Відлуння Чорнобиля. Ліквідатор без шансів на пільги

До редакції звернувся 49-річний вінничанин Михайло Пенькний. Чоловік з 2002 року намагається отримати чорнобильське посвідчення, і все безрезультатно.

У 1986 році Михайло працював на автобазі Облводгоспу шофером. У зону відселення чоловіка відрядили з 31 липня по 28 серпня. Михайло та його колеги займалися бурінням свердловин і прокладанням труб у селі Діброва. Цей населений пункт є зоною особливого контролю та входить до третьої зони небезпеки.

– Майже всі, з ким ми там були, давно і без проблем отримали посвідчення. Навіть ті, хто працював у Діброві менше, ніж я. мені ж спершу відмовили через те, що у документі про відрядження коректором було виправлено дати,  – розповідає Пенькний.

Чоловік пояснює, що в той час, коли видавали довідку, технології не дозволяли виправити помилку інакше. І вона стала фатальною. Тепер Михайло не вилазить із судів та Департаменту соціальної політики.

За злою іронією долі, довідки про відрядження у Діброву в архівному фонді тамтешньої сільської ради не збереглися. Про це сказано у довідці, яку Пенькний отримав у Поліській держадміністрації Київської області. Але чоловіка це не зупинило. У 2014-му він зібрав усі наявні і можливі документи, свідків, і вкотре подався до Вінницького міського суду.

 Там він пояснив, що направлення у відрядження та накази про перебування там втрачені без його провини і не підлягають відновленню. Але суд прийняв до уваги інші докази. Зокрема, запис у трудовій книжці, довідку автобази Облводгоспу про відрядження та список ліквідаторів аварії від Вінницької автотранспортної бази. Всіх заплутав лист Управління у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. Адже ще у 2002-му, посилаючись на виправлення у наказі Облводгоспу, управління визнало безпідставним віднесення Пенькного до числа ліквідаторів.

RIA поспілкувалася з судовими свідками у справі Михайла. Ці люди були з ним у Діброві, там вони разом займалися будівельними роботами.

– Я був у Чорнобильській зоні з травня 86-го аж по 87-й рік. Маю другу категорію, щоправда, оформив її ще у 90-х роках у Києві. І то, на підставі робіт у селі Весняному, бо документацію по Діброві спеціально знищили. Тогочасні керівники Облводгоспу – Корчак, Бойко, – собі посвідчення зробили і зараз живуть спокійно. А Михайло справді працював там довгенько, точно більше двох тижнів,  – говорить Микола Камінний.

Він додає, що Пенькний справді працював там водієм вантажівки і перевозив труби для водогону. Його слова підтверджує ще один ліквідатор аварії другої категорії Сергій Стасюк. Він також ходив з Михайлом на суд. Свідки кажуть, що багато хто з їхніх тодішніх колег не зміг підтвердити перебування у зоні відселення через знищену з невідомих причин документацію.

Але на цьому судовому засіданні все мало б стати на свої місця. Суд тоді вирішив задовольнити заяву Пенькного і встановити, що він дійсно був у Діброві і ліквідував наслідки Чорнобильської аварії.

– Після цього я пішов у Департамент соціальної політики, щоб мені видали посвідчення. Вони відправили документи на Київ до Комісії зі спірних питань. Відповіді довго не було. І на початку цього року мені сказали, що заяву повернули без розгляду. Не розумію, як це. Є ж рішення суду, а вони мені знов – «нема підтверджень». Нібито мене туди відрядили для житлового будівництва, а не для санітарної обробки та дезактивації техніки. То чому ж іншим посвідчення дали, вони ж там робили те саме, що й я, – каже Михайло.

За роз’ясненнями ми звернулися до Департаменту соціальної політики Вінницької ОДА.

– Річ у тім, що село Діброва не вважається зоною відчуження. Там були розташовані пункти дезактивації техніки та санітарної обробки. Пенькний надав документи про відрядження, тобто він там певний час жив і їздив на роботу. Але необхідних для посвідчення документів у нього немає. Потрібна довідка, що він працював на дезактивації,  – говорить головний спеціаліст відділу соціального обслуговування Наталя Кошелюк.

Про це чув і сам Михайло, але не погоджувався. Показав відомості, згідно з якими Діброва належить до третьої зони небезпеки і довідки про зарплати. На період робіт у зоні вони підвищені. Це, на думку чоловіка, слугує ще одною підставою для видачі йому посвідчення. Але в суді виявили, що ця довідка – незавірена ксерокопія, до того ж, тут теж є розбіжність з оригінальними документами Облводгоспу.

В Апеляційному суді Пенькному відмовили. Останньою спробою добитися свого було засідання у міському суді 22 вересня. З цього теж нічого не вийшло. Михайло знову хотів йти на апеляцію, але його відмовив адвокат. Каже, сенсу ходити по судах немає, бо є постанова Верховного Суду. У ній йдеться про те, що видача чорнобильських посвідчень можлива лише за наявності необхідних документів, і рішення суду аж ніяк не може вплинути на позитивне вирішення цього питання.

– Верховний Суд визнав незаконною видачу посвідчень за рішеннями суду. Ми намагалися піти іншими шляхами, але ж документів потрібних справді немає. Суддя навіть закрила очі на те, що у 86-му не було коректорів, на виправлення усі теж не зважила. Але суті це не змінює – шансів практично нема. Я відправив запит у Поліську райдержадміністрацію, якщо вони не підтвердять, що Діброва – то зона відчуження, не можемо розраховувати на бажаний результат. Хоча й дуже шкода його – він же справді там був. Якби раніше зайнявся цією справою, може, проскочив би, бо багато хто зробив собі посвідчення до змін у законодавстві. А йому просто не пощастило, – говорить останній адвокат Михайла Василь Деркач.

Сам Пенькний каже, вже стільки вистраждав, що зупинятися не буде. Він вже двічі лікував зараження крові – за його словами, заробив його у Чорнобильській зоні. А що далі? Михайло збирається звернутися у Верховний Суд України з надією все ж таки отримати те, що вже давно могло б давати йому пільги – омріяне чорнобильське посвідчення.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.