Навіть одне слово в законі може вплинути на долі людей, — Ганна Давиденко (Політична реклама)

Напередодні виборів вона розповіла відверто про свої погляди, переконання та прагнення.

— Як вважаєте, влада змінює людей?

— Влада не змінює людей, вона показує їхнє природнє нутро. Мені люди кажуть, що посади, які є в моєму житті, мене не змінюють. Я ніколи в житті не могла подумати, що в 29 років стану ректором соціального навчального закладу і прийму інститут у дуже непростій ситуації. Але попри труднощі мені вдалося реалізувати поставлені задачі, сформувати нормальний колектив, добитися не тільки популярності інституту, але й того, що ми виконуємо важливу соціальну місію: сьогодні єдині надаємо вищу освіту в регіоні дітям з інвалідністю, відстоюємо ідеї інклюзивного навчання і ділимося досвідом з школами міста та області.

— Ви задоволені результатами своєї роботі на посаді ректора Вінницького інституту університету «Україна»?

— Я є доволі успішним менеджером, я це говорю не тому, що я себе хвалю, а тому що є певні показники цієї успішності, наприклад – збільшення контингенту студентів, вчасна виплата зарплати, її підвищення, тому що насправді я є роботодавцем.

Чому я як депутат дуже уважно ставлюся до питання, як витрачаються кошти громади? Тому що я створюю робочі місця у Вінниці і я плачу податки в бюджет міста, а це — мільйони гривень. Тому для мене це є контроль фактично за тими грошима, які ми всі платимо місту.

— Які свої досягнення ви вважаєте найвагомішими?

— Я за своєю природою дуже активна і можу займатися якісно багатьма речами одночасно, це, напевно, через те, що я вмію формувати команди людей навколо себе і заряджати їх якоюсь ідеєю. Я є і науковцем, цікавлюся темою інклюзивної освіти, я працюю в цій царині.

— Як ви відкрили для себе цю тему — навчання дітей з інвалідністю?

— Коли я відчуваю, що мені десь бракує досвіду, я шукаю можливості отримати його, подаю заявку  і зазвичай виграю гранти, і так подорожую світом — вивчаю досвід інших країн. І така-от діяльність допомогла мені написати докторську дисертацію: у дослідженні я аналізувала, як Європейський Союз свого часу вирішував питання з інклюзивною освітою і як це якнайкраще втілити в Україні. Я вивчила цей досвід, описала його, створила модель і тепер ця модель уже впроваджується в нашій освіті. Зокрема, в нашому інституті діти з інвалідністю мають можливість здобувати потрібні і цікаві для себе професії, соціалізуються й розвиваються.

— У Вінницькій міській раді ви часто йдете одна проти всіх. Водночас ви належите до партії. Не виникало суперечностей з цього приводу?

— Я завжди голосувала по совісті і часто за це я  була в такій собі “подвійній опозиції”. Фракція, у якій перебуваю, часто голосувала в ногу з провладною силою, а я, як та біла ворона, єдина була проти, тож часто мені доводилося витримувати тиск не тільки з боку влади, а і з боку однопартійців. І такий пресинг був постійно. Але це був перший чи другий рік діяльності. Потім вони зрозуміли, що на мене вплинути неможливо – є стержень і межі, які я не можу переступити. Вважаю, що найголовніше – це не зраджувати собі, своїй совісті, і не забувати про відповідальність перед Господом Богом – всі ми будемо її нести,  до всіх цей час прийде.

— Це зробило вас сильнішою?

Так, як депутат міської ради, яка вже здобула величезний досвід у всьому цьому, я розумію, скільки всього недосконалого є у нашому законодавстві. Попри всі уявлення про депутатів як про благодійників, тих, хто робить мости та дороги, вони насправді — законодавча гілка влади, вони розробляють і приймають закони. У нас мало фахівців, які справді розуміють, що вони у тій Верховній Раді роблять. Або ж усі вони великі фахівці, але свідомо роблять те, що лише їм вигідно. Тому що є дуже багато законів, які нібито написані гарно, але є такі неточності, які дозволяють робити корупційні схеми. А насправді ж навіть одне слово в законі може мати доленосне значення для людини.

— Наприклад?

— На прикладі освітян — у нас є Закон України «Про вищу освіту», де відмінено таке поняття, як перекваліфікація і друга вища освіта. Їх не снує. Замість цього є магістратура. Водночас існує програма в Міністерстві соціальної політики, якою виділяються кошти на отримання перекваліфікації людям старше 45 років. Та оскільки поняття відмінено, то і коштів на навчання не виділяють. Влада прекрасно знає, що змінюється закон про вищу освіту і варто замінити лише одне слово, щоб фінансування запрацювало. Та скільки я, як директор інституту і ректор, вносила свої пропозиції, прописувала це все і просила розглянути на засіданні Кабінету міністрів України, замінити одне слово в цій постанові, щоб дати можливість людям старше 45 років здобути освіту за ці кошти і піти на роботу — досі все марно.

— Ви впевнені, що зможете вирішити проблеми людей, потрапивши у парламент?

— Щодо цієї проблеми: 45+ насправді сьогодні — незахищена категорія населення, і одним із своїх завдань, як депутата ВР, якщо народ мені довірить, я передбачаю саме розробку програми для цієї категорії людей.

Як депутат міської ради я добре знаю, з чим до мене люди приходили усі ці роки і скільки несправедливості навколо, і розумію що саме як депутат Верховної Ради, я би могла з легкістю це вирішити, просто знайти потрібний закон, змінити одне слово.

— Виборча кампанія в будь-якому разі потребує коштів, інакше не можна. Як ви витрачаєте гроші на промоцію?

— Я — звичайна пересічна вінничанка. Для мене немає слова “електорат”. Кожна людина, яка віддала за мене свій голос — це близька мені людина, це людина, проблему якої я чітко розумію і не просто хочу допомогти, а хочу зробити так, щоб подібні проблеми вирішувалися системно.

Зараз на те, щоб розповісти людям про себе, я витрачаю свої особисті кошти. У мене немає бізнесу. Я освітянка і завжди нею була. Коли навчалася в аспірантурі, паралельно здобувала досвід менеджера, коли вчилась в університеті, працювала журналісткою. У мене завжди було декілька робіт, я шукала якийсь підробіток, бо не могла собі дозволити взяти гроші у батьків. Я не олігарх, але й не бідна людина, і я пишаюся тим, що вмію не просто заробити собі на життя, а й створюю робочі місця, даю людям роботу. Я вважаю, що, якщо я чесно заробила свої кошти, чесно купила якусь нерухомість, то я її чесно декларую, мені немає чого приховувати.

— Ви маєте якусь амбітнішу мету, ніж Верховна Рада? Можливо, міжнародна діяльність чи участь в роботі європейських інституцій?

— Я не ставлю собі за мету отримати мандат чи стати депутатом. Це не є моєю основною ціллю. Я ніколи в житті за посади не трималася, і за мандати теж. Чим би я не займалася, я завжди маю безліч пропозицій, чим займатися.

Щодо міжнародної діяльності, якщо буде воля українського народу, звичайно, я готова працювати в комітетах з міжнародним спрямуванням, я не боюся відповідальності, знаю кілька мов, мій досвід міжнародної діяльності є значним, маю контакти по всьому світу – і депутатів парламентів у різних країнах світу, і серед мерів міст у різних країнах. Тобто комунікації є, це дійсно можна було б усе використовувати задля блага України, власне кажучи, я цим і займаюся. Часто, навіть не в рідній Вінниці, допомагаю колегам з інших міст, і ця мережа, яка створена, допомагає насправді вирішувати багато питань по всій державі.

Тому якщо люди довірять, то я просто чесно і відповідально буду виконувати цю місію, і соромно за мене точно не буде. Я хочу показати, що ми, українці, гідні нового покоління політиків.

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у  Google