Народна писанка – обряди і значення

Вперше в індоєвропейській культурі міфологічний образ яйця зустрічається у давньоіранській «Зенд-Авесті», вік якої, на думку вчених, сягає 2600 років. Йдеться про золоту сяючу оболонку в формі яйця. Породив її верховний Бог Ахура-Мазда при створенні світу. Легенди про походження світу з яйця є складником фольклорної спадщини багатьох індоєвропейських народів, у тому числі й слов’янських.

Писанку вивчають науковці

Завідувачка навчально-наукової роботи з етнології Поділля Вінницького державного педагогічного університету імені М. Коцюбинського Тетяна Пірус присвятила дослідженням про походження культу яйця у культурі слов’янських народів цілу наукову працю.

- Вже понад сто років увага науковців прикута до традиційної народної писанки, вона є об’єктом ґрунтовних наукових досліджень, - каже етнознавець. – Писанка – головний символ Великодня, їх несуть на могили рідних, їх зберігають в оселях як обереги.

Народна писанка

Тетяна Пірус каже, що про писанки можна говорити годинами. Писанки лікували, їх використовували як магічні предмети для зміцнення стосунків між закоханими, виконували обряди родючості, закопуючи у землю.

Народна писанка відрізняється від сувенірної. Народну писанку на Поділлі пишуть під час виконання традиційного обряду лише жінки та дівчата, дотримуючись певних вимог, обмежень та заборон.

- Писанки могли писати лише дівчата перед Великоднем, - каже Тетяна Пірус. – Жінка повинна обов’язково вірити у Бога, бажати добра у думках і бути спокійною, дотримуватися посту і щоденно молитись. Не можна писати писанки, якщо жінка сварилась, якщо вона згрішила або у неї «місячні». Писали їх пізно ввечері, коли діти сплять. Останній день, коли ще можна писати писанки – чистий четвер. Яйце брали сире і перед тим думали, кому подарують писанку і що хочуть побажати цій людині, адже кожен символ на яйці мав певне значення. Після роботи писанки запікали у печі та освячували у храмі.

Обряди і магія

Колись із писанками чинили магічні дії. Для забезпечення урожаю їх на весняного Юрія котили по зеленій пшениці, а потім закопували у землю.

Великоднього ранку молоді дівчата вмивалися водою, в яку перед тим клали писанки та срібні монети. Це мало надавати сили й краси.

Свячені писанки були оберегом житла від грому й вогню, а людей і тварин — від «лихого ока». Для цього у будинку їх клали за іконою, вважалося, що це також вбереже від пожежі. Писанки використовували як ліки від деяких захворювань, просто даючи хворому з’їсти яйце. Писанками прикрашали помешкання, нанизані на шнурочок (здебільшого по три) писанки підвішували поблизу ікон.

Ігри та забави

Крашанки, які не розписували, а просто «вмочали» у різні фарби, служили об'єктом забави для дітей та молоді. З ними влаштовували ігри.

Цокання або товкання (навбитки) дожило до наших днів. Одна дитина повинна тримати свою крашанку в руці "носком" догори, а друга цокає своїм яєчком - теж "носком". У кого "носок" розбився, той повертає яєчко "пухою", а той, у кого крашанка залишилася цілою, продовжує цокати "носком". Побита крашанка зветься "битка", її одержує переможець (той, хто розбив). Буває, в кого трапиться міцна крашанка, той виграє в інших цілу торбину яєчок. Була ще гра - скочування з горбочка, коли діти сідають на горбочок півколом і кожне спускає з горбочка свою крашанку. Котячись, крашанки "збігаються", і котрась із них, вдаряючись об іншу, розбивається. Чия залишилася ціла, той забирає собі й "битку".

Міньки навпомацки - це коли дитина бере писанку в одну руку, а крашанку в другу і ховає руки за спину. Тоді звертається до другої: "Угадай, в якій руці писанка, а в якій - крашанка". Хто вгадав, забирає яєчка, а як не вгадав - свої віддає.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.