Тільки через суд. Як цивільні дружини загиблих воїнів виборюють право на 15 мільйонів
- Цивільні дружини загиблих військових змушені через суд доводити своє право на частину 15-мільйонної виплати.
- У Вінницькому окружному адмінсуді розглянули три такі справи: в одній суд став на бік жінки, у двох інших — підтримав Міноборони.
- Хоча закон прямо визнає цивільних дружин отримувачами допомоги, вирішальним у таких спорах може бути те, коли саме загинув військовий і які правила діяли на той момент.
Держава передбачила одноразову грошову допомогу у розмірі 15 млн грн у разі загибелі військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби.
Ця сума виплачується, якщо смерть настала під час виконання обов'язків військової служби — у бою, від поранення чи каліцтва, отриманого під час захисту Батьківщини. Гроші ділять порівну між усіма, хто підпадає під визначене законом коло отримувачів: дітьми, батьками, а також подружжям загиблого — тобто офіційною дружиною чи чоловіком.
Але війна давно оголила прогалину в цій формулі: далеко не всі пари, які прожили разом десятиліття, мають штамп у паспорті. Стаття 16-1 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» формально визнає окрему категорію — жінку чи чоловіка, які проживали із загиблим однією сім'єю без реєстрації шлюбу, — але з однією умовою: цей факт має бути встановлений окремим рішенням суду, що набрало законної сили.
Без такого рішення Міноборони може не визнавати цивільну дружину членом сім'ї, хоч би скільки років пара прожила разом.
І навіть маючи на руках судове рішення, жінки й далі стикаються з відмовами — комісія Міноборони нерідко тлумачить закон вузько, наполягаючи, що встановлення факту спільного проживання не робить особу «дружиною» у юридичному значенні цього слова. А отже, не дає права на виплату. Саме навколо цієї суперечності й розгортається більшість подібних судових справ.
Прожили девʼять років у цивільному шлюбі
5 березня 2026 року Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Маслоід Олени Степанівни розглянув справу №120/7211/25 за позовом жінки до Міноборони. Заявниця — цивільна дружина військовослужбовця, який загинув під час артилерійського обстрілу поблизу Оріхова на Запорізькій області. Повідомлення про його смерть вона отримала 10 жовтня 2022 року.
Потім жінка звернулася до Міноборони за одноразовою грошовою допомогою в 15 млн грн, але 28 лютого 2025 року комісія Міноборони повернула її документи на доопрацювання.
Жінка наполягала, що прожила з чоловіком понад дев'ять років, факт цього підтверджений судовим рішенням Літинського районного суду 30 серпня 2024-го, яке набрало законної сили.
Міноборони відповіло, що встановлений судом факт спільного проживання не робить жінку «одним із подружжя» в юридичному значенні. Відомство також посилалося на те, що редакція закону, чинна на момент загибелі, нібито містила вичерпний перелік отримувачів допомоги, а пізніші зміни, які розширили це коло, зворотної сили не мають. За версією Міноборони, повернення документів на доопрацювання — це не відмова, а звичайна процедура.
Суд став на бік жінки, спираючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від січня 2024 року, яка визначає сім'ю через спільне проживання, побут і взаємні права та обов'язки, а не через штамп у паспорті, та на майже ідентичну постанову Верховного Суду від лютого 2025-го, де відомству вже вказували на неправомірність вимоги доводити утримання від людини, чий статус «одного з подружжя» підтверджений судом.
Суд також зауважив, що грудневі зміни до закону 2023 року не створили нове право, а лише легалізували вже наявне право цивільних дружин на цю виплату. У підсумку суд визнав протиправним і скасував рішення Міноборони про повернення документів на доопрацювання та зобов'язав відомство повторно розглянути заяву жінки з урахуванням правової позиції суду.
Водночас у вимозі одразу зобов'язати виплатити 15 млн грн суд відмовив, пояснивши це тим, що призначення такої допомоги — дискреційне повноваження самого Міноборони, яке суд не може підміняти власним рішенням.
Відмовили, але порадили звернутися ще раз
Проте суд не завжди стає на бік позивачів. Зокрема, є рішення №120/2169/24, де Вінницький окружний адмінсуд зайняв бік Міноборони.
Обставини справи в наступному: військовослужбовець загинув під час захисту Бахмута на Донеччині у жовтні 2022 року. Калинівський районний суд Вінницької області в лютому 2023-го встановив факт, що жінка й загиблий проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу понад п'ять років — з березня 2017-го по жовтень 2022-го.
Разом з матір'ю загиблого жінка у вересні 2023 року звернулася до Міноборони за одноразовою грошовою допомогою в 15 млн грн. У грудні 2023-го комісія Міноборони призначила матері половину суми — 7,5 млн грн, а жінці в її половині відмовила.
Представник позивачки наполягав, що встановлений судом факт спільного проживання прирівнює жінку до статусу «одного з подружжя» в розумінні закону, а отже вона має право на свою частку виплати.
Додатковим аргументом стало те, що вже 9 грудня 2023 року — за десять днів до рішення комісії — був ухвалений закон, який прямо визнав цивільних дружин членами сім'ї загиблого для цілей цієї виплати; на думку позивачки, це підтверджує її право.
Ще один цікавий момент: у справу залучили матір загиблого як третю особу, і вона фактично підтримала позивачку — підтвердила у своїх поясненнях, що жінка була цивільною дружиною сина, займалася волонтерством для його підрозділу і сама займалася оформленням документів про його загибель.
Мати вказувала на суперечливість позиції Міноборони: якщо жінці відмовили в її частці, то ця частка мала б повністю перейти матері, — але Міноборони так і не виплатило матері другу половину.
На все це у Міноборони відповіли: на дату прийняття рішення (19 грудня 2023 року) чинна редакція статті 16-1 закону передбачала право на виплату лише для «одного з подружжя» в юридичному сенсі, а проживання без реєстрації шлюбу такого статусу не дає.
Посилання на грудневий закон 2023 року, який розширив коло отримувачів, Міноборони відхилило — той закон набув чинності лише 29 березня 2024 року, тобто вже після ухвалення оскаржуваного рішення, і зворотної сили не має.
І суд повністю погодився з Міноборони та прямо зазначив: не можна скасовувати рішення органу влади, яке відповідало закону на момент його ухвалення, лише тому, що згодом законодавство змінилося на користь позивачки.
У задоволенні позову відмовлено повністю. Водночас суд у мотивувальній частині сам підказав жінці вихід: вона не позбавлена права звернутися до Міноборони повторно вже за новою, чинною редакцією закону, яка визнає за нею це право.
Третя справа: вирішальною стала дата смерті
А от тут ще одна відмова жінці та найдетальніше пояснення, чому цивільна дружина не може отримати 15 мільйонів гривень виплати за загиблого воїна.
Йдеться про справу №120/9631/25 та за її обставинами військовий загинув під час захисту Батьківщини — дата загибелі закрита в тексті рішення, але вказано, що це сталося до грудня 2023-го.
Крижопільський районний суд Вінницької області в січні 2025-го встановив факт спільного проживання жінки з ним однією сім'єю без реєстрації шлюбу. З цим рішенням жінка звернулася до Міноборони за виплатою 15 млн грн. У травні 2025-го комісія Міноборони повернула документи на доопрацювання — вимагаючи довести, що жінка перебувала на утриманні загиблого.
Позивачка наполягала: вимога довести статус утриманця — неправомірна, бо вона звертається за виплатою саме як жінка, що проживала із загиблим однією сім'єю без шлюбу, а не як утриманка. Це окрема, самостійна категорія отримувачів, і додатково доводити утримання не потрібно.
У Міноборони наполягали, що позивачка не надала документів, які підтверджують її належність до кола осіб зі статті 16-1 закону в редакції, чинній на момент смерті військовослужбовця, — тому повернення документів на доопрацювання цілком правомірне.
Що вирішив суд — і чому ця справа принципово важливіша за дві попередні? Тут суд пішов значно далі, ніж у двох попередніх розібраних справах. Головний правовий висновок: коло отримувачів виплати визначається виключно на дату смерті військовослужбовця, а не на дату звернення чи ухвалення рішення Міноборони. Подання заяви — це лише спосіб реалізації вже наявного права, а не момент його виникнення.
Тому якщо на момент смерті чинна редакція закону не визнавала цивільних дружин самостійною категорією отримувачів (а визнавала лише офіційне подружжя, дітей, батьків та утриманців) — подальше розширення закону в грудні 2023-го це право «заднім числом» не створює, навіть якщо позов подано вже за нової редакції.
Ще важливіший момент — суд прямо написав, що сам факт встановленого судом спільного проживання без шлюбу не змінює визначеного законом кола отримувачів допомоги. Тобто навіть якщо жінку визнали членом сім'ї в розумінні Сімейного кодексу — це автоматично не дає їй права на виплату за спеціальним законом про соціальний захист військовослужбовців, поки сама стаття 16-1 прямо не називає таку категорію.
Суд послався на низку постанов Верховного Суду 2024-2026 років (№280/9248/23, №380/9868/23, №420/11608/23, №280/1098/25, №600/1860/25-а, №240/4561/25), які підтверджують саме такий підхід — прив'язку кола отримувачів до дати смерті, а не до дати звернення чи розгляду заяви.
У результаті: суд визнав рішення Міноборони про повернення документів на доопрацювання правомірним і повністю відмовив у задоволенні позову.
⁕⁕⁕
Ці три вінницькі справи показують, що одного лише рішення суду про спільне проживання недостатньо, щоб автоматично отримати 15 млн грн. Ключовим може стати те, коли загинув військовослужбовець і яка редакція закону діяла саме в цей момент.
Тому для цивільних дружин боротьба за виплату часто складається з двох окремих судових процесів: спочатку треба довести, що вони справді були сім'єю, а потім — що саме ця сім'я має право на державну допомогу.
Вас може зацікавити:
Виключення з військового обліку 2026: повний перелік категорій, підстави та важливі нюанси
Вам відмовили в інвалідності? Не поспішайте здаватися, винним може бути лікар
Відстрочка від мобілізації по-новому: вінницька адвокатка пояснила важливе рішення уряду
Подякуй журналісту гривнею
Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google
