Розкриваючи тему спорту, мені б хотілось донести не лише цікаву й пізнавальну, але місцями і неочікувану інформацію, яка допоможе краще орієнтуватися в світі спорту, заставить пишатися здобутками наших спортсменів, а молодше покоління – бути схожими на них. Довести, що спортсмени також творять історію своєї країни.
Спорт – це найяскравіші події сучасності, де органічно переплелися суто спортивні складові з ідеологічними, політичними, соціальними, економічними реаліями. Це засіб національної ідентифікації та великої політики.
Будемо відверті, все частіше спорт перетинається з політикою. Бо змагання по своїй суті – це протиборство спортсменів, команд, інтересів держав, де кожна сторона прагне на першість, щоб саме її прапор було піднято на знак перемоги.
Але, незважаючи на чітко визначену в Олімпійській хартії заборону на «політичну, релігійну або расову пропаганду», олімпійські змагання неодноразово втягували в політичні ігри.
Так, у 1936 р. Адольф Гітлер використав Ігри як інструмент пропаганди нацистської держави. Ці Олімпійські ігри в Берліні увічнено у документальному фільмі «Олімпія» Лені Ріфеншталь, який раджу переглянути. http://tfilm.tv/7973-olimpiya.html.
З виходом на олімпійську арену спортсменів соціалістичних країн Ігри перетворилися у змагання між політичними системами, стали важливою зброєю «холодної війни». Перемога на Іграх стала відігравати роль барометра, що вказував на відносне «здоров’я» тієї чи іншої системи.
Прикро, що спорт часто використовують як інструмент в досягненні політичних амбіцій. Додають «перцю» і журналісти, що спекулюють темою патріотизму спортсменів.
Особисто мене дуже здивувала назва публікації «Українські отамани» мститимуть за Крим». Саме назва. В політичній ситуації, що склалась, це привертає увагу читача. Але чому «мстити за Крим»? Таке враження, що спортсмени тільки на це і здатні. Знову таки приклад, як спорт використовують з присмаком політики.
Безумовно, матчеве протистояння між "Українськими отаманами" та "Командою Росії" стане однією з найбільш інтригуючих і цікавих зустрічей. Чверть фінальні поєдинки Всесвітньої серії боксу (WSB) між цими командами пройдуть в Москві та Донецьку, що вже підігріває інтерес до них.
Безперечно, наша команда їде виключно за перемогою. І я в це вірю. Вірю в патріотизм наших боксерів, серед яких є і вінничанин Микола Буценко. Вірю, що кожен із спортсменів прагне вдало виступити, перемогти і гідно представити честь нашої країни.
А такі заголовки, як «Українські отамани» мститимуть за Крим» лягають додатковим вантажем на плечі спортсменів. Мабуть, розчарую тих, хто від поєдинків чекає «помсти». Тут не треба шукати політики. Тут перемагають не за походження, не за політичними поглядами, а саме за майстерністю. На то це і спорт.
Я цілком поділяю думку головного тренера «Українських отаманів» Валентина Соболевського, який в одному з інтерв’ю сказав: «… Кожен боксер виступає за свою команду та країну і головна його мета - дійти до фіналу, а не перемогти когось конкретного. Це спортивна боротьба, у ринзі ми суперники, а після останнього гонгу тиснемо один одному руки, обіймаємося і спокійно розходимося. Політикам варто повчитися цьому у спортсменів. Дуже шкода, що наш бій з росіянами відбувається у момент, коли у країні вирують такі настрої і хтось намагається переносити їх у і спорт.»
Але спорт є частиною життя людини, життя країни. Тому існування спорту окремо від політики – це мрія, що не збудеться…
Попри все - вболіваємо за українських спортсменів! Їм необхідна наша підтримка, яким би не був результат.
