«Ніхто не залишиться байдужим»: у Вінниці полярник розповів про роботу в Антарктиді

Євген Дикий 23 грудня приїхав у Вінницю з Києва. За фахом він морський біолог, з 2018 року займає посаду директора Національного антарктичного наукового центру. З того часу, полярник був у Антарктиді двічі під час літніх експедицій.  Завітав до учнів гімназії №2 та ліцею №7 та школи №27 , які виграли минулого року у конкурсі від Національного антарктичного наукового центру.

Журналісти 20 хвилин розпитали у науковця про умови роботи, дослідження, побут та дозвілля на станції.

«Антарктида та 150 відтінків білого»: перші враження від континенту

—  Між собою Антарктиду ми називаємо «білявкою», оскільки це абсолютно білосніжний континент. Там зовсім відсутні теплі кольори, натомість є всі відтінки білого, сірого, блакитного та синього - це сніг, крига, айсберги, небо, скелі, океанська вода. Жодної зеленої чи жовтої цяточки, хіба що у пінгвінів червоні дзьобики або ж десь якійсь травичці пощастило пробитися з-під снігу – і ти цю зелень бачиш ледь не за півкілометра, бо вона там єдина. Не менше вражають звуки! Якщо ти відходиш від дизельної, то нічого з цивілізованого світу там не почуєш. Раз на кілька днів з’явиться корабель, його чути ще здалеку – це, до речі, теж рідкість, бо судна приходять лише влітку. Є безліч звуків, які породжує вітер, хвилі чи тварини. До речі, якщо спочатку пінгвіни видаються досить «мімішними», то згодом нагадують набридливих курей. Вони починають крякати ще на світанку і звуки ці не з найприємніших. Але до них дуже швидко звикаєш. Час від часу лунають «гарматні вибухи» – звуки глобального потепління. Це коли шматки криги відвалюються і гупаються об воду – дуже потужний звук і щодня їх чути не один десяток разів. Антарктида тане і це видно неозброєним оком, айсберги зменшуються на очах.

Що роблять на станції «Вернадського»?

Євген Дикий зазначає, що в Антарктиді набагато легше помітити і відстежити природні явища, які так чи інакше стосуються усієї планети. Каже, що на інших континентах про них можна дізнатися лише постфактум. Наводить у приклад глобальне потепління, яке передбачали наковці ще тридцять років тому.

 — Згадайте минулу зиму, якої просто не було. Так ось, це все ті самі процеси, про які буквально кричали протягом останніх тридцяти років і ось вони дійшли сюди. Чи, приміром, пожежі в Австралії. Їх не можна було відвернути, але можливо попередити і прорахувати. Займання там – це наслідки цілого каскаду явищ аномального потепління, які відбувалися у верхній стратосфері – на 30 км вище приземного шару повітря, — пояснює науковець. — Саме наші вчені за останні 30 років розробили модель, яка дозволяє хоча б за півроку передбачати отакі страшні явища в стратосфері, які згодом обертаються сумними наслідками.

Окрім того, на «Академіку Вернадському» українці комплексно охоплюють екологію, біологію, геофізику. Назва станції цілком себе виправдовує, адже Володимир Вернадський був автором вчення про біосферу.

— Моя команда вивчає колообіги елементів у природі і те, як мікроорганізми в Південному океані та полярних грунтах регулюють колообіги таких речовин, як вуглець, азот, фосфор. Ми пишемо наукові статті у міжнародних виданнях, працюємо на перспективу та інвестуємо в розвиток України та світової науки. Наразі біологія дає найбільший зиск, — каже він.

Українська антарктична експедиція складається з двох загонів: зимувального та сезонного. Перші перебувають там рік, впродовж дев’яти місяців у цілковитій ізоляції через погодні умови. В цей період повсюди стоїть крига і темрява. А ось сезонний загін заїжджає на антарктичне літо – з січня по березень. За цей час вони збирають різні геологічні та біологічні зразки в різних місцевостях. Згодом досліджують їх у лабораторіях тут, у цивілізованому світі.  

Тримати руку на пульсі: про зв'язок зі світом

На станції «Академік Вернадський» є всі необхідні засоби зв’язку із зовнішнім світом. Щоправда, вони дорогі й обмежені. Однак поспілкуватися з родиною в учасників експедиції та відслідковувати новини з інших материків можливість є щодня.

— Інтернет є, але він дуже дорогий і його дуже мало. Зараз маємо лише 30 гігабайт на місяць, це коштує трохи менше п‘яти тисяч доларів. До прикладу, в Україні вдень на смартфоні можна використати набагато більше, а там така кількість на 12 людей – 1 гігабайт на всіх учасників на день. Але виявляється, якщо не ганяти відео, стискати фото, то можна навіть надсилати їх. З голосовим зв'язком проблем немає, він займає мало трафіку. Тому поговорити з родиною можна, — полярник пояснює, що в Антарктиді користуються супутниковим зв'язком, оскільки цю територію поки що не охоплюють так звані геостаціонарні супутники, які забезпечують більшу частину коннекту. — А супутники на високій орбіті, ті самі, що для кораблів у відкритому океані,  охоплюють і Антарктиду. Таких компаній-провайдерів у світі всього кілька і ціноутворення на цьому ринку можна порівняти з вартістю води у пустелі.

Разом з тим, повноцінне функціонування станції залежить і від справної роботи техніки. В місці, де розташована станція, найбільше навантаження йде не від температури, а від вологості та шквальних вітрів.

— Температури в нас не екстремальні, взимку сягають -35, а влітку коливаються в межах -5 градусів.  Але є дуже висока вологість, яка сягає 100% протягом всього року. До 270 днів на рік там  йде або дощ зі снігом, або мокрий сніг, або просто сніг. Тому техніка має бути антикорозійна. Оскільки ми знаходимося на острові у морській Антарктиці, там бувають шквальні вітри до 40 метрів на секунду і саме тому ми не можемо встановити вітрогенератори. Вітряки не розраховані на таку потужність, їх би просто зірвало. Хоча завдяки цьому, ми могли б палити менше дизелю і отримувати екологічно чисту енергію.

Бібліотека, неформальні вечірки та футбол: як відпочивають полярники

Євген Дикий розповідає, що на станції чіткий робочий графік є лише у кухара – шість днів на тиждень він годує всю команду. В неділю в нього вихідний – тоді за кухонні девайси по черзі беруться інші учасники експедиції. Саме цей нюанс є постійним приводом для жартів, адже не всі вміють готувати – інколи доводиться сидіти на «так собі звареній вівсянці».

— В дослідників графік досить плаваючий. Наприклад, вимірювання озону залежить від атмосферних умов. Буває так, що треба бігати кожних півгодини кілька діб поспіль, а буває так, що кілька тижнів немає належних умов для досліджень, — каже Євген. — Якщо в кухара мінімум вільного часу, то в лікаря, поки всі живі та здорові, його хоч відбавляй. Хоча люди в нас порядні працюють і лікарі теж намагаються нам допомагати.

Так чи інакше, час на відпочинок є у всіх. Учасники експедиції читають книжки, дивляться фільми , займаються спортом та влаштовують вечірки. Як не дивовижно, в Антарктиді грають у справжній футбол. За словами Євгена Дикого, це давня традиція, започаткована на станції українцями. І саме футбол, до речі, стає одним з джерел травматизму для полярників.

— Інколи дивлюся у звіті лікаря, що такий-то учасник спускався з метеостанції і вивихнув ногу. Розумію, що насправді хлопці грали в футбол і хтось посковзнувся, бо поверхня там непристосована до таких видів спорту. Це, до речі, українська традиція, у британців її не було. Однак в них ми запозичили спільні посиденьки у кают-компанії, яку називаємо «Бар Фарадей» і по суботах чоловіки приходять в костюмах та краватках, а дами в сукнях. Це такі неформальні вечірки, які не дають людям здичавіти. Коли цілими днями ходиш в звичайному одязі і відриваєшся від цивілізованого світу, можна забути, що ти джентльмен, а поруч є леді, — зауважує дослідник.

Окрім того, на станції «Вернадський» є величезна англомовна бібліотека, яка теж залишилася від попередників. За роки незалежності вона суттєво поповнилася й українською літературою.

— Тепер набагато простіше з електронними книжками, бо раніше були обмеження по вантажу, який бере з собою кожен учасник експедиції. Фільми записуємо на диски ще вдома. Інколи влаштовуємо колективні перегляди, або кожен окремо на своєму ноутбуці дивиться. Ще на станції в нас є спортзал – маленька качалка, щоб підтримувати форму.

До свят на шостому континенті ставляться з трепетом – особливо в різдвяний період. Прикрашають в кают-компанії ялинку, сервірують стіл і навіть готують традиційну кутю. Це допомагає людям відволіктися від буденності.

 — Є цікавий психологічний момент. Якщо вдома свята – це буденність з року в рік, коли ти звикаєш і не цінуєш, то там дуже не вистачає цієї атмосфери. Тому експедиція намагається всі свята відзначати так, як у родинному колі, — каже він.

Запаси провіанту та «вернадівка» з… самогонного апарату

Харчі полярникам привозять раз на рік на величезному судні. Один з обов’язків кухара – це підготовка харчової розкладки на рік вперед, аби вистачило всім. За словами Євгена Дикого, 12 людей з’їдають кілька тон їжі на рік. Зберігають провізію у складських приміщеннях, холодильниках та морозильних камерах, які є на станції.

— Все необхідне закупляють у Чилі або Аргентині, залежно від того, де фрахтують судно. Найбільша проблема з овочами та фруктами, оскільки після кількох місяців перебування у морозилці, вони перестають бути свіжими і втрачають свою поживну цінність. Хоча під кінець зимівлі дефіциту вітамінів у нас немає, бо ми компенсуємо це таблетками, - каже Євген. -  Намагаємося, щоб раціон був максимально наближений до нашого домашнього. Однак у Чилі та Аргентині часто немає звичних нам продуктів. Як не дивно, гречка для них екзотична крупа і якщо продається, то за космічними цінами, сала не знайдеш, а от яловичина є різних видів. В будь-якому випадку, харчування має бути висококалорійним, бо робота на повітрі та холоді відрізняється від офісної.

Запастися додатково можна і завдяки туристичним лайнерам, які кидають полярникам запит на необхідні речі. Першими в списку завжди опиняються пиво і цигарки.

— Алкоголь в нас теж є, частину ми офіційно купуємо, а якусь частину можна дозамовити у туристичних лайнерів.  А ще полярники однієї з перших українських експедицій наприкінці 1990-х років привезли на станцію самогонний апарат, він досі живий і працює. Продукція з нього має неофіційну назву «вернадівка». Наскільки мені відомо, «Бар Фарадей» – це єдине місце, де можна скуштувати алкоголь, привезений не лише з континенту, а й виготовлений на місці.

Чоловічий континент: неписана заборона на жінок

З часів проголошення Україною незалежності у перших експедиціях в Антарктиду брали участь не лише чоловіки, а й жінки. А потім все змінилося і протягом двадцяти років на шостий материк українці їздили лише у чоловічому складі. Діяла заборона на жінок, розповідає Євген Дикий.

— Всі чудові знали, що жінкам не варто подаватися. Навіть анкети були створені суто для чоловіків –  наприклад, у графі про сімейний стан пункт «дружина» є, а «чоловіка» - нема. Коли наше керівництво у 2018 році змінили, я першим ділом хотів відмінити заборону на жінок в експедиціях. Але це виявилося неможливим, бо таких офіційних документів про заборону просто не було. Тепер у нас у всіх рівні умови, хоча жінок небагато. В 24-експедиції була біологиня Оксана Соленко та лікарка Наталя Бабій, в 25-й була геофізик Анна Сулима. Зараз набираємо людей на 26 експедицію, попередньо плануємо не більше двох жінок. Спеціально ми не тягнемо їх туди, але і не обмежуємо у можливостях. Жінку –дизелиста чи механіка – не знаю, чи можна було б знайти, а ось на позиції кухара чи лікаря вони подаються частіше.

«Я б хотів, щоб весь світ перетворився на Антарктиду»: демілітаризована зона

Євген Дикий розповідає, що окрім кліматичної різниці між континентами, на Антарктиді існує свій незвичайний для сучасної людини світ. Він називає шостий материк надзвичайно дружнім, адже це єдина демілітаризована частина на планеті – під суворою забороною там військові дії та насилля.

— Континент суворий, але водночас надзвичайно дружній. Якщо на човні зайти дуже далеко від станції, і може, наприклад, зламатися мотор і втратитися зв’язок– тоді усе. Природа там така, що самостійно вижити неможливо. Там прийнято допомагати та навіть рятувати один одному життя. Наприклад, у 2018 році в одного з наших полярників розігрався апендицит. Наш лікар намагався зробити операцію, в ході якої виявилося, що через ускладнення, пацієнта потрібно евакуювати. Тоді з сусідньої американської станції прислали криголам заради однієї людини, повезли його на острів Кінг-Джордж за 450 км від нас. Це найближча точка, де може сісти літак. Там вже стояв чилійський літак з бригадою хірургів, які забрали нашого колегу на лікування. Це все було безкоштовно, ніхто рахунків потім не висував. Це незнайоме для нас і мені дуже хочеться, щоб в цьому сенсі вся планета стала Антарктидою, — каже Євген Дикий.

Протягом перебування у Антарктиді, у полярника виникала асоціація з Едемським садом, адже тварини там зовсім не полохаються, коли на горизонті з’являється людина. Зокрема, там не існує браконьєрства, адже це могло б викликати міжнародні скандали. 

—Там виросли цілі покоління тварин та птахів, яким, я впевнений, навіть в голову не прийде, що людина може якось нашкодити природі, а в нас кожен горобчик в курсі, як люди здатні все нищити. Вони не просто не тікають при твоїй появі, їм навпаки може стати цікаво доторкнутися до людини. Мені якось пінгвіни розв’язали шнурки на чоботах, смикали мене. З тюленями взагалі буває проблема – я маю пройти, а він собі лежить, посуватися не хоче і ще гавкає. Звісно, він правий, бо це його територія, його дім ,— сміється Євген.

Як потрапити в Антарктиду?

Побувати у Антарктиді можна у ролі туриста або ж у складі експедиції. До коронакризи антарктичний туризм стрімко розвивався, однак це задоволення не з дешевих. Євген Дикий розповідає, що найбюджетніший - вітрильний екстремальний туризм без особливих умов. Вартість такого туру становить близько 6-8 тисяч євро і 1,5 тисячі зверху за переліт.

— А якщо хочете з комфортом, то до коронакризи ходили великі лайнери на 200 – 500 пасажирів. Такі тури коштують від 15 тисяч доларів, додатково доплачувати і за переліт. Таких цін не треба лякатися, бо ця ніша туризму стрімко зростала на 20% кожного року, тому ціни падають. Тобто, раніше поїздки були значно дорожчі. Через коронавірус туристичний сезон в Антарктиді повністю відмінили, а як це довго триватиме – невідомо.

А на станцію «Академік Вернадський» можна потрапити не лише науковцям. До складу експедиції входить  10- 12 людей, серед яких є як побутові, так і технічні працівники, які забезпечують повноцінну роботу станції. Так, кухара полярники називають «першим після Бога», від настрою якого залежить, чи будуть ситі і задоволені колеги. Лікарям бажають бити байдики протягом експедиції. Ще у команді є дизиліст-електрик, який відповідає за енергетику на всій станції.

— Окрім того з нами їде системний механік. Це має бути людина з вісьмома руками, які виросли з правильного місця, — жартує Євген і пояснює, що найближчий гіпермаркет, де можна щось купити за 8 тисяч кілометрів від станції. — Тобто, якщо щось ламається, механік має з підручних матеріалів замінити запчастину так, щоб вона повноцінно працювала  до наступного сезону. Адміністратор зв’язку – професія з еволюцією. Якщо колись це був радист, який вистукував «морзянку», то тепер це айтішнік, який відповідає за супутниковий інтернет та внутрішні мережі, оцифрування даних тощо.

Відбір команди досить тривалий і прискіпливий. Цього року на 12 вакансій надіслали 108 заявок, половину з них відхилили одразу. Спершу у Національному антарктичному науковому центрі дають оголошення про набір кандидатів у чергову експедицію. Там прописуються всі професійні навички та досвід роботи. Якщо людина відповідає за цими критеріями, наступним етапом для затвердження має бути стан її здоров’я. Обов’язкова вимога - відсутність хронічних захворювань, які можуть розігратися в будь-який момент.

— І нарешті бесіда з психологом. Там вимоги суворіші, ніж на звичайному медогляді. Людина має бути неконфліктною і вміти виживати в умовах ізоляції, коли протягом кількох місяців суцільна темрява і ти в приміщенні бачиш одні й ті ж речі, тих самих людей. Бувало таке, що нам підходили спеціалісти за досвідом та скілами, але психологи їх відсіювали – «цього туди не можна, зірветься, піде в запій і буде влаштовувати сварки», — пояснює дослідник.

Так чи інакше, до Антарктиди не можна залишитися байдужим. Євген Дикий каже, що люди, яким вдалося побувати там, діляться на дві категорії.  

— Є ті, хто більше не хоче туди повертатися ні за які гроші, і ті, які один раз побували там і після того шукають можливості приїхати знову. Ніхто не лишається байдужим. Це справжня любов! —підкреслив він.

Фото з Фейсбук-сторінки Національної антарктичного наукового центру

Читайте також:

Про «Вікно життя» у Вінниці: «Краще дати можливість малюку жити, а не викидати в смітник»
«Вінницькі штучки» або Як гідеса Таня Рибак стала номінанткою на туристичну премію