Ми часто повторюємо улюблену цитату. Висловлюємо думку, яку до нас вже хтось озвучив. В житті керуємося чужими девізами. Без належного цитування джерел видаємо за своє. Не ми перші.
Факти існування плагіату (латиною «викрадач чужих рабів») мали місце ще в Стародавній Греції та Римській імперії. А у Франції в XVII столітті навіть вивчали теорію плагіату, та як маскувати свою нездатність до творчості.
Як відомо, плагіатом частіше всього грішать студенти, та навіть високопосадовим особам він не чужий. Чого тільки варті скандали, коли Президента Угорщини Пала Шмітта позбавили докторського ступеня за плагіат та звільнено з посади міністра оборони Німеччини Карла Теодора фон Гуттенберга теж за такі речі. А книгу В. Януковича “Opportunity Ukraine” взагалі визнано плагіатом президентського масштабу (ну звісно, без санкцій та наслідків).
«Головне не перемога, а участь». "Швидше! Вище! Сильніше!» Ці олімпійські гасла приписують П’єру де Кубертену. Хоча він ніколи не претендував на їх авторство, на відміну від інших. Обидві фрази належать священикам. Перша - Етельберту Талботу, друга - Анрі Дідону. Чутки і преса зробили барона "мимовольним плагіатором". Просто йому сподобались ці девізи, і він взяв їх на «озброєння».
Плагіат всюди, плагіатори серед нас. Часто ми стаємо ними мимо волі. Просто повторюємо чужі думки. А свої ховаємо десь далеко, щоб ніхто не почув, і не взнав, що справді на душі, і що підказує розум.
Ну а цитування авторів все ж таки говорить про те, що ми люди освідченні. Але історія прагне свіжих думок, сучасних поглядів. Тільки власні думки і конкретні дії роблять нас особистістю. А що кожен зробив для цього?
P.S. Давайте висловлювати свої думки, а не озвучувати чужі. Ми, українці, спроможні адекватно і творчо мислити.
