Гральний бізнес розквітає через рік після заборони

- А сколько у вас минимальная ставочка? – питає чоловік за 40 з картатою сумкою. Від нього тхне алкоголем і несвіжим одягом.
- 20 гривень, - кажу.
- Девушка, поставьте мне десяточку. Вот честно – больше нет. «DVD» из ломбарда забрал – только десятку сдачи дали. Поставьте!
- Не можу. У нас мінімальна – 20. У сусідньому клубі взагалі 50.
- Ну, пожалуйста. Давайте я вам в счёт ещё десятки дам вот гель для волос, средство от тараканов, - дістає чоловік з картатої сумки свій крам.
Мені стає огидно і одночасно шкода чоловіка. Мій напарник-адміністратор якраз вийшов і я вирішую порушити правила:
- Добре, давайте десятку.
Тепер у моєму залі двоє гравців. Перший дає двосотенні і сотенні купюри одна за одною.
«Робота, адміністратор, касир залу гральних автоматів», - набираю запит у Google. Відповідь – більше трьохсот результатів. У «інтерактивні клуби» потрібні дівчата приємної зовнішності 18-30 років. Чоловіки такого ж віку (про зовнішність ані слова). Можна без досвіду роботи. Зарплата: 2000-2500 гривень на місяць.
Дзвоню за одним з номерів. Має відгукнутися менеджер на ім’я Арсен.
«Я Вас слушаю», - гугнявить представник забороненого бізнесу.

«Это уже четвертый»
Розпитує, де я працювала раніше. Кажу, що в такому ж клубі, але в іншому місті. Арсен призначає зустріч.
«Для стажировки тебе и пары часов хватит. Если поймёшь – так поймёшь, а нет – так нечего тянуть».
Захожу до напівтемного приміщення. На місці касира сидить дівчина, біля неї стоїть хлопець кремезної статури. Касир із запитанням дивиться на мене.
- Я від Арсена, прийшла влаштовуватись на роботу.
Мене перевіряють, телефонуючи Арсену. Потім дають заповнити анкету. У графі «освіта» пишу «школа №9», у попередніх місцях роботи вказую нічний магазин, кафе і інтерактивний клуб – там я ніби працювала касиром ксероксу.
- Ты без опыта, да? Cмотри: у нас есть две программы, по которым мы делаем ставки. Клиент приходит, даёт деньги, администратор садит его за комп’ютер и говорит тебе, на какую программу ставить: «Карма» или «Вистгейм», - вводить мене у курс справ дівчина на ім’я Ірина.
Ірина показує мені, де натискати, щоб зарахувати гроші. Гральні програми відкриваються в Інтернеті через пошукові системи «Рамблер» або «Яндекс». Відкрити їх з комп’ютера не в клубі неможливо. Міліціонер без досвіду може і не здогадатися, як знайти гральне програмне забезпечення. На цих сторінках треба клацнути ледь помітні посилання «Sponsored by». Тоді відкриваються дві гри: «Карма» або «Вістгейм».
- Смотри, ты нажимаеш сюда – «операции с терминалами». Раньше мы работали через «операции с кодами», но теперь, слава богу, этого нету. Уже месяца два как не надо записывать код, обналичивать его. А так просто сразу вводишь сумму, - повчає Іра.
Опанувавши нехитрий курс молодого касира, я дізнаюся, що працювати буду в новому клубі. Новий клуб – маленький вагончик з пластику і склопакетів у рядку інших таких самих «шпаківень» біля зупинки маршруток. Усередині темно від заклеєних клейкою плівкою вікон. Біля стін – вісім комп’ютерів і моє місце касира – стіл за фанерною загородкою.
- Тут когда-то до запрета тоже был наш зал, а потом отдали под магазин «Всё по восемь гривен». Пришлось всё по новой делать. 19 тысяч вбухали, - бідкається бос.
- А много у вас тогда клубов было? – заводжу розмову, протираючи пластик ганчіркою.
- Да. Всего было 25. Потом поначалу позакрывали. Меня шеф отпустил – говорит, найдёшь роботу, иди. Первым открылся клуб ещё в августе прошлого года. Потом ещё два. Вот это четвёртый. Мне шеф предложил щас ещё три брать, восстанавливать, но я не захотел. Там такие страшные!
Арсен пояснив нам з Вовою обов’язки: я приймаю ставки, слідкую за балансом грошей у гравців, видаю виграш, бережу гроші і підбиваю бухгалтерію в кінці зміни. Адміністратор вмикає і пояснює ігри, пропонує клієнтам чай, каву, халявні цигарки і 30 грамів коньяку. Також Вова міняє попільничку та підтримує бесіди з гравцями.
Поки немає клієнтів, ми можемо сидіти в Інтернеті, дивитися. Коли є гравці, розважатися заборонено. За п’янку – штраф. За сон на роботі – штраф. Найтяжчий гріх – це ставити і грати самому. Звільняють без розмов.

«Нифига не делает – бабки дерёт»
Десь за годину до клубу під’їжджають двоє «хазяїв». Головний схожий на Мікі Рурка, одягнений в дорогі джинси і футболку. Під його поглядом мені стає страшнувато і я згадую, що робити, якщо мене викриють. Мікі Рурк зверхньо, навіть з огидою оглядає зал. Другий прикріплює у кутку веб-камеру – слідкувати за співробітниками і гравцями. Головний шеф звертається до мене:
- Значит, тебя проинструктировали, что делать, если менты приходят или либо-кто интересуется?
- Да, - слухняно звітую я, - у нас Интернет-кафе, я тут работаю одна. Вова, если что, - мой парень.
- Так. Чем клиенты занимаются за компьютерами – не наше дело, ты ничего не знаешь. И чтоб не держала программы открытыми, сразу всё позакрывала. И не паникуй, - зневажливо звертається до мене шеф.
Киваю у відповідь.
- На кого ты работаешь, знаешь?
- Да… ЧП, который висит на стенде.
- Чтоб выучила, - дає останню настанову.
Після від’їзду начальства Арсен з Вовою починають розповідати, скільки разів до них в клуби навідувались правоохоронці. Були і «Беркутівці» в масках, що залітали і фотографували монітори. Були спокійні знаючі специ з Управління по боротьбі з організованою злочинністю. Ті без «понтів» заходять, розпитують, шукають керівників. Приходили і просто дільничні, складали протоколи. За словами Арсена, після цих набігів усі клуби продовжували працювати.
- Они нафоткают, напишут, а потом приходят к своему начальству – им там доходчиво объясняют, кого трогать, кого не трогать. К вам по-любому сегодня кто-то зайдёт. Новый клуб… С ними, конечно, договорено, шеф всё проплачивает, но ты веди себя, как сказано.
- Проплачивает? А сколько? - граю я невимушене здивування.
- Смотря за какой клуб. Первый – там большой, всегда прибыльный был – там восемь штук. А тот, который перед вами открылся, только начал деньги приносить, но за него ещё с октября по четыре штуки.
Чуйка його не зрадила. Ще поки я домивала фасад, підійшли двоє чоловіків бандитського вигляду. Чоловіки покликали менеджера, а я з ганчіркою тихенько підслуховувала розмову.
Бандити цікавилися, чи потрібна Арсену «безпека». Говорили, щоб він подумав над тим, що може вести бізнес без зайвих людей і «зайвих витрат». Арсен обіцяв подумати, вони обмінялися телефонами. За три дні, коли бандити прийшли знову, Арсен наказав мені переказати, що «безпека» нам не потрібна. Бандити спокійно пішли собі.
Після бандитів до нас завітав чоловік у штатському. Мовчки почав оглядати зал. На той момент в нас ніхто не грав.
- Добрий день! – привіталась я і швидко пішла закривати усі програми на комп’ютерах – на клієнта штатський не був схожий.
- Добрый, добрый… Что у вас тут?
- У нас – Интернет-кафе. Я – администратор, работаю здесь.
- Знаем мы ваши Интернет-кафе… Тоже, знаете, телевизор смотрим, - вишкірився штатський, - Да не боись! Мы – люди гуманные. Сегодня открылись, значит. А где ваш менеджер?
- Уехал. Хотите – я позвоню.
- Не надо. Запиши мой мобильный телефон – пускай сам мне звонит и заходит. У меня кабинет здесь напротив сразу. Я – участковый ваш.
У цей же день Арсен поїхав знайомитись з дільничним.

«Это касса с фирмы»
Першими відвідувачі дві жіночки бальзаківського віку. Одна інструктувала другу. Обидві віддали мені по 20 гривень - мінімальній ставці. Більш досвідчена пані у спортивному костюмі і з базарною сумкою швидко програла. Друга спочатку виграла гривень 15, а потім все пішло нанівець.
Жіночки чемно попрощалися і пішли собі.
Зайшов пристойного вигляду чоловік і простягнув мені 50 гривень.
- На всі? – питаю я.
- Ні, 20 гривень. Я ж тільки розслабитись після роботи…
«Розслабившись» на 20 гривень, він віддав мені інші тридцять, а потім ще 50. Програвши сотню, чоловік пішов із розпачем на обличчі.
Ближче до опівночі гарно вдягнений молодий хлопець напідпитку без зупину розмовляв то з комп’ютером-автоматом, підбадьорюючі його, то з Вовою - лаючись на автомат. Хлопцю хтось дзвонив:
«Я вже іду, я тут недалеко, вже іду додому», - виправдовувався він. І ставив далі. Почав з 20, програв 150 гривень.
«Чого ж він не забирає гроші та не йде додому!», - сказала я тихо Вові.
«Такі на мізерних сумах ніколи не спиняються».
З кожним днем гравців ставало все більше. Заходив огрядний чоловік років під 30. Виявився бізнесменом. Залишив у нас 500 гривень. Двоє гравців «здружилися» прямо в нас. Один ставив по 100 та 200 гривень. Інший поставив мінімум. Обидва програли і попросили ще коньяку та цигарок. Ми не відмовляли.
Бідніший після декількох тостів з багатшим почав клянчити в нього гроші, щоб поставити ще. Той дав. Обидва програлися знову: бідніший – 20, багатший – 1 000 гривень. Пішли. Але скоро обидва повернулися. Багач приніс ще грошей, а бідняк – просив в нього знов та знов. Після першої години ночі до клубу прийшли жінки наших гравців. Обидві – молоді, стрункі чорнявки. Як виявилося, у бідняка троє дітей. Його жінка змогла забрати його додому раніше.
Товстун тримав свою дружину у клубі до пів на четвертої ночі, обіцяючи, що от-от йому крупно пощастить. Він грав загалом десь дев’ять годин, вклав півтори тисячі гривень, а забрав дві.
«Это ж моя касса с фирмы! Если бы проиграл, капец бы мне пришёл!», - розкрив він мені джерело статків, і почвалав, тримаючись за жінку.

Куди дивиться влада
- З юридичної точки зору змінювати нічого. Законодавством чітко все передбачено, всі важелі впливу у правоохоронних органів є, - говорить депутат парламенту Григорій Смітюх. - Гральний бізнес – діяльність з організації та проведення азартних ігор у казино, на гральних автоматах, у букмекерських конторах та в електронному (віртуальному) казино, що здійснюють організатори азартних ігор з метою отримання прибутку. «Та в електронному…»! Які ще питання? - цитує автор закону перший пункт першої статті.
Смітюх, який в минулому працював оперативником, разом з товаришем по партії влади Вадимом Колесніченком тепер пише листи до правоохоронців. І отримує відповіді як, наприклад, оця з податкової:
«Зазначене питання у роботі визначено одним із пріоритетних. …до суду направлено 125 позовів, з яких щодо 18 винесені рішення на користь державної податкової служби».
Схожу відповідь від Міністерства внутрішніх справ отримала і «RIA»: «Особи, що користуються послугами інтернет-салону, інформують, що знаходились у приміщенні під різного роду приводами, але не грали в азартні ігри…
За п’ять місяців цього року по всій Україні органами правоохоронці викрили всього 67 злочинів у сфері грального бізнесу по статті 203 Кримінального кодексу. Щодо порушення саме інтернет-закладами закону «Про заборону грального бізнесу» по статті 203 порушено 40 кримінальних справ. До суду направлено за цей час 11 кримінальних справ, а вже розглянуті з них тільки п'ять».
Переданий до Генеральної прокуратури журналістський запит залишився без відповіді.
Зате мені на пошту продовжують надходити пропозиції з категорії «Гральний бізнес» від сайту rabota.ua.

Факт злочину важко зафіксувати
- Під прикриттям інтернет-салонів, через схеми, погоджені за багатьма юристами, надаються послуги грального бізнесу з метою отримання прибутку, - каже начальник відділу управління державної служби боротьби з економічною злочинністю, підполковник міліції Сергій Шестопаль. - Але не можна сказати, що у нас гральний бізнес процвітає. На Вінниччині, порівняно з іншими областями, поодинокі факти, але теж є.
За трьома такими, в результаті проведених оперативних заходів, порушили кримінальні справи цього року. Всі у районах. Торік – чотири справи за фактами, задокументованими у вінницьких інтернет-закладах, та дві на території області. Тобто всього з початку дії заборони на гральний бізнес порушили дев’ять кримінальних прав. У всіх випадках, поки триває слідство, автомати вилучили.
А складність розкриття цих злочинів полягає в тому, що важко такі факти документувати. Треба провести контрольну закупку, отримати виграш, задокументувати, що саме з цих автоматів був вихід на ігрові файли мережі інтернет. Але, незважаючи на це, робота в цьому напрямку ведеться. Ми не стоїмо на місці, бо правопорушники витончено хитрують з метою ухилення від кримінальної відповідальності. І ми вдосконалюємося й розкриваємо ці злочини.

Чи стало менше хворих
«RIA» зв’язалася з трьома реабілітаційними центрами, що лікують ігроманію. Ми запитали: чи менше людей стало звертатися до них?
Директор реабілітаційного центру «Фенікс», психотерапевт Валерій Онопрієнко позитивних зрушень не відчув:
- Ніби добра справа була зроблена з забороною грального бізнесу, а в підсумку ніяких змін це не принесло.
Психотерапевт лікувального центру «Достомед» Марія Маценко погодилася з колегою:
- Спочатку був незначний спад, але ігроманам треба було просто пошукати місце для реалізації своєї залежності. У мене самої біля будинку зал гральних автоматів як був, так і є.
Ось відповідь Юлії Яшиної – однієї з організаторів всеукраїнської мережі реабілітаційних центрів «Троїцький»: - Людина народжується залежною, одна залежність перетікає в іншу. Чому ж не роблять профілактичні заняття в школах, не роблять гарну передачу по телебаченню в прайм-тайм, щоб попереджати людей?
Лікування в «Троїцькому» безкоштовне: тел. (044) 227-66-43, з 15.00 до 21.00.

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у  Google