У Сашеньки Бурбело народився братик. Розмова про дівчинку, чиї книги вивчають у школах

• Що поєднувало юну вінницьку письменницю Олександру Бурбело з найпопулярнішим у світі українським дитячим письменником Всеволодом Нестайком?
• Листи вінничанки лежали на столі класика в останні години його життя.
• Дізналися, що в Олександри з’явився ще один майбутній вдячний читач — її мати народила синочка.
• В гостях у редакції «20 хвилин» побував дідусь талановитої дівчинки. Про що говорили?

Сумно! Дуже сумно згадувати, що нема уже з нами ні Всеволода Нестайка, ні Сашеньки Бурбело. Гаряче серденько нашої землячки зупинилося, коли їй виповнилося тільки 15. Було це у 2013 році. Відомого письменника не стало у наступному, 2014-му. Доля дарувала йому 84 роки земного життя.

Про те, як Олександра познайомилася з іменитим письменником, розповів її дідусь — Володимир Бевз. Він приніс у редакцію книги внучки.

Приводом для розмови стало відкриття меморіальної дошки у пам’ять про Олександру. Її встановили на будинку, з якого починається вулиця, що носить її ім’я, а раніше мала іншу назву — Писарєва.

Під час розмови гість поділився гарною новиною. Розповів, що батьки Олександри наважилися народити дитину. Дякувати, все у них добре. Адже пані Світлані, минуло уже 50. Сашенька була єдиною дитиною у їхній сім’ї. Тепер мають синочка.

Співрозмовник розповів, що Світлана і Сергій встигають наближати Перемогу і малюка доглядати.

Бачили на столі у Нестайка листи внучки

Олександра Бурбело є авторкою 13-ти книг. Прикро, що більшість з них вийшли у світ уже тоді, коли юної письменниці не стало.

У книзі «Первоцвіт» (казки, легенди, вірші, смішинки та загадки) вміщено напуття дівчинці від  Всеволода Нестайка. Уточню: йдеться про друге, доповнене видання названої збірки.

«Успішного творчого майбуття!» — так озаглавив свої побажання Олександрі Бурбело Нестайко.

Ось декілька фраз з його допису: «Олександра, безперечно, має багату фантазію, що надзвичайно важливо для письменника, у неї світле, романтичне світосприйняття. Душа відкрита для всього доброго і прекрасного… Казки юної письменниці ліричні, в них багато світла, вони мальовничі… Її твори відкривають дітям світ добра і краси».

Запитую пана Володимира, як доля звела внучку з метром дитячої літератури?

— Все почалося із дитячого журналу «Барвінок», — розповідає він. — Ми передплачували журнал дитині з самого малку. Згодом Сашуня надрукувала у «Барвінку» свої  перші твори. Журнал неодноразово нагороджував її Дипломами як активного дописувача. Одного разу внучка стала переможцем конкурсу у «Барвінку». Тоді її привітав Всеволод Нестайко. Пригадую, з яким хвилюванням внучка відкривала бандероль від відомого письменника. Там було одне з найбільш популярних видань Нестайка «Тореадори з Васюківки». Саша на радощах надіслала письменнику свою першу книгу «Первоцвіт». Хвилювалася: що відповість. Невдовзі отримала відгук. Він був позитивний, дівчинка почувалася від радості на сьомому небі від радості. Пізніше текст Нестайка розмістили у другому і третьому виданні книги «Первоцвіт».

Співрозмовник каже, що після того внучка почала листуватися з письменником. Декілька разів отримувала бандеролі з його книгами. На кожній з них є дарчі написи.

— Коли Всеволода Нестайка не стало, про це писали багато видань, були сюжети по телебаченню, — продовжує Володимир Бевз. — Він помер через рік після того, як хвороба забрала нашу Сашеньку. Пригадую, як ми уважно дивилися сюжет про втрату на одному з центральних телеканалів. В якийсь момент камера показала робочий стіл, за яким до того працював письменник. Крупним планом вихопили записи, зроблені його рукою. А далі ми завмерли від побаченого: серед тих записів лежали листи нашої Сашеньки. В останні дні свого життя Нестайко зберігав на робочому столі аркуші, списані рукою юної письменниці.

Нестайко і Бурбело починали в одному журналі

Сашенька дуже цінувала листування з Нестайком. Називала його своїм вчителем. Про це говорив її дідусь під час розмови у редакції.

Автор публікації звернув увагу на одну схожість у творчих біографіях метра дитячої літератури і юної письменниці. Нестайко і Бурбело надрукували свої перші твори у «Барвінку». Щоправда, Сашенька випередила майбутнього класика. Вона друкувалася у журналі уже в 10-річному віці. Тоді як перший твір Нестайка журнал опублікував, коли йому було уже 24 роки. Перша книга його оповідань побачила світ через два роки по тому. Тут теж першість за Сашенькою. Їй було 13, коли читачі отримали її першу книжку.

Ще одна спільність є у цих авторів: трилогію Нестайка вивчають у школах, так само у шкільні програми з української літератури для учнів 5-9 класів включена низка творів нашої землячки Олександри Бурбело.

Якщо дитина покинула читати і побігла на футбол, значить книга була нецікава. Саме так влучно висловився в одному зі своїх інтерв’ю Нестайко! Він казав, що писати для дітей треба так, щоб їх неможливо було відірвати від тексту ні футболом, ні гаджетом.

Писала друкованими літерами

Сашеньку забрала від нас важка  недуга. Дівчинка розуміла, що хворіє. Але не впала у відчай. Навпаки, багато, навіть дуже багато, працювала. На це звернув увагу під час розмови її дідусь Володимир Бевз.

— Не повірите, але це правда, Сашенька писала уже тоді, коли ще не знала, як на письмі виглядають деякі літери, — говорить пан Володимир. — Виводила їх на папері друкованими. Робила це уже у п’ять рочків. Тоді ж гарно читала. Книги, енциклопедичні словники, які були у домашній бібліотеці. Швидко читала. Батьки передплачували багато газет, журналів. Вона все переглядала. Легко запам’ятовувала, бо мала гарну пам’ять. Якщо запитували її, ким хоче стати, відповідала, що буде письменницею. Ми дивувалися, звідки у малої дитини таке незвичне бажання? Мала високу працездатність. Могла писати безперервно по 4-5 годин. Кого з малих дітей можна так надовго «прив’язати» до письма? Бувало, кличемо її обідати, а у відповідь чуємо: «Зачекайте, я записую, у мене натхнення».

Стан здоров’я не давав можливості відвідувати школу. Дівчинка перебувала на домашньому навчанні. Вчителі давали завдання, вона їх виконувала. Тоді приходила в школу захистити вивчені теми.

— Усі предмети викликали у Сашеньки цікавість, — говорить Володимир Бевз. — Подобалися як гуманітарні, так і точні науки. Дуже любила астрономію. Хоча в школі ще не вивчала цей предмет, то їй купляли книги. Космосом цікавилася. Якось вичитала в газеті, що в Іллінецькому районі залишився кратер від метеориту. Каже, давайте поїдемо, подивимося. Заглиблювалася в історичну тематику. Їздили з нею на Скіфські вали. Багато розпитувала про битву на Синіх водах. Потім усе побачене і почуте відображала у своїх творах, як поетичних, так і прозових. Інколи використовувала такі слова, що дивувалися, звідки вона їх може знати?

Хтось написав, що в нашої Сашуні жив код українства. А в минулому житті вона була письменницею. Тепер це все поєдналося. Про Україну у неї є такі патріотичні рядки, що читаєш, і серце починає хвилюватися. Її доля схожа на долю ще однієї поетеси — Лесі Українки. І це правда. Ні Леся, ні Олександра  не нарікали на те, що недуга зав’язала їм світ. Навпаки, працювали більше, ніж це роблять  люди, які не скаржаться на вади у здоров’ї.

Без фотоапарата не виходила з дому

Наш гість розповів про ще одну грань таланту внучки. Пан Володимир каже, що без фотоапарата Сашенька не виходила з дому.

— Внучка захоплювалася рослинами, їй подобалося розглядати квіти, —продовжує розповідати Володимир Бевз. — Хто з нас, наприклад, може набратися терпіння, щоб простежити, як розпускає пелюстки та чи інша квітка? А Саша хотіла бачити такий процес. Бувало, їдемо дорогою, а вона просить зупинити машину. Вийде, зробить фото. Думаю: що ж там такого особливого, дитино? Квітка, як квітка. І тільки коли роздруковував знімки на папір, очей не міг відвести. Щоразу думав, як же внучка могла побачити те, чого не бачив я? Як могла упіймати такий цікавий сюжет, зафіксувати неповторну мить? Це теж талант — відчувати навколишній світ таким, яким його не бачать інші.

Коли рідні Олександри проводили презентацію її книг в обласному краєзнавчому музеї, там звернули увагу на одну з таких фотографій. Запитали, чи є ще щось схоже. Організатори відібрали приблизно 20 світлин, роздрукували їх у форматі А-3 і розмістили в академічній залі, де відбувалася презентація. Вони стали гарним доповненням до представлення творчості письменниці.

Після того світлинами почали ілюструвати книги Олександри. До речі, кожне фото вона підписувала сама. Робила підписи рядами своїх творів, чи то поетичних, чи прозових. Тексти її книг вичитувала до друку улюблена бабуся Олександри Тамара Бевз. Але спершу цю роботу виконувала авторка. Пані Тамара не раз говорила: «Після Сашеньки вже можна не читати, жодної помилки не знайдеш!».

Батьки добровольцями пішли в «Айдар»

Окремо варто сказати про батьків Олександри — Світлану і Сергія. Обоє кандидати технічних наук. Пані Світлана працювала у Вінниці в національному технічному університеті. Коли у 2014-му році російські окупанти вдерлися на нашу територію, разом з чоловіком пішла добровольцем у батальйон «Айдар». Брали участь у бойових діях. Виконували завдання у складі зенітного розрахунку.

Якось приїхали у відпустку. Автор цієї статті тоді спілкувався з Світланою і Сергієм. З ними не розлучалася вівчарка на кличку Баді. Забрали її з собою з фронту після того, як попередні господарі загинули у бою. Баді дотепер у Вінниці. До слова, про неї і її нових власників тоді зняли документальний фільм.

Згодом Світлана і Сергій повернулися до мирного життя. Втім, з початком повномасштабної війни, знову стали у стрій. Нині наближають Перемогу на відповідальній ділянці — готують офіцерів в одному з військових вишів і доглядають немовля.

Малий охоче йде на руки

Важко зрозуміти, що пережили батьки Олександри Бурбело після того, як дівчинка залишила цей світ. Її яскрава зіронька згасла у 15 років! Нагадаю, Сашенька була єдиною їхньою дитиною. Навіть після участі у боях рана не стала менше боліти.

Інколи вони відчували, що зробили гарну справу на спомин про дитину. Було це після встановлення меморіальних знаків на будинках, де проживали з дитиною. Один з них знаходиться на фасаді багатоповерхівки на вулиці, що носить ім’я Олександри Бурбело.

Нині подружжя переймається важливим клопотом. Як розповів Володимир Бевз, його донька Світлана народила хлопчика.

— Малому уже пів року, — говорить чоловік. — Він дуже дружелюбний, контактний, охоче йде на руки. Для нас усіх це велика радість.

Підростає майбутні читач книг своєї сестрички. Дай Бог йому здоров’я, так само, як і батькам. Раніше вони воювали за мирне небо для чужих дітей, тепер до них додалася рідна кровинка, їхній синочок.

Про талант Сашеньки розповідають людям

Рідні Олександри Бурбело поставили за мету розповісти жителям близьких і далеких міст про те, кого втратили не тільки вони. Це втрата для України. Їхня донечка справді мала літературний талант від Бога. Це визнали письменники-професіонали ще при її житті. Одним з них, як уже згадували, був метр дитячої літератури Всеволод Нестайко. Талановитість її творів підтвердили у Національній спілці письменників України.

— Це єдиний випадок в історії письменницької організації України, коли у спілчанські лави прийняли майстра слова посмертно, — розповіли журналісту «20 хвилин» у НСПУ. — Визнання таланту заслужене. У значній мірі свою роль мала оцінка творів Бурбело метром дитячої літератури Всеволодом Нестайком. Талант не можна приховати: він або є, або його годі шукати у поетичних чи прозових рядках.  

У  велику родину українських письменників Олександру Бурбело прийняли у 2015 році.

Рідні об’їздили майже всі обласні центри України з презентацією її творчого доробку.  Найчастіше в таких поїздках бере участь дідусь юної письменниці. Він назвав низку університетів, де студенти дізналися про Олександру. Наприклад, в університеті імені Франка у Львові, університеті імені Федьковича у Чернівцях, імені Драгоманова у Києві, Полтавському, Сумському, Миколаївському, Херсонському державних університетах.

— Ми побували на Закарпатті, зокрема, в Ужгороді, Хмельницькому, Івано-Франківську, — продовжує перелік співрозмовник. — Крім того, відвідали багато районних центрів у різних регіонах держави. У нашій області нема такого містечка, де б не зустрічалися з учнями шкіл.

Чоловік каже, що молоде покоління приваблюють такі зустрічі ще й тим, що йдеться про творчість юної майстрині слова. Можливо, розповіді про когось із класиків поважного віку викликали б меншу цікавість. По-друге, рядки Сашеньки прості для сприйняття і дуже образні.

Володимир Бевз постійно в дорозі. Адже крім презентацій творчості внучки, він допомагає військовим на фронті. Каже, здійснив уже майже 300 поїздок до оборонців країни.

— І я свою молитву долучаю за Україну, що в світах одна, — один з поетичних рядків з книги Олександри Бурбело «Я лиш струна на арфі України».

Як дитина зуміла до 15-річного віку написати сотні віршів, а ще казки, оповідання, легенди, можна тільки дивуватися. Богом  даний талант. Істинно так!

 

Читайте також:

35 років тому путч у москві «поховав» срср: як слідчий з Вінниці допитував охоронця Горбачова

«Треба було арештувати чоловік 20-30»: що робив у Вінниці «гекачепіст» Бакланов?

«Коли розкопали могили, живі упізнали сотні людей»: як у москві перебрехали вінницьку трагедію

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у  Google