Спецтема: карантин

Привезли дві бочки солярки, щоб спалити церкву. Історія врятованого 100-літнього храму

Привезли дві бочки солярки, щоб спалити церкву. Історія врятованого 100-літнього храму
Церкву у селі Кричанівка два рази рятували хитрістю місцеві жителі Фото з урочистостей Юлії Коцан
  • Храм у селі Кричанівка Могилів-Подільського району будували під час Першої світової і більшовицької революції
  • Половину коштів зібрали селяни, решту дали польські поміщики брати Фолянди
  • Висота дерев’яної церкви – 42 метри, її спорудили без жодного цвяха
  • Освятили святиню 9 травня 1919-го, на той час більшовики ще не добралися до села. З їх приходом храм спершу закрили, а далі мали намір спалити. Як  його врятували?

Святиня у селі Кричанівка незвичайна тим, що її будували навіть під час Першої світової війни і більшовицької революції 1917-го року. Освятити встигли при уряді УНР. Сталося це 9 травня 1919-го. Невдовзі у селі з’явилася нова влада. Комуністи почепила на нову церкву замок. Через деякий час планувала стерти з лиця землі.

«Храм душі людської»

-Приїхав взвод червоноармійців, привезли дві бочки солярки, якою мали облити будівлю і запалити сірник, - розповів журналісту краєзнавець села Кричанівка депутат Могилів-Подільської районної ради Анатолій Бойта. – Це був найтривожніший день для віруючих. У деяких селах району навіть кам’яні церкви знищували. Робили це так само руками військових. Закладали вибухівку  і… Наші предки-односельці зуміли відстояти святу споруду.

«Храм душі людської» - так назвав Анатолій Бойта свою книгу про історію Кричанівського храму. Написана вона на основі архівних документів, а також спогадів старожилів. Упродовж 1980-2005 років пан Анатолій вів у місцевій школі краєзнавчий гурток. Разом з учнями обійшли хати усіх людей поважного віку. Записали багато цікавих спогадів. З деякими з них можна ознайомитися у згаданій книзі.

Розповіддю про історію головної святині села - Миколаївської церкви - пан Анатолій ділився під час урочистого відзначення 100-літнього ювілею храму. Святкували подію напередодні провідної неділі, у суботу 4 травня.  

Третя святиня могла повторити долю першої

-Це третій храм у нашому селі, - розповідає Анатолій Бойта. – Перший спалили завойовники у період після Хмельниччини. В архівах є згадки про те, як все відбувалося. Під час нападу ворогів частина людей заховалася у церкві. Варвари підпалили будівлю. Там вони й загинули. У ті часи храм також був дерев’яний. Навіть уявити страшно, що пережили наші предки. Це одна з трагічних сторінок в історії нашого села.

Замість спаленого храму збудували новий. Він постав у 1754 році. На його освячення приїжджав єпископ Львівський, Галицький і Кам’янецький Української греко-католицької церкви Лев Шептицький (пізніше він став Митрополитом Київським, Галицьким та всієї Руси).

На початку 1900-х у селі знову почали говорити про необхідність будівництва нового храму. Чому?

Батюшка відмовляв, наполягли польські пани   

1913-й рік. Велелюдна на той час громада Кричанівки зібралася на майдані біля сільського храму. Обговорювали питання будівництва нової церкви.

-Стара церква була розрахована приблизно на сто віруючих, - пояснює Анатолій Бойта. – Не могла умістити усіх, хто приходив на службу. Одні тіснилися всередині, інші залишалися на вулиці, чекали, поки вийдуть, аби зайти хоча б помолитися. Саме це стало причиною обговорення питання про спорудження більшого приміщення.

 -Люди добрі, про яке будівництво може йти мова, коли над світом згустилися хмари війни!

Приблизно так говорив тодішній священик на прізвище Мікульський. Святий отець натякав, що може так статися, що чоловіків заберуть до війська, інша частина людей залишить село.

-Будуйте! Ми дамо половину грошей! – так висловився на зібранні польський поміщик Карл Фолянд. Удвох з братом він мав у Кричанівці землю й маєток. Його слова вплинули на рішення громади.

-Куди б пташки не відлетіли, все одно повернуться до рідних місць! – так в архіві записано слова Карла Фолянда.

Хто будував святиню?

Місце під новий храм вибрали на сільському узвишші, вище того, де стояла стара церква. Роботи розпочали у квітні 1914-го за кошти, надані поміщиками Фоляндами. Тим часом громада збирала гроші. Причому, не тільки у своєму селі. Люди обходили сусідні  і навіть віддалені населені пункти. Відправляли гінців також у сусідній Ямпільський повіт.

Споруджувала храм бригада майстрів з села Лучинець (нині це населений пункт сусіднього Мурованокуриловецького району). За словами пана Бойти, до складу бригади входили, крім теслярів, різьбярів, інших майстрів, також художники. Будували з дубових дощок і дубових балків. Деревину брали з місцевого лісу. При будівництві не використали жодного цвяха. Цвяхи ржавіють, після чого руйнується споруда. Замість них виготовляли дубові кілки і ними скріплювали дошки.

-Ви нам храм, ми вам – вічну пам'ять! – так записано у договорі на будівництво, ухваленому між сільською громадою і бригадою майстрів. Як стверджує співрозмовник, ці слова він також виписав з архівних документів.

«А зерно де будемо зберігати?»

Завершили будівництво у 1918-му році. Освятити вдалося у наступному 1919-му. На той час в Україні ще залишався уряд УНР. Якби не скористалися можливістю освятити храм при українській владі, більшовики не дали б віруючим це зробити. З їх приходом з храму вилучили всі цінності. Людям пояснювали, що це необхідно для того, аби купити хліб голодуючим Поволжя. Священиком на той час служив Пантелеймон Кондрацький. Перед кожною службою він щоразу повідомляв віруючим про нові податки, якими обкладала святиню влада комуністів.

-Священик Кондрацький організовував хресні ходи, - говорить Анатолій Бойта. – Далеко  за селом знаходилося джерело, яке називали «Петришина криниця». У засушливу пору люди приходили до цього місця помолитися. За це батюшку звинуватили в тому, нібито організовує групи людей, які діють урозріз з політикою нової влади. Назвали це контрреволюційною діяльністю. За це храм закрили для богослужінь.

Співрозмовник згадує епізод, коли місцеві активісти більшовицької влади підстерегли священика і намагалися його вбити. Тільки випадок врятував життя святому отцю. Через деякий час вдалося зняти замок з дверей церкви, але не надовго.

У 1927 році вдруге заборонили селянам ходити до церкви. Згодом у селі поширили погану новину – більшовики мають намір спалити церкву. Передбачалося, що це може статися вночі, аби ніхто не міг загасити вогонь. Такі розмови не були безпідставні. У 1934 році у Кричанівку прибув взвод червоноармійців. Привезли з собою дві бочки солярки.

-Тоді храм врятували завдяки небайдужості голови колгоспу Петра Боднара, - говорить пан Бойта. – А зерно де будемо зберігати? З такими словами голова звернувся до командира червоноармійців. Ми вже вирішили, що тут буде зерносклад. Я повідомлю в район, що ви зашкодили врятувати зібраний урожай. Під дощем він пропаде. Так що думайте…

Насправді голова схитрив. Ніхто такого рішення не приймав. Солдати ще довго не залишали село. За той час людей зібралося стільки, що доступитися до храму не було можливості. Вони готові були, як кажуть, грудьми захищати церкву. У багатьох у руках були відра наповнені водою. Згодом почулося скрипіння воза. До храму під’їхала підвода з мішками зерна. Люди розступилися і збіжжя висипали всередину приміщення. Слідом підтягнули молотарку,  на якій обмолочували зібраний врожай. Встановили її біля храму. Наприкінці дня солдати поїхали, так і не виконавши дорученого їм завдання.

Через 20 років після того, у 1954-му, Петро Боднар навідався у Кричанівку. На той час він уже не працював головою. Проживав у своєму рідному селі  Серебрія цього ж району. По приїзді зустрівся з тими, з ким працював у 30-х роках.

-Можливо, колись хтось у Кричанівці згадає, як чужий голова врятував церкву, - ці його слова наведені у книжці «Храм душі людської».

Священика вели на розстріл

Перед початком війни з дверей храму вкотре зняли замок. Священиком тоді був Степан Карпанюк. Він здійснював службу до того часу, поки німецькі літаки не з’явилися над селом. До речі, саме цей випадок врятував йому життя.

У червні 1941-го священика Кондрацького заарештували. Місцеві розповідали, що червоноармійці вели його за село на розстріл. Подивитися, як ведуть селом батюшку озброєні солдати, збіглися малі й старі.

Саме в той момент в  німецькі літаки скинули перші бомби на укріпрайон на Дністрі. Це за 25 км від їхнього села. На виконання бомбувань заходили після розвороту у небі над Кричанівкою. Червоноармійці, побачивши літаки з хрестами на крилах, залишили батюшку. Не тільки вони – всі в селі ховалися, де могли. Випадок врятував святого отця від більшовицької кулі.

Після окупації села німецькі вояки залишили румунських солдатів. Румуни перебували тут упродовж усіх років окупації. Як стверджує Анатолій Бойта, вони дозволили відкрити церкву. Храм знову ожив. Відбувалася служба. Під його склепіннями місцеві брали шлюб. Зафіксовані випадки, коли приходили скріпити шлюб навіть ті, хто вже давно одружений. Такі пари говорили, що відчувають потребу у благословенні батюшки.

Ключі від церкви випросили у… Києві

Історія із закриттям церкви продовжилася у післявоєнний період. У 1947-1951 роках влада  учергове наклала заборону на службу у храмі. Надалі його періодично то відкривали, то закривали. Забороняли відвідувати учням. Тих, хто наважувався приходити до храму, вчителі ставили у куток у присутності учнів класу.

-У 1972-му році у наше село приїхав чиновник з району з уже знайомою місією, - розповідає краєзнавець. – Його прізвище залишилося в історії. Щоправда, з негативним відтінком. Це був другий секретар Могилівського міськкому партії Москаленко. Зібрав активістів, переконував їх, що мають вирішити питання про закриття церкви.

Натякнув, що в перспективі її планують стерти з лиця землі. Назвав села, де вже це зроблено. Храми руйнували то в одному, то в іншому селі. Кричанвка не повинна була уникати виконання ідеологічної установки партії на утвердження атеїзму. Однак мешканці села завадили намірам партійного гостя.

-Після того, як Москаленко поїхав з села, люди зібралися і визначили делегацію для поїздки у Київ, - продовжує Анатолій Бойта. – Її очолила активістка Ганна Коцан. Не знаю, у якій саме державній структурі вони добивалися справедливості, але повернулися з позитивним результатом. Перед дорогою хтось з односельців дав їм мудру пораду – під час розмови з чиновниками наголошувати на тому, що люди добиваються збереження не так релігійного храму, як унікальної пам’ятки дерев’яного зодчества. Церква у Кричанівці найвища з-поміж інших дерев’яних храмів не тільки в районі. Це була ще одна хитрість, яка спрацювала. Важливо було добитися врятування самої споруди.

Відтоді і дотепер ніхто уже не наважується посягнути на сільську святиню.

Що заважає змінити статус?

Краєзнавець Анатолій Бойта під час виступу на урочистостях згадав прізвища усіх священиків, які в різні періоди здійснювали службу у сільському храмі. Крім уже названих вище, називалися прізвища святих отців Мельниченка, Хоменка, Яворського, Глінки. Упродовж 30-ти останніх років поріг храму переступає для служби настоятель Володимир Тижук.

Саме він отримав з рук сільського голови Кричанівки Олександра Шевчука ікону – подарунок сільської влади до величного свята.

Храм у Кричанівці не перейшов до нової Православної церкви України. У розмові віруючі пояснювали, що вони всі патріоти рідної землі, свого села, держави. Те само говорили про свого батюшку, його патріотизм.

Люди пояснювали, що ситуація поки що не дає можливості змінити статус. Що мають на увазі? Поки що в районі, за їхньої інформацією, тільки два храми перейшли до нової церкви. Мовляв, якби таких була більшість, то і Кричанівка значилася б у їх числі.

Хоча співрозмовники погоджуються з тим, що в Україні має бути українська церква.

Коментарі (8)
  • Галина Мельник

    Дякую, Анатолію Миколайовичу, як завжди, цікаво і пізнавально.
  • Орест Лютий

    Вичікують чия  візьме, а раптом рюзьге, а саме Ворсоносий...разом з 5 кольоною розбещених хохлів.
  • Тинц

    Зашкварний опій для народу
  • Наталья

    Цінна - будь ласка, у Києві і в Чернівцях є музеї дерев'яних хат.
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні
Новини Вінниці за сьогодні
14:01 Послаблення карантину: у МОЗ розповіли, коли відновляться авіасполучення play_circle_filled 13:15 Знову вбивство військового: біля Бару побили до смерті офіцера 13:00 У червні виставлять на продаж підвали, через які був скандал на сесії міськради photo_camera 12:01 Підозрюється у тяжкому злочині: розшукують Дмитра Вінніка з Бару Від читача 11:37 74 млн грн витрачено на медичні закупівлі на Вінниччині 11:52 Онлайн замовлення квітів та подарунків у Вінниці (Новини компаній) 11:46 188 проєктів перемогли у 17 обласному конкурсі проєктів розвитку територіальних громад (Пресслужба Вінницької обласної Ради) 11:11 У Вінницькій області зафіксували 932 випадків коронавірусу. Цифри по районах 10:51 Вінничанам відключили гарячу воду. Перелік адрес, де монтують тепломережу 10:17 Важливе за вчора. Найцікавіші новини 26 травня, які ви могли пропустити 09:21 Дані по СOVID-19 на 27 травня: в Україні вже 21 905 хворих, на Вінниччині +22 за добу 09:13 Пожежа у 16-поверхівці на Київській: 19 рятувальників гасили квартиру photo_camera 08:58 У цей день 90 років тому запатентували скотч. Історія, заборони і прикмети 27 травня 21:01 Підозрюється в особливо тяжкому злочині: поліція просить допомогти впізнати чоловіка photo_camera 20:40 Невиспані і роздратовані: як після карантину повернутися до нормального режиму сну stars 20:07 Вінничанка Євгенія Мазур перемогла на проєкті «Від пацанки до панянки» play_circle_filled photo_camera 19:43 Танки з Росії їхали біля хати. Розповідь переселенки, яка була у чорних списках бойовиків stars 19:21 У Вінниці зник 17-річний Денис Тимчук. Хлопця знайшли (ОНОВЛЕНО) 19:01 У МОН розповіли про нововведення в навчанні через карантин play_circle_filled 18:39 Взяли під варту водія, який п’яним на Таврії збив насмерть людину play_circle_filled
Дивитись ще keyboard_arrow_right
Ваші відгуки про послуги у Вінниці Ваші відгуки про послуги у Вінниці
keyboard_arrow_up