«Коли розкопали могили, живі упізнали сотні людей»: як у москві перебрехали вінницьку трагедію
- Копію ще однієї публікації про вінницьку трагедію 1937-1938 років надіслав до редакції RIA/«20 хвилин» один з дослідників історії краю.
- Йдеться про масові розстріли безневинних людей на території нинішнього Центрального парку Миколи Леонтовича у 1937-1938 роках.
- Розповімо також, як уже в незалежній Україні у новій спецслужбі відмовилися назвати ім’я ката НКВС.
Копію статті з газети Правда» надіслав нам дослідник минувшини, адміністратор групи «Історія — Могилів-Подільський».
«Правда» — це колишня газета комуністів радянського союзу. Її поширювали по всій території срср.
Виходила у світ навіть під час Другої світової війни.
Стаття, яку ми отримали, надрукована саме в цей період — 12 серпня 1943 року.
Відтоді минуло понад 80 років. Змінився час, але незмінними залишилися методи кремлівської кліки: як брехали тоді, так само брешуть нині. Винними жертву робили тоді, так само, як і нині.
Інформація про розкопані могили вразила світ
Стаття у газеті «Правда» за 12.08.1943 має назву «Чергова провокація фашистських людожерів». Це був відгук на вінницьку трагедію — виявлені могили безневинних людей, розстріляних НКВС у 1937-1938 роках. Їх знайшли на території нинішнього Центрального парку культури і відпочинку у Вінниці, тоді це був фруктовий сад на околиці міста.
Розкопували з ініціативи тодішньої німецької окупаційної влади. Розкопки тривали з 24 травня по 3 жовтня 1943 року.
Місцевим жителям надали можливість упізнати рідних. Здебільшого такі упізнання робили по одягу, особливих прикметах на тілі людини, особистих речах, які залишилися у кишенях, чи документах. Адже з часу розстрілу минуло 5-6 років.
На розкопки німецька влада привозила також жителів з сусідніх міст нинішньої Житомирської, Черкаської областей, Київської областей. На той час частина їхньої території входила до Вінницької області. Між деревами почепили мотузки. На них розвішували одяг. Люди розглядали, шукали знайомі вдяганки рідних.
Повідомлення про такі розкопки, а особливо фотознімки з місця події, мали ефект бомби, що вибухнула.
Інформація про вінницьку трагедію поширилася не тільки у Європі. Про неї говорили і писали за океаном — у США та Канаді.
У москві теж відреагували. Щоправда, всю вину за розстріли звалили на німецьких окупантів.
Стріляли в потилицю, закопували живцем
Наводимо декілька фрагментів з публікації у газеті «Правда» про розкопки могил у Вінниці. Московські пропагандисти подали їх так, ніби це фашисти розстріляли людей, а тепер розкопують їх могили.
«Гітлерівці підняли несамовитий крик з приводу виявлених ними могил на околиці Вінниці, — так починається текст у згаданій газеті «Правда». — В одному з чисельних повідомлень берлінського радіо з цього приводу сказано: «На західній околиці Вінниці знайдено масові поховання… На ділянці фруктового саду, площею в один гектар, знайдено 30 могил. В період окупації, коли знадобилося паливо, стали розбирати паркан і виявили тіла убитих у 1938-1939 роках і пізніше».
Далі текст нагадує стиль нинішніх повідомлень про російсько-українську війну.
«Намагаючись відволікти увагу світової громадськості від поразок на фронті і замести сліди своїх злодіянь на окупованій радянській території, гітлерівські шахраї викинули новий трюк. 9 серпня вони опублікували протокол шайки агентів гестапо і найманих провокаторів, яких надіслала у Вінницю німецька влада і назвала їх «комісією професорів судової медицини. Гітлерівці намагаються… приписати свої злодійські злочини радянським людям.
Нахабство цих живодерів зайшла так далеко, що вони приписують радянським людям свої улюблені методи розправи — постріли в потилицю безневинним жертвам, закопування у могили мирних радянських людей
«Розігрують комедію над тілами убитих».
«Гітлерівських катів потягнуло на цвинтар, на місце своїх злочинів, — цитуємо ще один фрагмент з публікації. — Берлінські провокатори говорять, нібито про випадкові знахідки масових могил, намагаючись тим само замести сліди своїх злодіянь і приписати їх радянській владі. Гітлерівці розігрують у Вінниці над трупами своїх жертв нахабну комедію. Відкопують тіла людей, яких вони безжалісно вбили. Влаштовують балаганні інсценування на їх могилах. Такого лицемірства світ ще не бачив».
Автором статті вказано «Радінформбюро».
Тіла жертв оглянули 14 комісій з країн Європи
Особливістю вінницької трагедії є її документальне підтвердження у всіх деталях. Так стверджують історики, дослідники ще одного страшного злочину більшовицького режиму.
Розкопки могил і упізнання вбитих тривали понад чотири місяці: з 24 травня по 3 жовтня 1943 року. За цей період ексгумовано 9439 тіл. Аби зафіксувати злочин, німці привезли до Вінниці фахівців із судової медицини, патологічної та описової анатомії з університетів Бельгії, Болгарії, Італії, Нідерландів, Німеччини, Румунії, Словаччини, Угорщини, Фінляндії, Франції, Хорватії, Швеції. Тіла жертв оглянули 14 приїжджих комісій як із країн-сателітів Німеччини, так і з нейтральних і завойованих держав. Результати їх роботи фіксовано у документі, що зберігся до наших днів, — «Протокол Міжнародної комісії закордонних судово-медичних експертів» від 9 липня 1943 року.
16 листопада 1943 року німецька комісія надіслала до Берліна остаточний «Звіт про результати криміналістичного розслідування масових вбивств у Вінниці». У ньому детально розписано поховання та кількість знайдених останків.
Особливо вражає текст розділу «Результати огляду тіл».
Наводимо окремі фрагменти: «Усі чоловічі тіла були одягнені; якість і стан одягу свідчать, що належав він сільському населенню. Однак зі 169 жіночих тіл 49 були повністю роздягнені, водночас на інших були тільки спідні сорочки. За судово-медичною експертизою, голі й напівголі жіночі трупи належали до молодшої та середньої вікових груп. Вік більшості чоловіків — від 30 до 40 років. За єдиним винятком, усі чоловічі трупи мали зв’язані за спиною грубою подвійною конопляною мотузкою руки. На 24 тілах були також пута на ногах; семеро зв’язані за передпліччя. На шиї двох тіл були зашморги, а на кількох інших — петлі зі скручених хусток чи шалей. Три тіла, крім усього, мали кляпи в роті. Однак жіночі тіла, за рідкісним винятком, не були зв’язані.
Судово-медичне обстеження виявило на задній поверхні шиї більшості трупів вогнепальні рани. Найчастіше траплялися подвійні рани, хоча були випадки трьох і чотирьох пострілів у жертву».
Вінницька трагедія мала своє продовження після того, коли місто звільнила Червона Армія. Окупантів вигнали з міста і почалися пошуки тих, хто давав свідчення про упізнання своїх рідних. Частину з них розстріляли. Як зазначено в архівних документах, зроблено це за вказівкою комісара Раппорта.
Матеріали про вінницькі масові розстріли і виявлені тіла убитих найперше опублікували у Берліні у 1944 році. Згодом, уже після війни, вони були перекладені на українську мову. Пізніше за кордоном надруковано ще декілька книг про масові убивства у Вінниці. Цей злочин в українській історії отримав назву «Вінницька трагедія». Далі згадаємо про деякі з них.
Дві перші книги про злочин у Вінниці написав Трембовецький
Перша книга про вінницьку трагедію мала назву «Злочин у Вінниці». Надрукована у вересні 1943-го року по гарячих слідах, коли ще тривали розкопки. Її автором є Аполлон Трембовецький. Він працював журналістом газети «Вінницькі вісті». Висвітлював події ексгумації. Друкував списки жертв та матеріали про розкопки.
Невдовзі у тому ж 1943-му році вийшла у світ ще одна книга про вінницьку трагедію. Вона має назву «Чека, ГПУ та НКВД у Вінниці».
Яка подальша доля журналіста Трембовецького?
Молодого журналіста, на той час йому було 30 років, не заарештували тільки тому, що виїхав за кордон. Мав педагогічну освіту, родом з села Підзамче, що біля Кам’янця-Подільського. Після війни його публікації з’являлися в українській еміграційній пресі. Він став одним з найактивніших викривачів злочинів більшовизму, зокрема, на прикладі вінницької трагедії. Упродовж 1948-1952 років вийшли у світ його статті «Ще про злочин у Вінниці», «Я бачив пекло», «Вінниця оскаржує большевизм». Помер у 1968 році.
Massenmord von Winniza — Берлін, 1944, це німецьке видання про масові вбивства у Вінниці.
Le crime de Moscou à Vinnytzia — Париж, 1953. Французьке видання про злочини НКВС у Вінниці та виявлені масові поховання.
У 1986 році за кордоном побачила світ книга "Памятаймо про Вінницю", автором якої є очевидець подій Антін Драган. У 1992 році її видали у Вінниці.
Пізніше, у 1989 році, у канадському місті Торонто вийшла у світ фундаментальна збірка-дослідження «Вінницька трагедія: матеріали про сталінську політику винищення України у період Великого терору 1936-1938 років».
Редактором-упорядником книги на 265 сторінок є Ігор Каменецький. Надруковано видання на англійській мові.
Через два роки, у 1991–му, у Нью-Йорку (США) побачила світ ще одна книга Михайла Селешка. Він працював перекладачем під час роботи міжнародної комісії, коли проводили ексгумацію. Описано його особисті свідчення побаченого і почутого під час розкопок могил. Книга має назву «Вінниця: Спомини перекладача комісії дослідів злочинів НКВС у 1937-1938». Редагував книгу Василь Верига. Текст подано на українській мові. Названі видання висвітлюють те, що їх намагався приховати комуністичний режим після масових розстрілів у нашому місті.
У новій спецслужбі приховали ім’я ката НКВС
У часи срср інформація про вінницьку трагедію знаходилася за сімома замками. Говорити і писати про неї почали після проголошення в Україні незалежності. Та й тоді непросто було ознайомитися з архівами. Доступ до документів зі слідами крові відкрили тільки у 2015 році.
Пригадую, як у другій половині 90-х серед журналістів обговорювали тему «вінницької трагедії». Поштовхом стала інформація з-за кордону. У персі з’явилися публікації про розкопки на території нинішнього Центрального парку. Щоправда, посилалися на закордонну інформацію. Але ж мають бути матеріали в архівах обласного СБУ.
Автор публікації напросився на прийом до тодішнього керівника спецслужби в області. Сподівався, що той привідкриє завісу цієї страшної події. На жаль, мої сподівання виявилися марні.
Перше, про що мене запитали, звідки інформація про масові розстріли? Після того, як назвав одну з книг, в якій про це йдеться, почув у відповідь: «Ну, так на Заході багато-чого пишуть».
Попросив уточнити прізвище того, хто керував НКВС в області у 1937-1938 роках, коли відбувалися масові розстріли. У західних публікаціях згадувалося прізвище Івана Корабльова.
Начальник натиснув кнопку на телефоні, до кабінету зайшов один з його підлеглих. Доручив з’ясувати, чи працював у Вінниці у 30-х роках Корабльов.
Невдовзі той повернувся: «Ні, не було у нас такого, не значиться в архівах».
На цьому наша розмова закінчилася.
Насправді саме Іван Корабльов, росіянин за національністю, уродженець саратова, організовував у Вінниці масові розстріли у 1937-1938 роках. Однак керівник спецслужби уже в незалежній Україні вирішив, чомусь, не згадувати ката.
Після відкриття доступу до архівів з’ясувалося, що у Вінницькій спецслужбі зберігаються документи про згадану трагедію. І прізвище тодішнього начальника НКВС Івана Корабльова також значиться в архіві.
Читайте також:
«Він повернеться, коли вилікує всіх поранених»: чотири роки не говорила донечці, що тато загинув
Дворкіс вибіг до воротаря: згадуємо, як донецькі втягнули Вінницю у скандал
Подякуй журналісту гривнею
Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google
