Дива не закінчуються: історія про колишнього безхатченка Євгена, який живе без шлунку

У квітні Євген, який родом із Калинівського району, потрапив до Будинку милосердя, заснованого Громадською організацією «Центр «Промінь надії». До цього чоловік жив просто неба.

Перше диво

— Він жив на вулиці. Коли його привезли у наш Будинок милосердя, ми побачили самі кістки та ребра і почали відгодовувати Євгена. Але він після кожного прийому їжі рвав. Робив це потайки від нас. Як пояснив, боявся, що ми його виженемо, як дізнаємось, що хворіє, — розказує голова ГО «Центр «Промінь надії» Ольга Бобрусь.

В Україні тим часом саме розпочався карантин через епідемію коронавірусу.

— Вже дві ночі не можу нормально спати. Вчора весь день провели у лікарнях з Євгеном. Не зважаючи на карантин та ще багато проблем, вдалось обстежити його. З'ясувалось, що досі були не проблеми. Бо справжня проблема — це величезна пухлина, яка росте у шлунку чоловіка, — згадує Ольга події 22 квітня.

У той день чоловіка вдалось оформити у лікарню Пирогова, та хірург готував його до операції.

Шансів на життя давали дуже мало, але без операції він просто помре з голоду. Пухлина перекрила вхід у шлунок.

— Але поки Євген дихає, то має надію. А ще я запитала, що він хоче найбільше? «Я так хочу їсти», — відповів бідолаха з очима, повними сліз. На сьогодні ми витратили 2300 гривень. Але цих грошей мало для масивної передопераційної підготовки. Лікарня взяла на себе частину витрат. На понеділок потрібно 5-6 тисяч гривень. Звертаюсь до всіх людей, допоможіть! Він для мене такий же чужий, як і для вас. Але я благаю про людяність, — написала допис у ФБ волонтерка.

Це було перше диво, адже за дві години вдалось назбирати вісім тисяч гривень.

Друге диво

В обласній лікарні ім. Пирогова поставили діагноз «пухлинне ураження шлунку, ускладнене декомпенсованим стенозом виходу зі шлунку». Стеноз — це стиснення. Отже велика пухлина перешкоджає проходженню їжі.

На серйозну передопераційну підготовку зібрали гроші, та Євген пройшов курс лікування. Але на шляху до порятунку чоловіка виникла ще одна перешкода.

— На 27 квітня була запланована операція з видалення пухлини в хірургічному центрі лікарні Пирогова у Вінниці, — згадує Ольга Бобрусь. — Але там виявили коронавірус, відділення закрили на карантин, пацієнтів виписали, операцію відклали. Дякуємо хірургу Володимиру Ковальчуку, який повинен був робити операцію і готував організм Євгена. Він порадив не чекати та шукати вихід. Слава Богу, ми домовились з Національним інститутом раку в Києві.

Привезли Женю в столицю, де з’явився черговий виклик. На операцію потрібно було 40 тисяч гривень.

Волонтери знайшли й ці гроші. Євгена прооперували в Києві 30 квітня. Там медики дали заключення, що в хворого рак четвертої стадії.

— Лікар сказав, що операція була складною, але пройшла успішно. Женя виглядає гарно, очі живі, незважаючи на виснажений стан організму. Знеболююче просить нечасто. Вже навіть ходив в туалет, навіть лікар був здивований. Жені вже дозволили пити йогурт, але це поки додатково до вітамінної кашки, яку виписують виснаженим пацієнтам. Сьогодні самостійно вставав і ходив. Каже, що хочеться побігати. Женя часто посміхається, хоча поки що в’яленько, і жартує, а це гарна ознака. Всі ознаки, побачені лікарем, говорять про позитивні зрушення. Єдине, на що скаржиться Женя — залежав плече, болить, — розповіла киянка Олександра, яка допомагала Євгенові у Національному інституті раку.

Третє диво

Євгена виписали з інституту раку додому 8 травня… помирати.

«Дуже довгий день. О 5 годині ранку виїхали з Гнівані у Київ за Женею. Об 11 годині забрали його з Національного інституту раку, — пише Ольга на ФБ. — «Операція пройшла успішно. Ми зробили все, що в наших силах. Пацієнту вирізали пухлину та шлунок. Рак, третя стадія. Готуйтеся до найгіршого. Такі люди більше, чим місяць не живуть», — такий вердикт медиків».

— Женя сів в машину, ми почали говорити. Про життя, про віру, про Божу милість, — розповідає Ольга.

— Да, хто такі є ті лікарі? Вони ж просто ті самі люди. Але ж все вирішує Бог, — поділився своїми думками Євген.

Далі з допису голови Центру «Промінь надії», який писала написала по дорозі з київської лікарні до Будинку милосердя:

«По дорозі до Будинку милосердя кілька разів зупинялись. Післяопераційний період проходить з частими позивами стулу. В черговий раз зупинились на узбіччі та Женя пішов в кущі. Це виявились справжні терни. Він спочатку спробував пробратися в одному місті — не вийшло. В іншому — теж саме, до того ж гиляки боляче вдарили по обличчю.

Третя спроба — чагарниги не піддаються, але Женя теж не здається. І ось почалася справжня війна. Одна гиляка піддалась, потім інша. А ось вже й один кущ зостався позаду, а за ним і другий, третій. У цій битві він все таки подолав перепони.

До чого я? Так хочеться вірити, що Женя буде жити. Наперекір словам лікарям, якими б вони не були болючими. Якими страшними не були ті діагнози та якими б сильними не були б ті болі. Так хочеться, щоб Женя пройшов крізь долини смертної тіні, так як він пройшов крізь ці чагарники...

У нього є віра та сила від Самого Господа... а ще величезна бажання віддячити всім, хто підтримує та вірить в нього... Вірить в колишнього безхатченка, який відкрив своє серце для Бога та пробивається через свій тернистий шлях...».

Після операції Євген важив 35 кілограмів.

Багато людей долучилися до спасіння чоловіка. Завдяки людській небайдужості змогли зробити складну операцію та зараз Євген живе без шлунка.

— Дякую всім, хто повірив в мене. Обіцяю не підвести, — казав небагатослівний Женя через місяць після операції.

«Зараз його життя красномовніше за слова. Він борець... адже бореться з біллю щохвилини... Він посміхається через силу... адже сподівається, що ми не побачимо його біль... Він хоче бути корисним... адже, хтось потребує його допомоги... — пише Ольга Бобрусь. — Він так хоче віддячити всім... та дякує, як може... з віником в руках... з тарілкою борщу, який допомагав приготувати... з Біблією на столі, яку уважно вивчає та шукає там відповіді і поради...».
 

Після операції пройшло понад три місяці. Сталося диво, та чоловік пережив прогнози медиків на 60 днів.

Євген повернувся у Будинок милосердя зовсім виснаженим, але сповненим надії.

— Я буду жити стільки, скільки мені дасть Бог. Кожного дня я не житиму для себе, але буду приносити комусь користь. Я зрозумів, що це життя — подарунок від Господа. Адже я повинен був померти. Може я не потрібен своїй родині та матері, але я знаю, що потрібен Богу, — розповідає Євген 16 серпня.

Зараз вже пройшло майже чотири місяці після операції. Євген поправився та набирає вагу. Він має гарний вигляд та усмішка не сходить з його обличчя.

Чоловік закінчує курс ресоціалізації та допомагає волонтерам ГО «Центр Промінь надії». Євгена поставили старшим на кухні.

— Звісно, я ще не можу робити все, як повністю здорова людина. Хлопці мені допомагають носити та наливати воду або якісь інші важкі справи. Але основну роботу по приготуванню їжі виконую я. Спочатку було незвично та трохи страшнувато, що не справлюсь. Зараз ще взяв під свою опіку десяток маленьких гусенят, яких годую та випускаю пастися, —  каже чоловік.

Сьогодні це вже зовсім інша людина, ніж була чотири місяці тому. Євген змінився, як зовні, так і з середини. Він має мрії, але не хоче розповідати про них. Каже, що коли збудуться, тоді розповість. Він має інші погляди на життя, ніж були раніше. Він живе заради того, щоб приносити комусь користь. Чоловіка ставлять в приклад новим підопічним, які приходять змінити своє життя.

Проект «По той бік життя»

Сайт «20 хвилин» та громадська організація «Центр Промінь надії» продовжує спільний проект «По той бік життя», в рамках якого ми розказуємо про життя безхатченків.

Волонтери допомагають безхатченкам розпочати нове життя. Але без сторонньої допомоги їм важко.

Протягом декількох тижнів ми писали про історії безхатченків та розказуємо про їх змінені долі.

На нашому сайті ми відкриваємо збір допомоги на холодильник і морозильну камеру, які передамо громадській організації. На техніку немає грошей та волонтери просять читачів допомогти у покупці техніки. Наразі вже зібрали 4000 гривень та друзі купили морозильну камеру. Під час закінчення проекту за зібрані гроші купимо необхідний холодильник та викладемо публікацію-звіт про збір грошей. Долучайтеся до доброї справи. Кожна гривня допоможе змінити життя безхатченкам та перейти на той бік.

Читайте також:

 «Кидала на підлогу, сідала та била по голові»: історія про Михайла, який вчиться жити по-новому