«Підірвали авто ката наших полонених»: після неволі написав книгу і встановлює злочинців
- Чемпіон України з кікбоксингу Олексій Ануля провів 10 місяців у російському полоні, з яких 130 днів — у карцері.
- Після неволі написав книгу про пережите, а також ідентифікує катів наших полонених.
- Чому після обміну Олексій п’ять разів проходив поліграф? Кого з його катів відправили на той світ і як це відбувалося? Чому інші в’язні кремля не оприлюднюють свої свідчення для міжнародного трибуналу?
Олексію Анулі 33 роки. До війни він професійно займався кікбоксингом, працював у сфері охорони, разом з дружиною виховував діток.
Коли почалася велика війна, обійняв рідних, попрощався і пішов боронити рідну землю. Було це у лютому 2022-го. Воював кулеметником.
В одному з боїв на Чернігівщині потрапив у полон. Десять місяців провів у російських тюрмах, 130 днів його утримували у карцері.
Наразі Олексій Ануля єдиний з наших військовополонених, хто зумів розповісти світові про те, як російські садисти знущаються з наших військових. Чому мовчать інші звільнені з полону?
Втішалися, коли знущалися над атлетом
Кати відчували особливе задоволення від знущання над спортсменом з атлетичною фігурою тіла: він не міг протистояти нелюдам, а їх це радувало. Ниці, підлі покидьки у такий спосіб намагалися продемонструвати свою силу, якої насправді не мали.
31 грудня 2022-го вийшов на волю у рамках обміну полонених. Серед багатьох фізичних травм і хвороб найстрашніше було чути про те, що йому загрожує ампутація ніг, на щастя, лікарям вдалося врятувати кінцівки. Вчився заново ходити.
Як вдалося колишньому полоненому видати таку об’ємну книгу? Це художній твір, чи документальні факти? Про це і не тільки Олексій розповідав під час презентації книги у Вінниці.
А ще він наголосив, що це перша книга про наших полонених, яку зможуть читати за кордоном. Невдовзі завершиться переклад на англійську мову. У планах перевидання на низку інших мов, зокрема, іспанську, французьку, німецьку, польську, турецьку…
П’ять разів проходив поліграф
Після полону Олексій Ануля створив міжнародний благодійний фонд «Ціна свободи». Визначив декілька завдань: підтримувати звільнених з неволі, документувати злочини росіян, ідентифікувати катів, поширювати інформацію про злочини на міжнародних майданчиках.
А ще — написав книгу. У ній розповідає про те, що сам пережив у неволі, про військових, яких утримували у в’язниці разом з ним. Книга об’ємна: у ній майже 900 сторінок тексту. Має назву «Jingle BellZ». У назві є підтекст — дзвоники з пекла або із-за колючого дроту. Неспроста на обкладинці бачимо зображення «колючки».
Олексій Ануля з Чернігова. Недавно приїжджав до Вінниці. Після виходу книги побував уже у низці міст з презентацією. Цього разу ознайомив з книгою вінничан. Перше видання надруковано на російській мові. Автор пояснив, що зробив це зумисне. Аби її прочитали росіяни, а також читачі у тих країнах, які раніше входили до складу срср і вивчали російську. За його словами, частину видання уже продали в росії. Її мають такі відомі особистості, як композитор Андрій Макаревич, співачка Алла Пугачова, артист Максім Галкін.
У листопаді книга вийде на англійській мові. Як пояснив автор, зроблено це для того, аби більше людей у світі дізналися, якому жорстокому ворогу протистоїть Україна. Щоб вони знали правду про ту печерну дикість, яку вчиняють у своїх катівнях російські нелюди у наш час, у ХХI столітті.
У тексті описано те, що було насправді, що росіяни чинять за тюремними ґратами з українськими військовими. Це не художня книга. Це чесне свідчення полоненого.
Аби автора не звинуватили у маніпуляції фактами, він особисто попросився на поліграф. Перевірку проходив п’ять (!) разів. Повторюю: усі п’ять разів з власної ініціативи. Каже, зробив це для уникнення можливих звинувачень у викривленні опублікованого матеріалу. Простіше кажучи, для підтвердження об’єктивності написаного. Вірить, що підтверджені на поліграфі факти матимуть юридичну силу, стануть офіційними доказами на майбутніх судових процесах над злочинцями.
Олексій не має сумніву в тому, що такі суди відбудуться. Бо йдеться про злочини, які не мають терміну давності.
—Моя книга є доказовою базою для міжнародного трибуналу над російськими злочинцями, — зазначив під час презентації Олексій Ануля.
Про книгу і своє перебування у російському полоні Олексій розповідав також за межами держави. Було це під час зустрічі із конгресменами США. Йому надали можливість виступити на Всесвітньому економічному форумі у Давосі. Розповідь полоненого слухали на міжнародних майданчиках ООН та Міжнародної організації Товариства Червоного Хреста.
Не радять говорити про полон
Написати книгу про полон Олексій Ануля задумав ще під час перебування у російській в’язниці. Ця думка не полишала його пізніше, коли лікувався і проходив реабілітацію у Латвії. Саме в цій країні знайшлися люди, які профінансували видання книги.
Початок роботи над її написанням дався непросто. Каже, упродовж року вдалося написати трохи більше 30-ти сторінок. А потім сталося так, що за два з половиною місяці видав понад 800 сторінок тексту. Ось як він згадує про це у Фейсбуці:
«Саме звідси (з Латвії – авт.) пішов мій перший лист до Міжнародного кримінального суду, моє перше інтерв’ю на весь світ, тут мені подарували блокнот і ручку, тут народилися перші рядки книги. У всьому цьому були задіяні як шанувальники, так і ті, хто хотів помсти. Люди, котрим не байдужа Україна, і котрі були готові виконати частину мого задуму, не задаючи зайвих питань. Просто вірили. Просто діяли. Нам вдалося. Я вважаю це була командна робота, навіть якщо хтось дав мені ручку, блокнот або не заважав…»
Читаю записи Олексія Анулі і думаю про інших звільнених з полону. Їм теж є про що розповісти. Їх свідчення також варто б зафіксувати, як каже Олексій Ануля, для трибуналу в Гаазі. Чому вони не роблять цього? Чому не діляться інформацією?
Журналіст «20 хвилин» неодноразово зустрічався зі звільненими з полону. Бачив їх під час хвилюючих моментів, коли їх обіймали рідні, друзі, знайомі.
Не раз звертався з проханням розповісти про пережите. На жаль, на таке погоджувалися одиниці.
Щоразу запитував: чому воліють мовчати? Один з колишніх в’язнів пролив світло на ситуацію. Каже, по-перше, нам не радять говорити, бо ми своїми розповідями можемо зашкодити тим, кого ще не обміняли; по-друге, не кожному хочеться знову пережити те, про що варто скоріше забути.
Встановив адресу катюги, його дружину і навіть коханку
Олексій Ануля разом з небайдужими виконує ще одну важливу роботу: встановлює і розшукує адреси тих російських нелюдів, які катують у полоні наших військових. Він розповів історію, як недавно знищили одного з тюремних садистів, який знущався над ним у полоні. Про його детально описано у книзі.
«У січні 2024-го мені вдалося встановити цього персонажа, — написав у Фейсбуці Олексій (мова йде про капітана росіян на псевдо капітан «Да мнє по…», його прізвище Роман Сиром’ятніков. — Вдалося встановити дружину, коханку, адресу… Нелюд, що катував українських військовополонених 1, 2 та 3 заїзду в період 2022-2023 років в ІК-1 м.Донскоє Тульської області. Особисто причетний до смерті Павла Божка, бійця 501 батальйону Морської піхоти. Відповідальний за катування усіх без винятку наших полонених».
В кінці допису Олексій залишив адресу ката: Тульська область, м.Новомоскоськ, вул. Трудові резерви, буд.70, кв.31. І дописав: «Можливо, хтось захоче покласти квіточку, а краще «лєпєсток».
2 жовтня 2026-го автомобіль, в якому перебував капітан «Да мнє по…» підірвали у Новомосковському районі. Про це написали самі росіяни.
Олексій Ануля наводить фрагмент повідомлення місцевого порталу Novomoskovsk Today: «Автомобіль, в якому перебував Сиром’ятніков вибухнув, він загинув. За попередніми даними, вибуховий пристрій заклали під капотом автомобіля».
«Я вже вдома, у безпеці», — ці слова зі сторінки капітана «Да мнє по…» наводить Олексій і супроводжує фотографією ката. Як в’явилося, це тільки він так думав, що вдома він у безпеці. Насправді все сталося по-іншому. Така доля має чекати на кожного російського нелюда, який знущався над нашими військовими, зазначає Олексій Ануля.
Робота над встановленням імен катів наших полонених і місць їх проживання триває. Виконання такої роботи Олексій прописав одним із пунктів діяльності створеного ним фонду «Ціна свободи».
«Спочивай, друже, а ми помстимося»
Не так давно, 12 жовтня, Олексій Ануля приїжджав з презентацією своєї книги у Дніпро. Згаданий ним у книзі морпіх Павло Божко, якого закатували росіяни в неволі, похований на кладовищі у цьому місті. Побував на могилі побратима. Повідомив про це у Фейсбуці: «Я добрався знову на могилу одного з головних героїв моєї книги. Героя посмертно морпіха Павла Божка. Давно хотів презентувати тут книгу, щоб підтримати мати і аби місто знало, з ким ми маємо справу, і що могили, котрі на кладовищі, це не просто клаптики землі. За ними стоїть історія, і часто страшна і несправедлива».
Далі він розповідає, як побачив зображення своєї книги на надмогильній плиті:
«На могилі вже стоїть памʼятник, поряд з мармуру книга Jingle BellZ і QR код, за яким можна прочитати про важку долю Павла в неволі. Тут росте квітка анулька, сакура, позаду памʼятника — скандинавська горобина. Кругом квіти, елементи декору і відчуття того, що Павла дійсно любили і люблять досі. А тепер ще десятки тисяч людей по світу знатимуть і не забудуть! Спочивай друже. А ми помстимося. В нас це дуже добре виходить».
Вас може зацікавити:
«Ми стали кричати: діти під колесами!» У Мурованих Курилівцях із шкільного автобуса випали учні
Подякуй журналісту гривнею
Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google
