їх перебудували в 1960-70х. Ті, хто не хотіли більше жити в будинку Райхера, отримали квартири на Вишеньці.

— У 90-2000-х квартири викупили під офіси. А старих мешканців не залишилося: Фіма Зац декілька років тому помер, тітка Ріва теж померла. Залишилися тільки дві квартири, в яких справді живуть. Але там молоді власники — сестра та брат — і нічого про історію не знають, — сказала Солдатова.

Дім збудував Артинов 

На рубежі 19–20 століть до Вінниці приїздили багато поміщиків, комівояжерів та інших ділових людей в різних справах, та й просто для розваги. Тож місцеві домовласники замість старих заїжджих дворів будують готелі. Тільки на центральній вулиці міста — Поштовій (нині Соборна) були побудовані готелі: «Франція», «Англія», «Гранд-готель», «Європейський», «Центральний», «Савой», «Палас».

Активно будує готелі вінницька заможна родина Райхерів, яка мала у центрі Вінниці розгалужену мережу житлових будинків, магазинів, дерев’яних одноповерхових дворів, що правили водночас готелями для приїжджих, шинками для розваги, стайнями. Фроїм-Бер Райхер починає будувати готелі за новими нормами: у 1910 році на своїй ділянці на місці двох дерев’яних заїжджих дворів (Соборна, 44) він споруджує триповерховий готель.

Привертають увагу віконні прорізи, які мають різний розмір та форму. Фасад, декорований скульптурними головами левів, а дах — куполом. Архітектуру доповнюють балкони з металевими парапетами. А при переобладнанні готелю у 1920-х роках під житловий будинок створили ще один під’їзд з внутрішнього двору.

У цілому, складна композиція фасаду створює парадний та романтичний образ, притаманні архітектурі пізнього модерну у Вінниці. Автором проекту був міський архітектор Григорій Артинов (Дані з книги «Пам’ятки історії та культури Вінницької області. Вінниця», 2016 р; с. 134).

Вас можуть зацікавити інші матеріали з цієї рубрики:

• Фоторепортаж з комуналки. Як на Соборній живуть без туалетів, ванних кімнат та надій

• Будинок обкому. Розкішна сталінка, якої не мало бути

• Будинок Йося і Перця: житло для багатіїв зі «смердючим» двором біля Макдональдса

• Барак на «Варшаві». Як воно, жити в колишній конюшні?

• Будинок залізничників стоїть на місці розбомбленого храму

• «Сусідом» найстарішого будинку Вінниці може стати шестиповерхівка

• Казарми на «Варшаві». Як живуть у 130-річних будинках Брусилова

• Як судді обживаються в екс-готелі «Савой»

• «У нас під домом тече річка» Як живуть в останньому будинку на Соборній

• Будинок з вежею був комуналкою, руїною. А тепер став «еліткою»

• «У нас під домом військові снаряди». Що пам’ятають старожили будинку біля Вежі

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.