«Мама, нас з Серьожкою мають на реабілітацію забрати»: кому потрібні безхатьки?

«Мама, нас з Серьожкою мають на реабілітацію забрати»: кому потрібні безхатьки?
  • Зустріти безпритульних можна чи не у кожного сміттєвого контейнера в місті. На вокзалі, ринках, теплотрасах – також вони. Більшість з нас воліє не контактувати і обходити їх стороною. Але є люди, які допомагають їм підвестися і розпочати нове життя.

Вишенька. Десь на Воїнів Інтернаціоналістів. Перехожі невдоволено озираються на двох чоловіків, що крокують вулицею. Вони неохайно одягнені, від них неприємно пахне, а ще чується безперервний стукіт скляних пляшок, які чоловіки тягнуть в своїх пакетах.

Іншими приводами сахатися блукачів, є невпевнене тримання ними рівноваги – наслідки нещодавньої пиятики – і непередбачуваність, яка може бути в головах братів-безхатченків, які поспішають до одного консультаційного центру.

Вони знають, що там їх нагодують, дозволять помитися і одягнуть в чисте. А ще дадуть зателефонувати мамі, щоб та не хвилювалася.

– Ало, мамуль... Так, мамуль... Мама, нас з Серьожкою мають на реабілітацію забрати...

Незадовго до цього

У Вінниці вже понад рік працює консультаційно-амбулаторний центр громадської організації «Полум’я надії». Він знаходиться в підвальному приміщенні по вул. Воїнів Інтернаціоналістів, 12. Там надають допомогу колишнім ув’язненим, людям з алко- і наркозалежністю, безхатченкам. Ми зв’язалися з представниками центру і напросилися в «гості», щоби дізнатися, чому вони опікуються тими, на кого більшості начхати.

Біля сходинок, що ведуть до підвалу, мене зустрічає Андрій. Він працівник центру і куратор проекту «Соціальне патрулювання». Чоловік говорить, що їхнє завдання допомагати людям ресоціалізуватися. Тобто розпочати нове життя, після складних життєвих обставин: залежності, ув’язнення, бомжування...

Андрій, працівник центру, волонтер 

– Спочатку люди звертаються до нас, або ми самі знаходимо їх під час так званих рейдів. Приводимо у центр, де пропонуємо поїсти, помитися і переодягтися в чисті речі, – розповідає Андрій. – А далі, якщо вони того забажають, відправляємо на реабілітацію у спеціалізовані центри. Можна в Гнівань, Хмільник, Хмельницький та інші міста. Усі вони відкритого типу. Себто, якщо тебе щось не влаштовує, ти просто йдеш.

Реабілітація повністю безкоштовна. Утім в центрах існують певні правила. Там не можна пити, курити і вживати наркотиків. Крім того, оскільки центри підтримуються християнським організаціями, в них є учнівство – себто послушність Богу.

За словами Андрія, люди, які потрапляють до таких центрів, як правило, не проти віри, вони радше не витримують без тютюну і алкоголю. Зі 100% до кінця реабілітації дотягує всього лишень 10%.

З липня в центрі на Воїнів Інтернаціоналістів триває проект «Допоможемо вижити», який підтримала міська влада. З бюджету виділяється певна сума, яка покриває витрати на розповсюдження листівок з інформацією про проект і безкоштовні обіди для всіх нужденних. Поїсти можна щоп’ятниці на 17:00 біля ринку «Урожай».


Фото зі сторінки спільноти «Допоможемо вижити» у Фейсбуці

Наразі вони укладають договір з однією з міських їдалень на безкоштовні обіди для малозабезпечених. Всього обідів буде 80. Вони розраховані на три місяці.

Також, у центрі працює пункт з прийому і видачі речей. Кожен бажаючий може прийти і вибрати собі светри, сорочки, штани тощо. Так само можна приносити власні речі для нужденних.


Руслана, волонтерка центру. Сортує речі для нужденних

Спускаємося в підвальне приміщення. Тут свіжий ремонт, тепло і світло. З кімнати, що нагадує вітальню, доноситься якесь гудіння. Заходимо. На стільці сидить чоловік у брудній жовтій сорочці. Над ним нависає Ігор – ще один працівник центру – з машинкою для стрижки у руках: «Раз обіцяв підстригти, значить зроблю» – говорить до чоловіка в жовтому новоспечений перукар. Той тільки сміється.

Безпритульний Микола під час стрижки

Струснувши з плеч залишки волосся, чоловік називається Миколою. Протягом трьох останніх років живе на вулиці. Причиною стала сварка з дружиною, після якої він і опинився просто неба. Ще в нього чимало татуювань і перстень. Про це його і запитую.

– Перстень з армії не знімається. Він мені як талісман, – пояснює Микола. – Я служив в Афганістані. Щоправда туди потрапив прямісінько з зони. Сказали, якщо службу пройдемо, досиджувати не будемо. Відслужив, а мені накинули кайданки і повернули на зону: «Відкриєш пащу – пожалкуєш!». Мовляв, у тебе ж і сестри є, і брати.

Перстень-талісман і годинник знайдений на смітнику. Микола його полагодив і тепер він працює

Жив, каже, непогано. Колись і фура власна була, і гроші водилися. Зараз обставини змінилися: їсть – зі смітника, спить – де прийдеться. Нещодавно знайшов роботу сміттярем на ЕкоВіні. Щоправда повертатися після зміни немає куди, тому на роботу поки ще не ходить.

Цією проблемою наразі займаються в центрі. Намагаються підшукати Миколі житло, яке у подальшому він зможе оплачувати самотужки.

На вулиці чоловік живе вже три роки

За гратами чоловік провів 17,5 років. Звідти і чисельні татуювання на його тілі. Запитую, що означає набитий на плечі еполет (погон).

– Таких на весь союз було дуже мало. Він означає непокору режиму, владі. Такі носили тільки злодії в законі або наближені до них люди. Колись я був великим авторитетом, а тепер вже сімнадцять років на пенсії, – пояснює Микола. – У мене був «кент», злодій в законі, поряд із ним я і виховувався. Багато чому навчився свого часу.

У злочинному світі еполети потрібно заслужити. Такі татуювання носять люди, які користуються авторитетом серед ув'язнених

Чоловік одягає новий светр і чекає, поки йому дадуть поїсти. У меню сьогодні «Мівіна», овочі і хліб. Але Микола і тому радіє.

– Зараз поїм і піду по «базах» (смітникам - авт.) заробляти гроші: макулатура, металобрухт, скло. Люди іноді викидають цікаві речі. Буває і на сто гривень здаю, а буває на копійки, – продовжує Микола. – Як до нас ставляться перехожі? Нещодавно, якраз на мій день народження, малолітки вирішили попустувати над безхатьком. Налетіли і почали лупцювати. А що ти їм скажеш? До цих пір синці сходять.  

Виживає за рахунок збору металобрухту і скла

Рейди по виявленню безхатьків проводять двічі на тиждень. Як правило, цим займаються двоє волонтерів, які обїжджають місця з можливим скупченням безпритульних: вокзали, ринки, смітники. Коли знаходять, пояснюють, що хочуть допомогти і запрошують до центру.

Виходимо з Андрієм на пошуки таких людей. Спершу навідуємося до закинутої підстанції, що в одному з дворів на Вишеньці. Ще на підході, відчувається різкий запах гнилі і сечі. Всередині ані душі. Але є чимало доказів того, що тут «прописалися» безхатьки: ганчір’я і подоба постелі на сирій землі, залишки їжі і десятки розкиданих пляшечок від настоянки глоду.

Йдемо на іншу локацію. На ній ми навряд чи когось зустрінемо, але місце все одно має бути цікавим. Бо ще донедавна там кочували два брати з Козятинського району. Розповідаючи про них, Андрій дивується, як люди з цілком нормальної родини і пристойного дому, можуть добровільно піти жити на вулицю.

– Розумієш, є люди з духом бродяжництва. Свою роль тут грає і любов до пияцтва, і звичка до безтурботного способа існування, – пояснює по дорозі волонтер. – Ми змогли посприяти, щоб ці брати повернулися додому. І буквально пару днів тому вони заїхали до нас у гості. Одразу їх і не впізнав. Такі охайні і тверезі, аж не вірилося.

Безпритульні брати Микола (ліворуч) і Сергій (праворуч). Посередині Андрій, волонтер

Тим часом ми наближалися до якоїсь руїни. До місця, де колись жили брати. Або, як жартома каже Андрій, до їхнього центрального офісу. Коли ми підійшли майже впритул, почулися якісь голоси. Через кілька секунд, ми побачили хлопця, який сидів на бордюрі. На обличчі і сорочці в нього були сліди засохлої крові. Він важко дихав. І кожен видих наповнював повітря запахами перегару.

– А де ж Микола? – запитує Андрій у вочевидь знайомого хлопця.

– Напевно спить, – дивлячись собі під ноги безтурботно відповідає безхатько.

У цей час з-за руїн з’являється інший чоловік. Він виглядає трохи старшим. На ньому чорний спортивний костюм, синець під оком і таке ж важке дихання.  

– Здорова, Андрюх, – звертається до волонтера Микола

– Хлопці, ну що ж ви робите? – дивлячись на братів, про яких всього кілька хвилин тому сам мені розповідав, питає Андрій. – Знову за старе?

Сергій і Микола мовчать.

Хлопці добряче випили і вже збиралися йти здавати пляшки 

Після візиту до центру, до батьківського дому вони так і не повернулися. Не можуть навіть пригадати, коли до Вінниці приїхали. Один каже, що в понеділок, інший у четвер. Але визнають – запили серйозно. І коли збираються за голову братися, не знають: «Андрюх, я брехати не вмію, тому не буду нічого обіцяти» – говорить молодший з братів, Сергій.

– А їсти підете? – питає Андрій.

– Я так хочу їсти. Сірий, ходімо поїмо, – говорить Микола.

Молодший з братів, Сергій. Має вплив на свого старшого брата. Нерідко стає ініціатором бродяжництва

Та перед цим, вони заходять у закинутий металевий МАФ, що неподалік. Ця конструкція у кілька метрів, стала їх новим прихистком: «Дощ на голову не капає, та й слава Богу» – говорить Сергій і починає закручувати самокрутку.

Розкуривши тютюн, брати хапають свої пакети з пляшками і похитуючись вирушають з нами у бік центру.

Старий МАФ став новим домом. Всередині облаштувалися Микола та Сергій

По дорозі Андрій вкотре нагадує братам про реабілітацію. І, вочевидь, отримує вже не першу ствердну відповідь. Чоловіки роблять зацікавлений вигляд і говорять, що обов’язково її пройдуть. Утім, коли саме, сказати не можуть.

Старший Микола більш ранимий. Постійно сумує за мамою

– Андрюшка, а можеш маму набрати? – питає Микола.

– Не треба! Не турбуй! – втручається в розмову Сергій

– А я хочу з мамою поговорити! – наполягає старший. – Ну, будь ласка, набери. Дуже за нею сумую. Пару слів скажу і все.  

Волонтер дістає телефон. Микола диктує номер на пам’ять. Гудок пішов.

–Ало, мамуль... Да, мамуль... Нічого... Ну, ма-ма-а... Мама, нас з Серьожкою мають на реабілітацію забрати... Усе, я тобі Андрюху даю. Поговори з ним з цього приводу сама.

Брати по дорозі до центру. У пакетах пляшки, які за кілька хвилин будуть ретельно заховані в кущах

Минулого року центром «Полум’я надії» було проведено 50 зустрічей для понад 300 осіб. 60 людей відправлено на реабілітацію. З них 35 такі ж, як і Микола з Сергієм, бездомні. За останні два місяці волонтерам вдалося відправити ще 20 людей для проходження реабілітації.

– Більшість з них вже нікому не потрібні. Але ми даємо їм шанс стати краще. Хочемо допомогти змінити своє життя. Вони можуть скористатися цим шансом, або залишити все як є. Вибір за ними, – говорить Андрій.

Через велику кількість нужденних, у Вінниці буде відкрито ще один подібний центр. Наразі там триває ремонт, який проводиться власними зусиллями. Тому їм необхідна наша з вами допомога у вигляді будівельних матеріалів.

Також, є потреба в транспорті на зразок старої швидкої УАЗ-452. У ній будуть перевозити маломобільних людей і тих, кого через різкий запах або стан здоров’я неможливо возити в громадському транспорті.

Контакти:

(093)561-29-53

(096)006-36-05

[email protected]

 

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.

Коментарі (5)
  • Женя Иванов

    а вы спросите у тех кто был в этих реаб центрах....религиозники ещё страшнее фашистов

    Vladimir Sviridov reply Женя Иванов

    церковь уже давным давно перестала быть посредником между людьми и богом, в лудшем случае она является самостоятельним культом который только прикрывается именем господним, в худшем - это узаконенное сообщество мошенников и не более того!

    Женя Иванов reply Vladimir Sviridov

    как раз таки эти посредники ускоряют встречу людей с богом
  • Vladimir Sviridov

    реабілітувати а точніше асимілювати їх можна буде лише якщо їх забрати з того середовища де вони їснують, лишити їх можливості спілкуватися з такими ж як вони доти доки вони не реабілітуються, дати їм можливість достатньо заробляти на власне проживання, і найголовніше щоб у них було бажання, якщо в них не буде бажання то все остальне безлуздо!

    Михаил Курдюков reply Vladimir Sviridov

    Володимире, все правильно. Головне бажання.
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні
Новини Вінниці за сьогодні
10:12 Минулої ночі ворог застосував 99 засобів повітряного нападу: деталі нічної атаки 08:53 Ворожий безпілотник здетонував біля житлового будинку на Вінниччині 08:30 Що таке вініри? Де їх встановити у Вінниці (партнерський проєкт) 08:17 Сьогодні відзначають День фокусника. Історія, заборони та прикмети 29 березня Від читача 00:11 Учні з Вінниці здобули призове місце на Таборі підприємництва у Львові 21:11 В Україні планують закрити майже всі сільські школи 20:17 У Козятині чоловік осквернив Меморіал полеглим воїнам 19:46 Під час спільного застілля донька побила батька сокирою 19:15 Екстремальна їзда на даху Range Rover: як поліція покарала «каскадерів» photo_camera 18:27 «Патрульний мало не зашпортнувся з TruСАМ у руках». За що поліцейські покарали подружжя військових офіцерів? 18:21 До яких лікарів можна звернутися без електронного направлення? 17:58 Зібрали 66 тисяч гривень на ЗСУ. В техколеджі відбувся благодійний бал в стилі 60 – 70 років photo_camera 17:23 Родинам полеглих військових у Вінниці вручили державні нагороди, присвоєні захисникам посмертно photo_camera 16:46 ТОП 3 ідеї, як відсвяткувати день народження сучасного підлітка у Вінниці (партнерський проєкт) 16:19 Сьогодні у Вінниці завершують опалювальний сезон 15:30 Що таке шале? Про затишні будиночки на природі та хто їх будує (Новини компаній) 15:21 З палаючої квартири на вулиці Дачній у Вінниці врятували чоловіка 15:15 Власна справа від 100 тисяч гривень: який готовий бізнес можна придбати у Вінниці photo_camera 14:24 Чемпіон підняв гирю 220 разів. В області визначили найкращих спортсменів серед аграріїв 14:14 У лабораторії виготовляли кілограм амфетаміну на місяць і збували через мережу клієнтів у Вінниці play_circle_filled photo_camera
Дивитись ще keyboard_arrow_right
Ваші відгуки про послуги у Вінниці Ваші відгуки про послуги у Вінниці
keyboard_arrow_up