«Енергетику від лісу отримую. Притулюся до дерева, молитву читаю...» Пом'янімо полковника

Володимир Касьян і Любов Голубенко під час військово-патріотичного свята для дітей у селі Мельники у 2019 році. Він мріяв надалі проводити такі заходи, але...

Наприкінці 90-х Василь Касьян служив помічником Командувача Військово-Повітряних сил. Володимир Антонець командував тоді цим видом Збройних сил. Остання посада на службі Касьяна — начальник Квартирно-експлуатаційного відділу Вінницького гарнізону.

Створив патріотичний клуб «СВІЙ»

Василь Касьян обирався депутатом міської ради. Організував одне з перших підприємств-перевізників під назвою «ВінБус». Незадовго до війни на Сході країни творив військово-патріотичний клуб «СВІЙ». До нього увійшли колишні офіцери Повітряних сил. Коли почалися бойові дії на Донбасі, члени клубу допомагали у тренуванні бійців сформованого батальйону територіальної оборони.

Касьяну особливо подобалося проводити зустрічі з учнями шкіл. Не в класах. На природі організовував їх разом з побратимами.

Пригадую, з якою цікавістю він розповідав, як військові запросили в гості учнів однієї з шкіл-інтернату. Зібрання відбувалося у лісі в селі Пултівці на базі колишньої військової частини. Дітям показали військову техніку, стрілецьку зброю, нагодували солдатською кашею, яку приготували у польовій кухні.

Один з таких заходів відбувався у селі Мельники Жмеринського району. Військові зібрали учнів з Жмеринського і Барського районів, деякі приїхали з Вінниці. Село Мельники обрали неспроста. У ньому проживає тільки одна людина. Діти зустрічалися з нею. В організації військово-патріотичного свята сприяла голова села Стодульці Любов Голубенко.

Під час розмови з Касьяном у селі Мельники він сказав, що планує у подальшому кожен рік збирати дітей на такі свята. Він не міг знати, що у 2020-му на наші голови впаде безпощадна «корона». Доведеться забути не тільки про масові заходи.

— Василь Володимирович говорив мені по телефону, що залишається переважно вдома, дотримується застережень, — розповідає вінницький адвокат Юрій Зажирко, який підтримував дружні стосунки з Касьяном. — Не вберігся. Захворів. І дружина хворіла. Знаю, що він спочатку лікувався вдома. Потім його поклали у лікарню. На жаль…

Розшукав могилу діда

Це була дитяча мрія Касьяна — стати військовим. Неспроста пішов у суворовське училище. Потім продовжив навчання у військовому училищі.

Під час однієї з наших зустрічей Касьян з неабияким захопленням поділився приємною новиною. Сказав, що розшукав місце поховання свого діда. Він загинув на території Польщі під час Другої світової.

— Мені обіцяли надіслати фото цього місця, — говорив він. — Батько розшукував у радянські часи, куди тільки не писав, нічого не вдалося, а я знаю тепер де він похований.

На запитання, яким чином вдалося дізнатися, пан Володимир сказав, що допоміг Інтернет. Не один рік  бирав інформацію. Нарешті вдалося дізнатися.

— Тепер моя мрія побувати на місці поховання, — говорив Касьян.

Не знаю, чи вдалося з’їздити у Польщу. Приблизно через рік після того розпочалися протиепідемічні заходи, запровадили карантин. Про поїздку за межі держави годі було думати.

Можливо, сини Касьяна, їх у нього двоє, з часом здійснять мрію батька.

Підсвічник з яблуневого гілля

У Касьяна було незвичне захоплення. Шукав у навколишніх лісах різноманітні форми деревини і робив з них вироби — світильники, годинники, підсвічники, підставки під вазони, зображення тварин, риб…

Майстерню обладнав у гаражі. Там і зберігав їх. Частину забрав у квартиру. Загалом за два роки виготовив 89 виробів. Ми тоді писали про це його захоплення: 

• «Цей світильник з 500-річного дуба» Полковник відкрив в собі талант, але соромиться показати на загал роботи 

Пропонуємо згадати ту розповідь. Нехай вона стане доброю пам’яттю про того, хто ще недавно разом з нами ходив вулицями рідного міста, жив щоденними турботами, складав плани на завтрашній день…

Висловлюємо щирі співчуття родині, друзям, знайомим полковника Касьяна. Йому Вічна пам'ять, нехай земля буде пухом.

Поховали полковника на старому Сабарівському кладовищі.

А тепер — розповідь про те, як Касьян захопився виготовленням виробів з деревини, про його думки, роздуми. Записані вони під час зустрічі з ним у 2019 році.

Деякі дерева мають схожість з людьми

— Природа так формує дерева, що багато з них мають схожість, наприклад, з живими істотами або з рисами людей, треба тільки підключити фантазію і розгледіти, на що схожа та чи інша частина дерева, — говорить Касьян. — Або трохи доопрацювати деревину, щоб ця схожість стала очевиднішою.

Гілля чи стовбури дерев вибирає для роботи тільки сухі. Каже, молоде дерево для такого непридатне. Наприклад, після розчищення саду стягнули обрізки дерев. Серед них знайшов ту частину, з якої зробив свою першу роботу.

— Чимось схоже на тулуб людини, — каже він. — А ці дві частини нагадують руки. Вийшов підсвічник.

За словами співрозмовника, подарував дружині. Це її улюблена річ. Після того зробив десятки, а вона найбільше цінує першу.

Годинники з дуба вічні, як сам час!

На стелажах багато годинників. Основа кожного з них — дерево. Переважно — дуб.

— Чому саме годинники? — перепитує пан Василь. — Мабуть, тому, що для них підходить плоска деревина.  До чогось іншого її не пристосуєш, а для циферблату підходить. Майже всі вони — з дуба. Вічні, як сам час!

Звичайно, оброблені різними матеріалами, покриті лаком. Цифри або позначки замість них, позначки, робив з різних матеріалів.

Годинники справжні. Вмонтував у них часовий механізм. Вставляєш батарейку — і стрілки ходять по колу. 

У гаражі, де розмовляємо з майстром, висить світильник у формі крил орла. До стелі прикріпив шматок дуба у формі крил орла. Обладнав механізмом з електронікою. Світло вмикається і вимикається або регулюється з допомогою пульта.

Інший світильник нагадує голову свині. Теж з дуба.

— Це рідкісна знахідка, — уточнює Касьян. — Вуха — копія свинячих. Залишилося тільки обробити, полакувати, вставити світло.

А цей корінь з глоду. Трохи схожий на оленя чи лося. Роги, ніс, очі. Коли вставив всередину лампочку — отримав несподіваний ефект: очі засвітилися.

Цінним є світильник з дуба, що росте на узбіччі траси на Хмельницький.  Нагадує зажуреного чоловічка. Вмонтував електроніку, все регулюється пультом.

Як стверджує співрозмовник, дуб старий. Його периметр 5,25 метра. Коли робили дорогу, дерево розчищали. Попросив у дорожників обрізки.

— Вік дуба визначив за методикою, описаною в Інтернеті, — розповідає Василь Касьян. — При всіх похибках, такому дереву понад 500 років! Цей дуб мав би бути під охороною.

Підставка під три пляшки

Деревину використовує переважно твердих або напівтвердих видів. Все, що зроблено, — з дуба, ясеня, груші, акації, липи, черешні, глоду, яблуні, граба. Найважче піддається обробці ясен або в’яз.  

Майстер показує ще один фрагмент кореня дуба. Запитує, на що схожий. Для підказки ставить в одному місці кружальце. Тоді очевидною стає форма риби.

Бере до рук іншу заготовку. Без будь-яких додаткових елементів можна упізнати форму качки. Над цими виробами працює нині. Оригінальною буде підставка під пляшки, наповнені рідиною.

— Роблю її під три пляшки, — уточнює майстер. — Їх треба буде ставити догори дном. Вмонтую краник. З його допомогою, не знімаючи пляшку, можна буде наповнити склянку. Досить тільки повернути — і рідина потече самотоком. 

Задумів у Касьяна багато. Як і деревини, якою вщерть заповнив приміщення гаража. Він зосередив погляд на якійсь з гілляк. Задумався. Схоже, уже включив фантазію…

За прогулянку проходив 20 кілометрів

Незвичне для офіцера захоплення почалося з мандрівок по лісу. Дехто з нас ходиться стежками під лісовими шатами, ніби із зажмуреними очима. Крім грибів, чи ягід, нічого не бачить, нічого не чує.

Касьян гриби не збирає. Ліс манить його красою і спокоєм.

— Енергетику отримую колосальну! — захоплено говорить він. — Що більше навідуєшся в ліс, то більше він до себе манить. Без лісу себе вже не уявляю.

За його словами, у пошуках оригінальних фрагментів дерев обійшов багато навколишніх лісів. Інколи компанію складають дружина або старший син. Щоправда, їх відлякує відстань, яку долає чоловік.

— Не менше 20-ти кілометрів проходжу за один раз, —  розповідає пан Василь. — До лісу йду у будь-яку пору року. Набираюся сили від могутніх дубів. Коли зустрічаються такі дерева, притуляюся до них спиною або обіймаю руками. Інколи при цьому читаю молитву...
 

Читайте також:

Пішов в АТО замість сина. Як колишній десантник з побратимами відбив у росіян трофей на колесах

«Жінка — не пусте місце в армії», — розповідає єдина дівчина-штурман у Вінниці Тетяна Іванова

«COVID-19 забирає кращих». Не стало вінницької вчительки Жанни Кремінської

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.