Картини в світових колекціях і галереях: синтез сценографії і живопису художниці Ірини Лупащенко

Лариса ОЛІЙНИК

Твори Ірини Лупащенко — це подорож крізь символи, фактури та глибокі сенси. Від камерного полотна до масштабних декорацій, вона створює особливий вимір, де кожен мазок має значення, а кожна деталь на сцені розповідає історію.
Відкриваємо двері до майстерні художниці, чиє мистецтво робить світ театру та живопису цілісним і магічним.

Де межа між статичним полотном та живою дією на сцені? У творчості Ірини Лупащенко живопис та сценографія існують у нерозривному діалозі. Як художниця трансформує простір театру за допомогою кольору та світла, і чому її картини часто нагадують зупинені миті театральної дії?

Вінничанка Ірина Лупащенко — концептуальний художник, сценограф, живописець. У сучасному українському мистецтві вона вирізняється своєю багатою, глибоко символічною творчістю, що ґрунтується як на традиціях країни, так і на довгій мистецькій кар'єрі. Кілька років Лупащенко співпрацює з галереєю «Artmajeur». Куратори цього французького ресурсу помітили її творчість і зробили публікацію про мистецтво мисткині в «ArtMajeur Magazine». Вони і запропонували віднести стиль творів вінничанки до окремого виду образотворчого мистецтва, як синтез сценографії і живопису.

Секрети художника-сценографа

Ірина Лупащенко народилася в місті Сквира, що на Київщині. Здобула освіту в Київському державному інституті декоративно-прикладного мистецтва та дизайну. Членкиня Національної спілки театральних діячів України (1999).

— Мій шлях у мистецтві розпочався з живопису. В юності я закохалася у фарби, тишу майстерні, у те, як пензель може передати те, що неможливо висловити словами. Пізніше, в моє життя галасливо увірвався театр, з його ритмами, репліками акторів, емоціями, прожитими на очах у глядача, сценічним простором, здатним бути живим, змінюючись і трансформуючись. Мене завжди зачаровує динаміка сценографії на театральній сцені, коли створений мною світ починає рухатися, перетворюватись, оживати. Від мого вчителя, Данила Лідера, я дізналася про принципи дієвої сценографії. Він казав, що сценографія це «спосіб освоєння та перебудови світу».

Свій творчий шлях починала з Вінниці, тут побудувала солідну кар'єру художника-сценографа, маючи на своєму рахунку понад сто театральних постановок у Вінницькому академічному музично драматичному театрі. Цей сценічний досвід глибоко впливає на її малярську практику: її картини часто здаються фрагментами невидимих вистав, знімками емоцій, що розігруються в тіні лаштунків.

— Я прожила у світі театру тридцять років, працюючи над класикою світової драматургії. Створюючи сценографію, художник має вміти бачити розвиток того, що відбувається в п'єсі не тільки в сьогоденні, а й у майбутньому. Бути, наскільки можливо, і філософом, і пророком.

Для Ірини Лупащенко театр — не тільки творчість.

— Це спосіб побачити, пережити, відчути, пропустити через своє сприйняття драматургію, таким чином, пізнавати навколишній світ і події, що відбуваються в ньому. Потім, об'єднати в собі сприйняття філософа і щирість дитини, а свої спостереження, думки, відчуття сформувати в єдиний образ, цілісний і символічний. В результаті — створити живий та лаконічний художній образ вистави, спочатку в макеті, а згодом, на театральній сцені.

Нині художниця знову повернулася до сценографії. Зараз співпрацює з камерним театром Сергія Вахтерова.

Живопис

Ірина Лупащенко є авторкою понад 500 живописних творів, примірники яких зберігаються у приватних колекціях в Україні, Польщі, США, Німеччині.

В своїх роботах художниця зберігає глибоку прихильність до рідної культури. Через серію «Моя Україна» вона віддає шану своїй країні, малюючи портрети жінок і чоловіків у традиційних костюмах. Наприклад, у «Маковій росі» (2019) вона вловила ніжність п’ятирічної дівчинки, яскраву метафору маку та роси — двох символів крихкості та чистоти. Намальований на пленері, цей світлий та ніжний портрет викликає глибоку повагу до українського коріння та культурних цінностей.

Творчість Лупащенко вирізняється вражаючою майстерністю світла та кольору. Працюючи переважно олією на лляному полотні, використовуючи високоякісні матеріали, вона надає перевагу імпресіоністичному підходу, що знаходиться посередині між емоційним реалізмом та поетичною мрією. «Всесвіт» (2023) – чудовий приклад: портрет жінки, перетвореної на внутрішній космос, відображення жіночої краси, складності та творчої сили.

У «Веселці» (2019) це спалах світла після дощу, тонка метафора надії та відродження, втілена в обличчі сяючої молодої дівчини. Ці роботи захоплюють не лише технічним виконанням, а й перш за все емоційним зарядом, завжди щирим.

— Мій живопис тісно переплетений зі сценографією. Вміння відчувати драматизм, бачити простір, мислити образами, згодом з'єдналося із захопленням кольором, світлом, формою, а також враженнями від подій з життя моїх персонажів, рисами їх особистої внутрішньої органіки. Завжди користуюсь відкритими, яскравими кольорами. Мій колорит непередбачуваний, як сучасне життя. Відмовившись від звичних для багатьох майстрів пензлів, використовую у своїй роботі, в основному, мастихін, щоб кожен мазок був лаконічним, точним, експресивним. Важливо уникнути зайвого, посилити головне, гранично відверто, емоційно та сміливо.

Не малює, а розповідає історії

Мисткиня поділяє свої живописні роботи на три етапи:

«Нескорені» — мистецький проект, що відображає національний дух українців через портрети та метафоричні образи (22 роботи);
«Її Всесвіт» — мистецький проект, що досліджує внутрішній світ сучасної жінки. Відображує авторське бачення зв’язку між внутрішнім світом людини та зовнішньою реальністю (44 твори);
«Душа Арлекіна» — серія картин, присвячених театру і сценографії. Являє собою синтез дієвої сценографії та живописного бачення світу (18 картин).

— Для мене, найбільш цікавою, завжди була і є, робота над портретом людини: дослідження її внутрішніх переживань, подій з її життя, міркування про те, що чекає на портретованого у майбутньому. Я називаю ці портрети «внутрішніми» та об'єднала їх у серію «Душа Арлекіна». Кожна робота з цієї серії — не тільки зовнішня схожість, а ще, створена засобами живопису, історія життя людини, зі своєю драматургією почуттів, індивідуальним колоритом настрою, здійсненим на полотні з використанням особливої техніки імпасто, об'єднаних, властивим для конкретної моделі, символічним образом, частіше — театральним. Нині два найважливіших напрямків моєї творчості — сценографія та живопис злилися в один загальний. Це — драматургія життя людини — на полотні художника, де образ лаконічний, як на театральній сцені, посилений експресією кольору і прожитий мною емоційно, щиро і без прикрас.

З першого дня повномасштабної війни, полотно і олійні фарби, стали для художниці інструментом для створення літопису воєнних подій.

— Кожен зруйнований будинок, втрати, біль моїх співвітчизників проходять крізь моє серце. Коли слова закінчуються, починають говорити фарби. Поступово народилася серія живопису «Нескорені». І це не просто портрети — це образи звичайних українців, які захищають своє майбутнє. Ця робота має назву «Нескорений». Вона була створена на початку весни 2022 року, у перші тижні війни. Мої колеги по театру боронять країну, їх образи теж у серії.

Художниця не просто малює, вона розповідає історії. Кожна робота є плодом особистої розповіді, чутливої перспективи, роздумів про людство та його численні грані. Її живопис, часто фігуративний, відводить почесне місце театральним персонажам, а також жінкам і дітям, зафіксованим у моменти, що зависли між мрією та реальністю.

Читайте також:

«Наша Спілка живе, розширюється»: Вінницька організація художників відзначила 50-річний ювілей

Найстарішій дерев'яній Миколаївській церкві на Старому місті виповнилось 280 років

Подякуй журналістці гривнею