«Ти народився у двох сорочках, десантнику»: як вчитель-ветеран розповідає учням про війну
- Чому вчитель добровільно пішов на війну, хоча мав законне право залишатися в школі завдяки відстрочці від мобілізації?
- Після другого поранення повернувся додому і продовжує навчати дітей.
- Як вчитель-ветеран розповідає учням про війну? Відповідь на це питання дізнався журналіст «20 хвилин».
Розмову з Юрієм Берещуком, вчителем гімназії у селі Івашківці Шаргородської громади, журналіст «20 хвилин» розпочав про те, що спонукало його, батька двох неповнолітніх дітей, взяти до рук зброю і йти боронити рідну землю від російських окупантів. Завершували спілкування роздумами про те, чому він не бачить в декого зі своїх учнів інтересу до вивчення його предмету — фізики й інформатики. Він пояснює учням, що нинішня війна технологічна, знання з фізики стають головною зброєю, а значить, визначають переможця на полі бою, але… Переконує, що дрони, засоби РЕБ, балістика та оптика — усе це фізика. Натомість у відповідь інколи чує: «Нащо мені ця фізика?».
Педагог знає, чому у молоді інші пріоритети. Далі ознайомимо читачів з його думками з цього приводу, а також розповімо, що запитують учні про війну і що розповідає їм про побачене на фронті.
«Мені б совість не дозволила залишитися вдома»
Наприкінці лютого 2022-го, коли на нашу країну полетіли перші російські ракети, Юрій Берещук згадав про Революцію Гідності.
—Під час подій на Майдані у мене так склалися обставини, що не мав можливості їздити у Київ, щоб підтримати активістів, — розповідає вчитель. — Відчував провину, картав себе за це. Почалася війна і у мене виникла думка, що маю можливість скинути з себе цей тягар. Мені б совість не дозволила залишатися вдома. Такі, як я, у війську і навіть дехто з моїх колишніх учнів там, а я тут. Зізнаюся, соромився б такої ситуації. Знаю, що одні б казали Берещук скористався можливістю не піти, а інші говорили б, що сховався.
З самого ранку 9 березня 2022-го Юрій сказав дружині, що їде у Шаргород у ТЦК. У військкоматі вишикувалася черг. Дочекався. Пройшов комісію.
—Тоді багато було охочих взяти до рук зброю, — згадує співрозмовник. —Мене запитали, чи знаю, що маю право на відстрочку. Звісно, я знав, що вчителів не мобілізують. Повідомив у військкоматі, що з директором школи питання узгоджено.
Його вислухали і пообіцяли викликати, коли виникне необхідність. На той час мобілізували насамперед тих, хто вже мав досвід армійської служби. Він строкову не служив.
Найбільше хвилювалася дружина. Їй було тривожно залишатися одній з двома малолітніми дітьми. У школі довелося б шукати заміну — хтось же мав замість нього навчати дітей. Тому не раз цікавилися, чи, раптом, фізик не змінив своїх намірів.
У грудні того ж 2022-го Юрій Берещук отримав повістку з ТЦК.
—Коли прибув у військкомат, ще раз запитали, чи знаю своє право на відстрочку, — говорить вчитель. — Після відповіді мене направили у бригаду Десантно-штурмових військ.
Курс базової військової підготовки Юрій Берещук проходив в одній з бригад Десантно-штурмових бригад. Відтак разом з групою десантників направили на навчання в Німеччину. Юрія готували на посаду командира бойової машини піхоти (БМП) «Мардер». Чоловік пояснює, що в екіпажі, крім командира, є ще механік-водій та навідник-оператор. Також на борт беруть десант у кількості 6-7 військових. Командир керує діями в бою, а також координує роботу екіпажу з десантом.
На навчаннях вчитель добре зарекомендував себе. За це отримав відпустку. Щоправда, тільки на три дні, та все ж побачився з дружиною, взяв на руки сина й донечку. Час проминув швидко. Він знову повернувся до побратимів.
Юрій Берещук виконував бойові завдання у складі 82-ї окремої десантно-штурмової Буковинської бригади. Гарно відгукується про своїх колишніх командирів — взводного, ротного.
У серпні 2023-го 82-а бригада уперше вступила у бій. Чому уперше? Бо сформована тільки на початку того ж року. Бойове хрещення пройшла на Запорізькому напрямку. Десантники брали участь у контрнаступі. Тоді ж застосували згадані німецькі БМП «Мардер».
Військові ніяк не могли зрозуміти, чому задовго перед контрнаступом, про це трубили, як кажуть, на всі заставки. Як каже мій співрозмовник, ворог слухав ці заяви і готувався до оборони. Облаштовував місця для засідок. Одне слово, готувався і підготувався дуже надійно. Тим само ускладнив життя нашим військовим. В цьому Юрій Берещук переконався особисто. Саме там він дістав перше поранення.
За його словами, екіпаж нарвався на засідку. Броня у «Мардері» надійна, але машину тричі обстріляли протитанковоими керованими ракетами. Два постріли виявилися влучні. БМП пошкодили, але екіпаж врятувався. На жаль, загинув один воїн з групи десанту. Під час скиду з дрона. Берещука поранило. Вдалося добратися до точки евакуації, заховатися у бліндажі. Там дочекалися ночі і тоді його й інших поранених вивезли з небезпечного місця. Доправили до лікарні. Спершу Юрій лікувався у Запоріжжі, потім — у Дніпрі. Після лікування повернувся до своїх.
Друге поранення стало значно важчим. Юрій згадує слова одного з лікарів. Той не приховував: «Ти народився не в одній, а у двох сорочках», — казав медик.
—Один уламок снаряда застряг біля скроні, а другий біля великої артерії, — пояснив співрозмовник. — Ще б трохи, і міг виникнути ризик масивної кровотечі, а це смертельно, ось чому лікар говорив про те, що я народився у двох сорочках.
Тепер його повернення у частину чекали довше, ніж після першого поранення. На штурми уже не направляли. Виконував завдання у санітарній місії. Берещук вирішив повернутися до своєї улюбленої роботи. У лютому 2024-го демобілізувався і знову прийшов у школу.
У третини учнів рідні на фронті
—Як вчителю розповідати учням про те, що він бачив на війні? — запитує Юрій Берещук. — Це непросте питання. Відповісти на нього не можна однозначно. Без роздумів можу сказати, чому я знову пішов вчителювати. Бо дуже люблю дітей! Іншої роботи, як робота з дітьми, для себе просто не уявляю. А ось що я їм розповідаю про війну?.. Найперше це залежить від віку. І від тих, хто слухає . Приблизно у третини учнів рідні на війні. Молодші ще не усвідомлюють повністю, що це таке. Дехто сприймає це як гру. Старші вже все розуміють. У нас є родини, які зустріли рідних «на щиті». Серед таких — мій колишній учень, він на розтяжці підірвався, його прізвище Шевчук. Безвісти зник односельчанин, з яким навчалися у Вінниці у педінституті — Михайло Берещук. У нас однакові прізвища.
—Найважливіше, на мою думку, під час розмови з дітьми не травмувати психіку дітей тим жахом, який бачив на війні, — продовжує вчитель. — Але й мовчати не можна. Я зміщую фокус. З радістю кажу, наприклад, про бойове побратимство, дружбу, підтримку один одного. Згадую сміливців, які відважно проявили себе у складних ситуаціях. Не забуваю розповісти про малюнки, які передали мені учні нашої школи. Почепив їх у бойовій машині, деякі брав на навчання у Німеччину. Діти з цікавістю слухають, коли чують, з яким захватом мої побратими реагували на такі малюнки. Десантники дивилися на них і згадували свої домівки, рідних. Шкода, що не збереглися знімки з такими малюнками. Вони були у телефоні, який я втратив на війні.
Вчитель робить паузу, а тоді додає: «Коли у 2024-му я демобілізувався, тоді було багато запитань, тепер їх майже не чую. Війна стала буденністю. А є учні, які й не знають, що учитель воював. Це з нових, які приходять до нас з сусіднього села. Та й добре, що не знають. Нехай цікавлять іншим. Нехай радіють життю!».
«Нащо нам ця фізика?»
Крім фізики й інформатики, Юрій Берещук викладає ще один предмет — «Захист України». Це уроки для старшокласників. Учні з декількох сіл збираються на заняття у Шаргороді у ліцеї №2.
—Щоразу наголошую старшокласникам, що навчаємо їх вмінню постояти за себе, подбати про власну безпеку, а не для того, щоб йти воювати, — каже вчитель. — Наше завдання — бути добре підготовленими. Якщо ворог знатиме, що у нас в країні люди вміють себе захищати, то добре подумає, чи нападати на таких людей. Інколи учні просять розповісти, як військові готуються. Тоді ділюся, чому навчився у Німеччині, їм таке цікаво слухати.
Вчителя насторожує, що нині в учнів мало бажання вчитися. Вони бачать, що держава не цінує розумних людей. Бачать, що гарно живуть не ті, хто гарно вчився, а ті, хто має зв’язки, хто вміє красти.
Дехто з них відверто говорить: «Нащо мені вчитися? Нащо ця фізика? Знаннями на життя не заробиш».
Вас може зацікавити:
«Намалюйте на прапорі сина»: студент Ван Мілліон створив 470 знамен з портретами Героїв
«Підірвали авто ката наших полонених»: після неволі написав книгу і встановлює злочинців
Подякуй журналісту гривнею
Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google
