Будинок під номером 101 не є типовою багатоповерхівкою. За формою він повторює «дугу» повороту з Соборної на Пирогова.
Його бокові частини мають висоту чотири поверхи, а посередині п’ятиповерхівка. Бо цей дім колись складався з трьох, що згодом об’єднали. Старожили розповідають, що сюди селилися інженери, лікарі, будівельники. На всіх квартир не вистачало, тому житло стало наче «гуртожиток».
Оскільки дім на центральній вулиці, що є «обличчям міста», то з 2017-го його вирішили відремонтувати. Новий дах, утеплені стіни — усе, за кошти міського бюджету. Що очікує на цей дім в майбутньому та як це, жити у центрі міста?
Багатоповерхівка, на якій завершується центральна вулиця, не є пам’яткою архітектури. У мережі та архівах немає про неї даних. Тож, аби дізнатися історію дому поговорили з його мешканцями. Зустріли жінку, що живе у будинку №101 майже з самого початку забудови — 82-річну Анну Чарську, яка більше 30 років пропрацювала медсестрою.
— Пам’ятаю, дім будували з 1954 року, а заселяти людей стали тільки в 1958 році. Остаточно, як-то кажуть, з пропискою, живу тут з 1962 року. Чому так? Бо на чоловіка квадратні метри не давали, і мала «свердловську» адресу, — казала жінка.
Пенсіонерка багато усміхається, і попри свій вік легко згадує Вінницю зразка 50-60-х років. Розповідала, що одразу в її будинку збудували приміщення під авіакаси та ще була величезна книжкова крамниця на першому поверсі.
— Там, де зараз Універмаг – був ринок Каліча. На ринку все продавали: продукти, меблі, одяг. Пам’ятаю, кролик коштував 2,50, курка – 1,50 рублів. У мене досі є спідниця з Калічі, яку на танці купувала. Гарна, з квітками. З матеріалу, який називається штапель. До носки і прання було незрівнянно! — з усмішкою згадує Чарська.
За спогадами жінки, коли існував базар, то навколо жили євреї, «у невеликих халупках». Приватні будинки оточували багатоповерхівку, яка на їхньому фоні виглядала наче хмарочос.
Внутрішне подвір'я будинку на Соборній, 101.
У 60-х роках міська влада вирішила прибрати ринок Каліча. І на його місці розпочали будівництво Універмагу. А річку, яка тече в цьому районі, сховали під землю.
— Річка наповнює озеро, де зараз лебеді плавають. А бере свій початок з озер біля диспансеру на П'ятничанах, — казала жінка. — Вона йде і під нашим будинком: її пропустили через трубу, аби не підмивала фундаменти. Річку можна побачити на приватних садибах і біля Старогородського мосту, де вона впадає у Південний Буг. А так, вона всюди замурована в ці труби.
Ще вона згадала, що під домом є бомбосховище. Але за призначенням, на щастя, приміщенням у радянські часи не скористалися
— Чому тут? Бо поряд школа №2, парк Горького, Універмаг. Щоб вмістити всіх людей бомбосховище було зроблено на довжину всього будинку. Кафе, що є в нашому будинку, частково і займає це бомбосховище. Його використовували як магазинні склади, — казала Анна Чарська.
Запитуємо у пані Анни, чи справді в їхньому будинку давали квартири тільки партійним чиновникам?
— Це неправда. Будинок був як гуртожиток: скільки кімнат у квартирах, стільки й було хазяїв. Ще величезні коридори, щоб умістити всіх мешканців. У мене квартира 55 квадратних метрів і з них коридор - 28! У кого були діти, то на коридорі влаштовували дитячий майданчик.
Утім, як згадує пенсіонерка, жили тут і відомі особистості — очільник меблевої фабрики, директор аграрного інституту, кореспондент «Робітничої газети», диригент Анатолій Мархлевський.
Зараз таких старожилів як Анна Чарська, залишилося в будинку дуже мало. Жінка нарахувала, що з моменту забудови і до нашого часу тут померло 124 людини. Діти, як подорослішали, в центрі не живуть — продали або здали в оренду свої квартири.
— Люблять іноземців, бо ті за оренду платять доларами. Багато в нас студентів з Медуніверситету та Педуніверситету. Хоча як сусіди, то іноземці дуже галасливі. Колись в нас араби жили, то ті робили гулянки щовечора, а нові групки дівчат ходили щогодини, — казала пенсіонерка.
Згадала пенсіонерка і жахливу історію, яка трапилася у 2014 році. Тоді з вікна четвертого поверху їхнього дому випала темношкіра іноземна студентка. Дівчина розбилася насмерть, правоохоронці визначили, що це був нещасний випадок.
— Тоді це було щось страшне. Міліція довго ще возилася з тілом бідної дитини, яке лежало на тротуарі. Жалко цю дівчинку, — казала зі смутком в голосі Анна Чарська.
Життя у центрі, безперечно, має свої плюси: поряд зупинки більшості маршрутів громадського транспорту, є розмаїття крамниць та парк відпочинку у кроковій доступності. Але, за словами пенсіонерки, це ще й шум та набридлива реклама.
— Ми навіть з Києвом судилися три чи чотири роки, бо в нас до стін були прив'язані дроти для тролейбусів та трамваїв. І коли вони проїжджали, то нас трясло наче при землетрусі. Покійний Музика (Олександр, очільник ТТУ до 2007 року - авт.) врешті-решт прибрав дроти та причепив їх на стовпи, — казала пенсіонерка.
Нещодавно до самого будинку закріпили підсвітку, яка «заливає» будинок білим світлом. Чи заважає вона?
— Ні, бо світить на вулицю. Чудово світить цей «телевізор», який Продивус причепив (рекламний білборд навпроти Універмагу - авт.). Нічників не треба, можна читати запросто при такому світлі. Тому головами лежимо до вікна, щоб не сліпило (сміється), — відповіла пенсіонерка.
З літа 2017 року почали ремонтувати фасад будинку на Соборній, 101. Роблять його коштом міського бюджету: єдине за що платять мешканці — це балкони, по 8000 гривень. Вирішили робити «безкоштовний» ремонт, бо фасади будівель на Соборній обшарпані, а це обличчя Вінниці, яке бачать городяни та гості міста.
І на цю будівлю витратили вже більше п’яти мільйонів гривень. Капітальний ремонт фасаду з утепленням та заміною покрівлі коштував 4,9 мільйона гривень; підрядник — міське комунальне підприємство «Аварійна диспетчерська служба». Підсвітка стін дому — ще 520 тисяч гривень, підрядник — товариство «Мікс Лайт».
У планах відремонтувати фасади ще шести будинків на Соборній.
Читайте також:
Фото в матеріалі: Володимир Філатов
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
№ 41 від 9 жовтня 2024
Читати номер
Дід
Дід
Жора
Жора
Олексій reply Жора