Фасад дому облущений і весь у тріщинах. Складається враження, що це просто невідремонтована частина католицького костелу

У дворах на Соборній заховалася незвична двоповерхівка. Дім впритул прилягає до католицького храму і, здається, є частиною костелу. Полущений жовтий будинок справляє враження, що цю частину храму просто не відремонтували. Але це окремий дім і є житлом для вінничан, які тут не хочуть жити.

Жителька будинку Альбіна Дрожжіна розповідає, що це колишній католицький монастир.

— Католиків вигнали, а моїх батьків сюди заселили. Коли це зробили, не знаю. Мене з пологового в 1949-му вже сюди приносили, — казала жінка. — Під кінець 90-х Кравчук (Леонід, перший президент України - авт.) дозволив католикам повернутися у Вінницю. Капуцини відновлювали свій храм, а потім взялися викуповувати наші квартири.

Пенсіонерка згадує, що католики викупили 22 кімнати. На те, щоб переселити з монастиря ще 11 сімей — коштів не вистачило. Тому ці родини досі живуть у колишніх келіях, бо більше немає куди піти.

— У нас немає туалетів, немає ванн. Умивальник на коридорі. А наш під’їзд — це ще той гадюшник, — каже пенсіонерка Альбіна Дрожжіна. —  Для мене, це прокляте місце: ми — православні, а поселили нас до католиків.

Жінка нас покидає, каже, що вже запізнюється в лікарню. Тож далі заходимо у під’їзд, аби зустрітися з іншими мешканцями та подивитися, як виглядає комуналка-монастир.

«Туалет запрещен»

Піднімаємося побитими сходами у під’їзд. Одразу на вході бачимо, що штукатурка, якою була вкрита цегляна кладка, місцями відпала. На стелі діра, з якої видно старі, дерев’яні перекриття. Над дверима є напис — «Входа в костел нет».

Йдемо далі коридором, усередину будинку. Складається враження, що штукатурку зі стін відбивали пострілами з гармат, бо покриття відвалилося «точково». Ледь помітним є декор стін — зелені риски-візерунки.

Коридор вузький з високою стелею, десь під чотири метри. Підлога під ногами скрипить. Деякі кімнати на першому поверсі замуровані. На підлозі є купи з будівельного сміття. Біля кутів «б’є» у ніс різкий сморід сечі.

Схоже, що напис на стінах «Туалет запрещен» не дуже допомагає. Увесь цей інтер’єр вписується в стереотипний образ наркопритону: не вистачає лише використаних шприців.

Це життя? Це існування!

Аналогічний вигляд має і другий поверх комуналки в костелі. Побитий коридор з єдиним виходом-входом, відлуння різних звуків викликає відчуття тривоги.

Руйнує образ «наркоманского кубла» присутність дітей. Поки фотографуємо будинок, пробігає хлопчик у жовтій футболці, якому на вигляд 9-10 років. Прямує до однієї з кімнат та хутко закриває за собою двері.

Зустріли ще одну корінну жительку цього дому. Вінничанка Марина Крива каже, що в їхній комуналці змінилося вже кілька поколінь.

— У цій квартирі моя бабуся жила. Потім мати з батьком і тепер я з дитиною. І так тут більшість родин, що залишилися. Найстарішому жителю дому більше 80 років. Сусідці Альбіні в цьому році буде 70, — казала жінка. — Не можу згадати, коли нам востаннє ремонтували будинок. Люди, які приходять сюди в гості, беруться за голову і питають: «Як ви тут живете?»

Кімната-квартира Марини Кривої

Марина каже, що при Дворкісі про них часто писали в газетах, показували на телебаченні та обіцяли, що ще рік-два і їх переселять. Утім, цього не сталося.

— Католики запевняли, що наші квартири має купити міськвиконком, міська влада «з'їжджає», що нас мають викупити католики. І коли в них з'являться спонсори - незрозуміло. Це хіба життя в нас? Це існування! — сказала вінничанка.

Живуть сім’ями на 5-6 квадратах

Настоятель костелу Діви Марії Ангельської Костянтин Морозов розповідає, що ця комуналка насправді є частиною монастиря, збудована одночасно з храмом — в 1745 році.

— Але історія розділила цей об'єкт на дві частини. І згодом наша єдина споруда отримала два номери: Соборна, 12 — храм, Соборна, 14 — монастир як окремий житловий будинок. На нього зробили паспорт і поставили, що забудова цього дому сталася в 1917 році, — каже Морозов.

Макет костелу, який зберігається в костелі. Квадратний монастир знаходиться ліворуч

У 1920-х радянська влада забрала в капуцинів монастир і зробила тут комунальну квартиру. І там, де аскетично жили ченці, заселили родини вінничан. Приміщення не були пристосовані до сімейного життя: вони займали 5-6 квадратних метрів, не мали санвузлів, опалення, водогону, кухонь.

— Аби якось пристосувати кімнати, люди розбивали стіни між келіями, прорізали в підлозі собі підвали, що виходили в монастирські катакомби. Одну з опорних стін розбили на половину, але стіна встояла. Запасу міцності вистачило, — розповідає настоятель костелу.

У 90-х капуцини повернулися у Вінницю і попросили у влади повернути келії назад, під монастир.

— Такі перемовини тривали до 2000-х. Нам відповідали — «ми розглянемо», «ми подивимося, що можна зробити» і, у певний момент жителям цієї комунальної квартири дозволили приватизувати помешкання. Тобто, ми втратили шанс отримати свої келії назад одномоментно, — каже брат Костянтин.

Викуповують свої приміщення

У наш час капуцини викуповують кожну кімнату комуналки, на що отримують пожертви від парафіян. Деякі самотні католики переписують на храм власні квартири, щоб капуцини міняли на келії. Попри те, що келії історично належать саме їм.

— Ми їх туди не заселяли. Ми би хотіли цей об'єкт бачити відновленим, і щоб він виконував функцію, для якої був побудований. Келії — це не житловий будинок та не є пристосованим для родин, — каже Морозов. — Їхніх предків сюди заселили примусово, у нелюдські умови. Але виганяти на вулицю ми не маємо ані права, ані бажання. Тому, по мірі можливостей, викуповуємо ці квартири, переселяємо людей.

Відремонтовані приміщення колишньої комуналки, які викупили капуцини

На початку нашої розмови Костянтин Морозов просив показати фото. Обмовився, що скоро цього жахіття не буде. Запитали, що він мав на увазі? Скоро переселять людей? І як скоро?

— Ну, насправді, ми віримо в дива, — усміхнувшись, відповідає брат Костянтин. — Чіткого плану, як скоро купимо ці приміщення — немає. Бо все впирається у кошти, яких ми не маємо. Нам важливо те, щоб влада і вінничани зрозуміли, що костел належить не тільки нам, а й усій громаді. Ми відкриваємо його вінничанам, туристам. І цей об’єкт потрібно належно утримувати. А подальше відновлення храму, катакомб, монастиря не можливе, якщо ця споруда не стане знов єдиною.

Вас можуть зацікавити інші матеріали з цієї рубрики:

• Будинок обкому. Розкішна сталінка, якої не мало бути
• Будинок Йося і Перця: житло для багатіїв зі «смердючим» двором біля Макдональдса
• Барак на «Варшаві». Як воно, жити в колишній конюшні?
• Будинок залізничників стоїть на місці розбомбленого храму
• «Сусідом» найстарішого будинку Вінниці може стати шестиповерхівка
• Казарми на «Варшаві». Як живуть у 130-річних будинках Брусилова
• Як судді обживаються в екс-готелі «Савой»
• «У нас під домом тече річка» Як живуть в останньому будинку на Соборній
• Будинок з вежею був комуналкою, руїною. А тепер став «еліткою»
• «У нас під домом військові снаряди». Що пам’ятають старожили будинку біля Вежі