До Дня Незалежності: історія вояка УПА Михайла Климчука

До Дня Незалежності: історія вояка УПА Михайла Климчука
Вінничанин, талановитий художник, артист театру Михайло Венедиктович Климчук, частину свого життя присвятив Організації Українських Націоналістів. Наприкінці 2013 року Михайла Венедиктовича не стало. Він помер на 90 році життя. Та залишились його інтерв'ю, які він давав нашим журналістам.

Михайло Венедиктович Климчук народився четвертого березня 1923 року у Вінниці. До 1938 року сім'я з шести людей проживала по вулиці Дзержинського, 12 (тепер це вулиця Театральна). Батько працював в НКВС - конюхом в господарчій частині. Коли Михайло закінчив вісім класів, його батька розстріляли, а сім'ю залишили без житла. Парубок поїхав на навчання в Одеське художнє училище. Звідти вступив до Вінницького оперного театру, почав ходити у балетну студію і став артистом балету.

У 1941 році Михайло Венедиктович був артистом Вінницького театру опери і балету (музично-драматичним він став уже згодом).
- Це був прекрасний театр. У 30-х роках організована трупа, великий симфонічний оркестр. Педагогом була Лідія Спиридонівна Ріхтер. Вона закінчувала студію при Петербурзькому театрі його імператорської величності. То була велика балерина - прима Одеського театру, Московського, - згадував Михайло Венедиктович. - Ставили і "Травіату", і "Пікову даму". 
Коли оголосили, що на Радянський Союз напали німці, Михайло Климчук пішов у воєнкомат.

- Там не пробитися було. Від мене відмахнулися: "Ожидайте до особого распоряжения", - розказував Михайло Климчук нашим журналістам. - Вслід за німцями йшли невеличкі похідні групи ОУН (Організація українських націоналістів - прим. авт.) і зразу організовували тут свої групи. Чому я не пішов до радянських партизанів? Та я ніколи не міг туди піти! Мого батька у 1938 році заарештували і розстріляли, нас викинули на вулицю. Мені тоді було 15 років. І за що заарештували... Батько робив на подвір’ї, побачив, що дим іде з вікна сусідів. Вони євреї були, чоловік робив у НКВС. Його дружина вирішила вивести блощиць. Облила матрац керосином, запалила, протигаз натягнула на голову і почала їх викурювати. Батько зірвав двері, загасив вогонь і почав на неї сваритися. Вона і написала на нього заяву. До речі, батько мій теж працював у НКВС, але у господарчій частині.

Я був би останньою твариною, якби пішов за Сталіна. Проти Гітлера ми боролися. І все, що брешуть Симоненки, що Гітлер нас створив, неправда. Нас страшно нищили. Із приходом німців вінницький осередок ОУН пішов у підпілля. По нинішній вулиці Артинова, вниз від бібліотеки Тимірязєва була підпільна друкарня, вона випускала газету "За самостійну Україну". Ми і художню українську літературу друкували.
 
Коли німці почали вивозити молодь у Німеччину, оунівці почали попереджати населення, щоб не слухали фашистських обіцянок. Агітували селян, щоб не здавали хліб німцям.

Рятували лікарів
- Нам вкрай була потрібна зброя, щоб захищатись від ворогів, тоді ми зібралися на вокзал, щоб поїхати до Житомира. Мій провідник Олекса запропонував їхати вузькоколійкою, яка ходила з Гайворона до Хмільника. Коли зайшли на вокзал, до нас підійшов черговий "німака" і схопив двох за грудки. Переглянувшись, Олекса і я вдарили його з обох боків. Коли він впав на землю, нас як вітром здуло. Ми подались втікати у високі бур'яни, але порізно. Тоді нам було не до Житомира.
Двадцятирічні юнаки пройшли крізь зрадництво, яке зустріли у Пятничанах - місцевий житель, який допомагав військовій частині німців, хотів здати їх ворогам. Але хлопцям прийшов на допомогу провідник, який вивів з лісу.

- Доля була прихильною до мене і допомогла потрапити до близьких родичів по батьковій лінії на Рівненщину, - розповідав пенсіонер. - На довгому шляху через Зарванці, Хмільник, Літин ми познайомились із Сергієм Залізняком (справжнє прізвище Соловей), одним з ватважків ОУН-УПА. На Рівненщині я провів все літо. Восени із Львову прийшов великий підроздів - 200 чоловік з гарматами. Оунівці викрали з єврейського гето сім’ї та лікарів, яких потім передали в УПА. 
Пізніше Михайло повернувся у Вінницю. 

УПА і партизани
- Наше підпілля було набагато сильнішим за партизанське. Ніяких відносин із ними не було. Лише якось від них приїхала делегація до полковника Омеляна Грабця (Батько) домовитися не діяти один проти одного. Ми погодилися. При зустрічі домовилися про паролі: "Вино - Вінниця", - розказував Михайло Климчук. - Ми звільнили в Калинівському районі табір радянських військовополонених: перебили охорону, забрали зброю. І в Літинському районі. А вони все чекали, коли до них прийде підкріплення, Червона Армія. Власне, осередок УПА організувався пізніше - влітку 1943 року створили невеликий відділ у Літинському районі. Наші товариші із Західної України викрали у німців двадцять п’ять сімей зі львівського єврейського гетто і привезли на Вінниччину. До речі, в нас було багато євреїв, лікарів. Серед них траплялись дуже пристойні люди.

Каторга
- Жінка, яка продала мене, і досі живе на П’ятничанах. (з інтерв'ю 2007 року прим. ред) Ми у школі разом учились. Вона вийшла заміж за поліцая і мабуть хотіла якось виправдатися перед комуністами. Це було в квітні 1944 року, - розповідав пан Михайло. - Судили нас: зібрали шість незнайомих чоловік, щоб пройшли як злочинна група. Мені дали найбільше - двадцять років каторги. Зиму 1944-1945 років сиділи у вінницькій тюрмі, там почалася епідемія тифу. Я теж захворів. Чотири з половиною тисячі людей померли від тифу. Блатняків кидали в камери, вони людей душили голими руками...Потім нас повезли на Далекий Схід. У поїзді енкаведисти на кожній зупинці били нас молотками - рахували нас так! Зженуть нас в один кінець вагона, самі стануть по боках, викликають по одному і б’ють, по чому попадуть.

Пересильний табір на бухті Находка Михайло Венедиктович згадує, як порівняно спокійний час. Їх барак відділили від злодійської зони.

За рік - із весни 1946 до весни 1947 року, із двох тисяч каторжан вижили лише 182 людини. Годували так, що кілька разів був на межі життя і смерті. І куряча сліпота, і дистрофія, і цинга була... Якось каторжанам трапилася мерзла картопля - вони її сиру їли, а Михайло не міг. Від цинги ясна перетворилися на рани, тож змайстрував собі "тертку". На тому "пюре" і вижив. Уже у 1948 році, коли КДБ прийняло зону у своє відання, Михайло Климчук став художником, ставив самодіяльні номери: вчив хлопців танцювати. А після смерті Сталіна його звільнив Брежнєв.

- Він ще не був Генсеком. Перші 26 чоловік викликали в управління КДБ. Послухав, хто за що сидить. Сказав: "Їх нагороджувати треба". Мені десять років скинули, як безпідставно судимому. Потім реабілітація була. Я в Магадані влаштувався художником-оформлювачем. Там познайомився з жінкою - їй теж дали 25 років каторги. Пропрацював чотири роки.  Коли повернувся до Вінниці, теж працював художником у палаці культури "Хімік". Після виходу на пенсію продовжував малювати пейзажі, портрети відомих українських діячів, а також ікони. 

Помер Михайло Климчук на 90 році життя у грудні 2013 року

Читайте також:
До Дня Незалежності: Бандерівці… на Вінниччині
До 23-річчя Незалежності: Вінниця в окупації 1918р.
До 23-річчя Незалежності: Вінниця наприкінці 1917 року
До 23-річчя Незалежності: з історії «Ямпільської республіки» 
До 23-річниці Незалежності: доля Нарушевичів

Відео дня

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.

Коментарі (1)
  • Сергей Савельев

    Я лично знал Михаила Климчука и мне доводилось от него лично слушать его историю. В общем, интервью совпадает с тем, что я от него слышал. Одно только замечание - по словам Михаила Климчука подпольная группа ОУН в Виннице относилась в ОУН (м), т.е. мельниковцам. Подполья ОУН (б), т.е. бандеровского, по словам Климчука, в Виннице не было.
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні
Новини Вінниці за сьогодні
20:08 «Жирна ціль»: Як військові з вінницьких міні-градів знищили генерала рашистів 20:00 Вінниччина готується до сильного вітру: оголосили жовтий рівень небезпеки 19:00 Воїнам з бригади «Червона калина» передали 20 FPV дронів 18:44 Тест: 10 каверзних питань з історії Вінниці, які змусять вас подумати Від читача 16:51 Кіберполіція запрошує долучитись до соціального проєкту BRAMA 18:00 «На війні найважче – бачити дітей на лінії фронту». Історія поліцейського, який пішов на війну 17:40 Рецепт шоколадної паски з шоколадною глазур'ю від учасниці 13 сезону МастерШеф та ТМ Зерносвіт (партнерський проект) 17:00 Відпочинок та розвантаження: ветеранам та їх родинам влаштували екскурсію до зоопарку та кото-кафе 16:16 У Вінниці та області стрімко поширюється вітрянка. Що про це варто знати батькам 16:00 Що таке лікування зубів під мікроскопом та куди звернутися у Вінниці? (партнерський проєкт) 16:00 На Донеччині загинув 25-річний Владислав Сидорук із Дашківець 15:00 До Музею Вінниці передали ескізи малого та великого гербів міста. Їх створили у 1990-х роках 14:44 Ми порахували, скільки грошей у вінницьких нардепів. Огляд декларацій за 2023 рік 14:05 У Вінниці збирають пропозиції для Програми розвитку безбар’єрного простору громади 14:00 Цілує орден сина… Родинам полеглих Захисників вручили почесні нагороди 13:10 Куди вступити після 11 класу: огляд вищих навчальних закладів Вінниці (партнерський проєкт) 13:00 Незаконне виготовлення марок та збут контрафактної продукції: на Вінниччині викрито масштабну схему 12:08 «Мав багато гарних мрій, які прагнув втілити в життя». Загинув захисник з Барської громади 11:30 Суд взяв під варту вбивцю 21-річного Романа Панянчука 10:30 Адреси, де у Вінниці 25 квітня тимчасово не буде світла чи води
Дивитись ще keyboard_arrow_right
Ваші відгуки про послуги у Вінниці Ваші відгуки про послуги у Вінниці
keyboard_arrow_up