Від радянських ГОСТів до євростандартів

Згідно проведених останніх досліджень Державної метрологічної служби України більше половини продукції в Україні є фальсифікованою. Одна з причин є діюча на нашому ринку вимога з добровільного дотримання стандартів. До того ж у порівнянні з країнами ЄС в Україні штрафи за недотримання технології виготовлення продукції мізерні. До того ж самостійно проконтролювати продукцію на предмет відповідності європейським нормам дуже складно. Навіть підприємства, що працюють за всіма європейськими та міжнародними стандартами, на внутрішній ринок залишають низькосортну продукцію, відправляючи натомість за кордон якісну.  
На міжнародному ринку важко втриматись навіть якщо якісна продукція, не говорячи про ту яка не відповідає зазначеним регламентам. Законодавство Європейського Союзу зазначає такі вимоги : технічні, екологічні, вимоги у сфері санітарних заходів. Всі прекрасно розуміють, що українські виробники не завжди дотримуються всіх регламентів якості та безпеки.

Для дотримання всіх вимог Україна повноцінно працювати за всіма новими стандартами. Для приближення до такої цілі, науково-технічна рада при Міністерстві економічного  розвитку (МЕРТ) рекомендувала Українському агенству зі стандартизації, прийняти до 2021 року не менше 1,5 тисяч нових міжнародних та європейських стандартів. Залишається лише слідкувати за ефективним виконанням таких рекомендацій та реальної спроможності впровадити такі стандарти. Як кажуть фахівці, врегулювати ринок можна за короткий час, але без зацікавленості самої держави це не можливо.

Відмова від радянських стандартів

Переважна більшість покупців добре пам’ятає та розроблені з радянських часів державні стандарти. Так звані ГОСТи – це  державні стандарти, які функціонували ще з Радянського Союзу. Ці нормативні документи, детально описували технологію та процес виробництва. Саме в ГОСТах все було чітко розписано для виробника. Великою допомогою виробниками були ті ГОСТи в яких розписувалося, як проводити лабораторні дослідження той чи іншої продукції та за якими методами. Недотримання вимог таких документів, мало жорсткі каральні санкції у формі великих штрафів. Така система контролю врегульовувала безпеку та якість  продукції.

Державні стандарти України (ДСТУ) почали з’являтися з 1993 року. В свою чергу вони розроблялися вже відповідно до чинного законодавства України. Перевагою ДСТУ є можливість їх гармонізації з міжнародними та європейськими стандартами. При цьому до вітчизняного документу додається ISO (міжнародної форми) та EN (європейської норми), що забезпечує ідентичність за всіма необхідними показниками.

В цьому ж полягає й одне з основних зобов’язань  України в рамках Угоди про асоціацію. Таким чином забезпечується сертифікація у відповідності до європейських норм. Впровадженням кожного зі стандартів займаються галузеві Технічні комітети, куди входять: підприємці, представники центральних та місцевих органів влади, науковці, та представники громадських та професійних об’єднань.

Складнощі в переході

В грудні 2015 року уряд скасував 12 776  радянські ГОСТи. Водночас чинність частини радянських стандартів відтерміновувалась до 2018 року. Наразі в Україні станом на початок цього року діяло 23 677 національних стандартів. З них 13 211 ідентичні міжнародним та європейським нормам. За минули два роки Україна мала повністю замінити їх аналогічними європейськими.
Наразі уряд в черговий раз подовжив дію деяких ГОСТів аж до 2019 року. Для виробника використання інструкцій скасованого ГОСТу позбавляє права вказувати, що він працює за цим стандартом.
Багато потужних підприємств вже адаптувалися до нових стандартів. Деякі з них на заміну скасованому ГОСТу використовують власні технічні умови (ТУ). Застосування стандартів на сьогодні залишається добровільним, окрім випадків, коли виробник на них посилається. Обов’язковість їх дотримання діють для 9 типів продукції. Зокрема це стосується виробників нафтопродуктів, вогнепальної зброї, охоронних систем, засобів самозахисту, будівельних виробів, радіаційної техніки, тютюнових виробів, електротранспорту та продукції протипожежного захисту.

Для того, щоб підприємства могли структуровано працювати має бути узгоджений один текст стандарту для всіх. Запровадження нових національних ідентичних європейським стандартів ускладняється потребою у значних коштах. На сьогодні виробник має сам купувати та робити переклад досі не запроваджених в Україні стандартах ЄС. Серйозні складнощі є й в пошуку серед тисячі потрібних європейських стандартів. Каталогів чи переліку зі структурою також не має. До того ж проведення досліджень лабораторіями за новими стандартами передбачає наявність вартісного сучасного обладнання. Звідси робимо висновок, що за два роки повноцінно перейти на нові стандарти вдасться перейти далеко не кожному підприємству.

Ця публікація була підготовлена в рамках проекту "Просування реформ в регіони" за сприяння Європейського Союзу (http://ec.europa.eu/europeaid). Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю автора і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу.