Будинок з вежею був комуналкою, руїною. А тепер став «еліткою»

Галина Феліксова (62) розповіла, що раніше дім був комуналкою. Її батьки заселилися сюди в 1947 році, і крім них, в квартирі жили ще чотири родини

• Колишній особняк адвоката Лещинського, що на вулиці Оводова, має незвичайний вигляд: у основну будівлю вмонтована справжня вежа.
• За свою історію існування дім був панським маєтком, комунальною квартирою і взагалі міг не дожити до наших днів, бо був аварійним

Колишній особняк юриста Болеслава Лещинського є на вулиці Оводова, 87. Невелика чотириповерхівка з надбудовою ховається поміж приватних будинків, дерев і господарських споруд.

У радянські часи тут був гуртожиток. І його жителі мали всі зручності на вулиці, готували їжу на кірогазі, а взимку грілися грубками. У 90-х будинок був визнаний аварійним, але його врятували самі жителі.

Маєток став гуртожитком

Петляючи між вузькими вуличками, знаходимо шлях до особняка. Потрапляємо в ще менше подвір’я, заставлене машинами.

Роздивляємося будинок, який, здавалося б, нещодавно був відремонтований: рівні стіни з червоної цегли, викладена сірим каменем башта. Нічого не видає того, що дім був зведений понад століття тому.

Зі свіжим «євроремонтом» і єдиний під’їзд дому, де на кожній клітині тільки по дві квартири. Піднялися до останнього поверху, де випадково зустріли Галину Феліксову.

Уже потім зрозуміли, що нам дуже пощастило: пані Галина є однією з двох «корінних» жителів дому, в якому оселилися її батьки, після Другої світової війни.

— Батько після війни був в одній тонкій шинелі. Разом з братами шукав житло у Вінниці. А оскільки його брат був деканом у одному з вишів, то мав деякі привілеї і міг сам обирати, куди заселятися. Так обрали цей дім у 1947-му, бо був гарний краєвид на Старе Місто і річку, — розказала жінка.









На той час будинок був уже перероблений під багатоквартирний гуртожиток. І умови проживання в ньому, за сучасними мірками, були жахливими: одна квартира на п’ять окремих сімей, які відмежували приватний простір шафами і шторами.

Їжу готували на кірогазі, грілися грубкою, туалет — у дерев’яній будці на вулиці. Скляних вікон після війни не було, отвори закривали фанерою.

— А приміщення у вежі використовували всі разом, бо тут була кухня. Коли проклали водогін, тут же був туалет і ванна, — розказувала Галина Феліксова та показувала старі фотографії. На одній з них люди сидять за святковим столом.

— Хоча жили бідно, але святкували завжди разом. Дружні були дуже, — розказала жінка.

Дім врятували жителі

У 50-60-х Вінниця активно розбудовується. І мешканців особняка розселяли в інші житлові будинки по місту.

— Переселяли, бо ніхто тут жити не хотів. Давали квартири на Литвиненко, у будинках навпроти Палацу піонерів. І люди були щасливими.

Так у комунальній квартирі родина Феліксових залишилася одна в просторій квартирі. Грубку, вже в наші часи, замінили на автономне опалення.

Їхній будинок за незвичайну конструкцію потрапив у кадри фільму «Пригоди Толі Клюквіна» 1964 року. На фоні «фортеці» діти грали у волейбол.

— Я там хоровод водила разом з іншими дітьми, була в «масовці», — казала з посмішкою пані Галина.

А от у військовому фільмі Валерія Шалиги «Далекий постріл» 2005 року добре було видно, що за століття вежа будинку заросла лозою, цегла вивалювался зі стін, деякі приміщення були покинуті, на стінах — величезні тріщини.

— І ще би трошки, то він би завалися. На даху проросли дерева, виноградна лоза обвила башту, з якої можна було руками витягати цеглу. Фундамент підтоплювався, бо стан водогону був жахливим, — казала Галина Феліксова.

Жінка згадує, що врятували аварійний дім самі жителі. На жаль, автентичний вигляд було втрачено: будівельники не зуміли повторити ту ж структуру фасаду.

— Зараз тут живуть вже сучасні люди. Старожилів, таких як я — не залишилося. Не буду розповідати, хто тут живе, бо то приватна справа. Але ремонти у будинку робили за власний кошт. Наскільки я знаю, міськвиконком не підтримував фінансово реконструкцію, — сказала жінка.

*Дані з сайту dom.ria.com

Про історію особняка і його першого власника

Євгеній Антонюк, історик

— Болеслав Лещинський був вінницьким юристом, у період з 1880 до 1906 року був міським гласним.

Постійно виносив на обговорення болючі питання міського життя, часто його критикували у пресі: «На цьому засіданні був відсутнім пан Лещинський – звичайний натхненник пан Лещинський, а тому промова була вкрай слабкою і була відразу спростована самими ж гласними».

Юрист мав цегельню на Старому Місті. Поміщик викупив ділянку землі, де колись знаходився храмовий корпус жіночого монастиря, який займав площу, обмежену вулицями Володарського (Монастирська) - Оводова - Свердлова (Коріатовичів) - Кропивницького.

Там він збудував садибу: будинок з вежею і господарські будівлі. Головна особливість садиби — стилізація під середньовічну фортецю більшості вже нині не збережених споруд комплексу. Стіни були виконані у техніці відкритої кам’яної кладки, тобто неотесаним каменем. Також у будівлях використовувалися різноманітні форми веж з шатровим навершям, стилізованими зубцями і контрфорсами.

Унікальності садибі Болеслава Лещинського надає система підпірних стінок, які утримують схил споруджених у підрізаній частині схилу на вулиці Оводова. Але на сьогодні ансамбль садиби Болеслава Лещинського майже втрачено.

Читайте також:

• Як судді обживаються в екс-готелі «Савой»
• Казарми на «Варшаві». Як живуть у 130-річних будинках Брусилова
• Будинок залізничників стоїть на місці розбомбленого храму
• Барак на «Варшаві». Як воно, жити в колишній конюшні?
• «Сусідом» найстарішого будинку Вінниці може стати шестиповерхівка
• «У нас під домом тече річка» Як живуть в останньому будинку на Соборній

Фото в матеріалі: Володимир Філатов

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.