«По той бік життя»: історія В’ячеслава, який 23 роки кидався милицями на залізничному вокзалі

В селі Грижинці Тиврівського району є Будинок милосердя, в якому знайшли дах та прихисток колишні безхатченки. Будинок купили троє працівників Вінницької обласної психіатричної лікарні імені Ющенка та декілька друзів. Під опікою громадської організації «Центр Промінь надії» волонтери допомагають розпочати нове життя колишнім безхатченкам та залежним від алкоголю або наркотиків чоловікам, більшість з яких мають психічні проблеми.

— Деякий час ми орендували будинок та збирали гроші на власне помешкання. Знайомі виїжджали у США на постійне місце проживання та запропонували купити їхній старенький будинок. Ми зібрали всі свої заощадження та купили будинок на краю села. Там багато років ніхто не жив. На даху були дірки, стіни та вікна ледь трималися. Двір був зарослим у людський зріст, — розповідає керівник Будинку милосердя Ігор Бобрусь. — Місяць ми наводили лад у дворі. Косили бур’яни та вивозили сміття. Ще місяць приводили будинок у більш-менш належний для проживання стан. Замінили декілька вікон, відремонтували дах та відреставрували стіни. Все робили за власні гроші.

Зараз у Будинку милосердя мешкає вісім чоловіків, більшість з яких колишні безхатченки.

Сьогодні розповідаємо історію життя про 60-річного В’ячеслава, який 23 років прожив на залізничному вокзалі та втратив одну ногу і має психічні порушення. Лікарі поставили чоловіку діагноз «параноїдна шизофренія».

Наприкінці 2019 року мешканці Вінниці викликали швидку допомогу та медики завезли Славка у лікарню імені Ющенка. Там він пройшов курс лікування. Чоловік не може обходитися без сторонньої допомоги та потребує постійного догляду. Комунальні заклади, які надають таку допомогу, не могли влаштувати чоловіка, оскільки він не має документів та статусу інвалідності. Завідувач відділення, де лікувався безхатченко, зателефонувала до Ігоря Бобруся та попросила прилаштувати чоловіка у Будинок милосердя.

— Ми прийняли чоловіка, та навіть не уявляли, що буде так складно. Він ще й досі ховає речі під подушку та частенько кричить. Він ще й досі може неадекватно себе поводити. Він ще й досі не може запам'ятати наші імена. Але він вже почав робити неможливе. Зараз Славко допомагає по своїм силам. Він чистить картоплю та робить мілкі справи. Те, що було нереально ще чотири місяці тому, зараз стає нормою. Ми йому допомагаємо вмиватися щоранку, застеляти постіль та переодягатися. Під наглядом лікаря чоловік продовжує приймати лікування та вже може дещо розповісти про своє життя, — згадує волонтер Роман Медина.

Історія життя В’ячеслава

Чоловік народився у місті Донецьк. За його словами, дитинство, шкільні роки та молодість пройшли в селі Марксове, що під Брацлавом Вінницькій області. Батько покинув родину, коли Славко був ще дитиною. Хлопчик ріс з мамою і сестрою.

—  Дитинство моє пройшло в режимі СРСР, так зване «інкубаторське» дитинство, у всіх були однакові іграшки і одяг, і слова теж говорили однакові, так нас вчили. Не скажу, що я відрізнявся від хлопців здібностями, хіба що фізично був розвинений, — розповідає журналістці «20 хвилин» чоловік.

За його словами, потім він поїхав у Росію та одружився.

— Але, як-то кажуть, час лукавий. Роки бігли. Дружина мені народила двох чудових синів, в загальному все було в нормі. Але в якийсь час ми з дружиною вирішили, що я повинен їхати на заробітки, і через деякий час я опинився в Москві. Такий спосіб життя вплинув на мене, і я став щодня вживати алкоголь. Моє життя перетворилося на пекло, — згадує В’ячеслав.

Якось він їхав на товарному поїзді та злазив з вагону. Під час руху товарняк чоловіку відрізав ногу. Коли саме це було, В’ячеслав не пам’ятає, та в ході розмови відповіді почали плутатись.

— Такий стан є результатом психічного захворювання. Ми його підтримуємо медикаментозно під наглядом лікаря та постійно на зв’язку з медиками. Настрій може змінюватися дуже часто. Тому не рідко Славік дратується та кричить, — пояснює керівник Будинку милосердя.

Далі розмова зайшла у глухий кут. В’ячеслав замкнувся у собі та не захотів нічого розповідати про своє життя.

Волонтери за час знаходження чоловіка у Будинку милосердя дізнались, що він раніше отримував пенсію та жив у людей, які його прихистили. Що сталося потім, невідомо. В’ячеслав не може пояснити, як він опинився на вокзалі та чому не повернувся до рідного села під Брацлав.

Багато вінничан знають Славка, тому що він 23 роки жебракував на залізничному вокзалі. Він частенько влаштовував крики з матами та кидався милицями у людей. Деякі розповідали, що він особливо агресивно реагував на дітей. Через свій психічний стан чоловік не в змозі щось розповісти про своє життя.

Зараз В’ячеславу пробують відновити документи. Але є великі проблеми. По запиту, який відправили у паспортний стіл, майже місяць немає відповіді. Обіцяли допомогти деякі представники влади. Потім потрібно буде оформляти чоловіку інвалідність та влаштувати його у спеціалізований державний заклад.

А поки що у Будинку милосердя, де мешкають ще восьмеро колишніх безхатченків, зламався холодильник та є потреба у морозильній камері. На них просто немає грошей. Тому волонтери просять наших читачів допомогти у покупці холодильника.

Проект «По той бік життя»

Сайт «20 хвилин» та громадська організація «Центр Промінь надії» розпочинають спільний проект «По той бік життя», в рамках якого ми розказуємо про життя безхатченків. Ці люди живуть поруч з нами… 

Вони теж люди та мають свої мрії. Вони теж люди та мають своє минуле. Вони теж люди та мають право на нормальне життя. Ми їх помічаємо та іноді подаємо гроші. Іноді проходимо повз. Іноді не помічаємо зовсім або не хочемо помічати?

Волонтери допомагають безхатченкам розпочати нове життя. Але без сторонньої допомоги їм важко. Наразі у Будинку милосердя є потреба у холодильнику та морозильній камері, ціна яких близько 26 тисяч гривень.

Протягом декількох тижнів ми писатимемо про історії безхатченків та розкажемо про їх змінені долі.

На нашому сайті ми відкриваємо збір допомоги на холодильник і морозильну камеру, які передамо громадській організації. Під час закінчення проекту за зібрані гроші купимо необхідну техніку та викладемо публікацію-звіт про збір грошей. Долучайтеся до доброї справи. Кожна гривня допоможе змінити життя та перейти на той бік.