Ритуал справжнього мате

- На подібну церемонію бажано йти свідомо. Адже ступінь проникнення нею залежить від того, наскільки людина готова відкритися і говорити те, що вона відчуває саме тепер, - каже Сергій

 

---

- Нам дуже сподобалася церемонія - передовсім можливістю поспілкуватися. Тим, що кожен висловлюється по черзі, інші слухають, і ніхто нікого не перебиває. За столом, коли просто п'єш чай, такого немає, - каже Тетяна

---

 

Відео дня

Опівнічне зібрання
Спочатку все здавалось досить прозаїчним, мабуть, від незнання. Місце для церемонії знайшлося у квартирі молодого подружжя Тетяни та Олега Фурманових. Відбувалось усе пізно вночі - саме в цей час доби, згідно з правилами, має проводитись церемонія (з різними окультними науками і чаклуванням не плутати - нічого подібного і близько не було). Вважається благодатним, якщо на церемонії присутня парна кількість людей, в ідеалі - чоловіків та жінок порівну. Усе було досить просто - ніякого ритуального вбрання, жодної помпезності.
Сергій, під керівництвом якого і мало відбуватися дійство, прийшов останнім. Посвяту в церемоніймейстери він отримав близько п'яти років тому від однієї дівчини в Києві. Вона, у свою чергу, - у Москві від людей, які досить давно і багато цим займаються.
Нас було шестеро - троє чоловіків і троє дівчат. Розмістившись колом на підлозі, ми чекали, що ж буде далі. У центрі - вівтарне місце з чотирма стихіями планети: вогонь, вода, земля та вітер (для позначення останнього використали перо). Часто, розповів Сергій, посередині вівтаря ставлять різноманітні речі: прикраси, амулети, брелоки, - щоб наповнити їх атмосферою довіри, спілкування, свята.

"Трубка миру" - калібаса і бомбіль
Атрибути, без яких не обійтись на церемонії, - калібаса та бомбіль - це, власне, те, з чого п'ється напій. Як виявилось, раніше індіанці постійно носили калібасу на поясі, щоб в будь-який час мати змогу попити мате. А бомбіль, який тепер є і металевий, і посріблений, раніше був простою соломинкою з реп'яхом на кінці, з якого були повисмикувані колючки.
- Калібаса і бомбіль мають багато імен та інтерпретацій. Але в основному вони символізують жіноче та чоловіче начала, їх єднання. Це пов'язано передусім із формою, тому що калібаса - це гарбуз, із якого вийнята серединка і який своєю формою нагадує матку. Індіанці вважали, що у кожній калібасі живуть різноманітні духи, янголи-охоронці, у тому числі й дух мате.
Після цього ведучий передав по колу окремо калібасу і бомбіль, щоб роздивитись їх наперед, а не крутити під час церемонії. Коли атрибути повернулися до нього, він продовжив.
- Коли у племен Північної Америки виникала проблема, яку потрібно було вирішити, старійшини сідали біля вогню, по черзі передаючи один одному трубку миру. Вони вірили, що енергія вогню, яку вони вдихають із димом, дасть їм силу та допоможе щось змінити. Говорив той, у чиїх руках знаходилася трубка, всі інші слухали. Такий самий принцип і в індіанців Центральної та Південної Америки: говорить той, у кого калібаса. (Але, на відміну від північних сусідів, південноамериканські племена використовували не тільки вогонь, а й інші стихії планети). Висловившись, він робить три ковтки напою і передає калібасу далі. Головне - відтворити свій стан та емоції, які є тут і тепер. А можна взагалі не говорити, якщо не хочеш. Передають і приймають калібасу обома руками, а до бомбіля взагалі не торкаються, повертаючи при потребі всю калібасу, як зручно.

Чотири кола самовідкриття
Закінчивши, Сергій засипав мате у калібасу (сухий напій має займати від однієї до двох третіх ємності посудини) і тричі струсонув її, закривши однією рукою отвір, а іншою підтримуючи за дно. Потім вставив бомбіль і по ньому обережно влив трохи холодної води, а тоді вже залив гарячою. Першим було коло вітання. Коли калібаса опиняється у твоїх руках, ти вітаєшє, кого хочеш: конкретну людину з кола, дім, у якому знаходишся, дух мате. Говориш так, як умієш, головне, щоб це були справжні почуття і думки. Наступне коло - усвідомлення себе тут і тепер через проговорювання своїх відчуттів та почуттів.
- Я спокій, сила, зосередженість...
- Я збудженість, нервовість, непевність, але не розумію чому...
- А я відчуваю страшенний голод, хоча перед тим, здається, зовсім не хотілось їсти...
- Я страшенно втомлений і хочу спати...
Відповіді були зовсім різні, але кожен намагався говорити те, що відчуває саме в цей момент. У декого це виходило навіть англійською.
- Дана церемонія має багато планів. Із її допомогою можна поспілкуватися, розслабитись, вирішити якісь питання. Вона має дуже великі психотерапевтичні властивості, адже через проговорювання свого стану людина вчиться краще розуміти себе, - пояснював уже після церемонії Сергій.
І це справді так. Спочатку говорити на загал про свої почуття дійсно важкувато, відчувалась якась тривога і навіть розгубленість, та з кожним новим колом це ставало робити все легше і легше.

Перед початком третього кола Сергій розкрив значення кожної зі стихій в обряді пиття чаю мате. Вогонь - початок, ранок, молодість, весна, з нього починається все на землі. Вогонь ставиться на сході, і навпроти нього завжди сидить церемоніймейстер. Далі по колу за годинниковою стрілкою ставиться вода. Вона символізує собою південь, тропічні дощі, найбільший розквіт, день, зрілість, літо - це період найбільшого розквіту. Земля, яка ставиться на заході, символізує мудрість, осінь, підсумки, родючість, вечір життя. Коло замикає вітер, місце якого на півночі. Це точка переходу між смертю і народженням, там, де вже немає вітру і де він народжується. Своє місце, пояснював Сергій, кожен вибрав невипадково. Якщо свідомо людина керувалася одними мотивами, то підсвідомо це можуть бути зовсім інші. За цим колом кожен мав пояснити, чому він сів саме тут.
Четверте коло було заключним. Тут усі учасники церемонії мали висловити подяку - кому хочеш і за що хочеш.
- Можна проходити і по двадцять кругів, - розповідав ведучий уже після того. - Найменша ж кількість - три, все залежить від мети тих, хто зібрався. Тоді дійсно вдається достатньо самозаглибитися. Сьогоднішнє дійство - скоріше ознайомлення з церемонією, ніж вона сама.
На годиннику було вже далеко за першу ночі, коли ввімкнули світло. Враження були різні, для кожного церемонія означала щось своє, але в тому, що вона залишила слід у пам'яті, сумніватись не доводилось.

У церемоніймейстери Сергія посвятили п'ять років тому. Фото Тамара Тисячна

 Легенда про виникнення церемонії
Колись одне плем'я індіанців дуже потерпало від ворогів. Вони мали зброю, але були дуже нечисленними, тому постійно втікали від своїх нападників. Одного разу втікачі зупинилися на березі річки, вирішивши відпочити у печері. Та одному воїну не спалося, він підвівся і пішов стежкою вздовж річки, розмірковуючи, як врятувати своїх друзів і рідних. Юнак присів на березі біля куща мате, і до нього заговорив його дух. Він порадив молодому воїну, щоб плем'я перейшло в інше місце і тоді вони врятуються. Так і сталося. Із тих пір дух став порадником племені і допоміг йому стати доволі сильним. А пізніше передав воїну, який після того став шаманом, цю традицію, щоб люди могли будь-коли заварити напій і поспілкуватися з ним. Але приходить дух не кожного разу, а тільки тоді, коли дійсно проводиться церемонія. І лише до людини, яка має внутрішню готовність і вміє отримувати інформацію.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.