У відділенні черепно-мозкової хірургії сьогодні було як ніколи людно. Коридорами медзакладу туди-сюди ходили журналісти з камерами і фотоапаратами, чоловіки в ділових костюмах і жінки в нарядних сукнях. З боку це могло нагадати метушню напередодні якоїсь приємної події. Наприклад, сімейного свята.

Втім, так і було. Тому що Вінниця стала другим, після Львова, українським містом, де відкрили Сімейну кімнату.

Звучить просто і непереконливо, але насправді – це дуже важливий для маленьких пацієнтів та їхніх батьків простір, який вже відсьогодні може значно спростити перебування вінничан у лікарні. І ми розповідаємо чому.

Люди, які сприяли відкриттю Сімейної кімнати у Вінниці

За визначенням, Сімейна кімната – це спеціально облаштоване комфортне місце в лікарні, де в режимі 24/7 рідні хворих можуть абсолютно безкоштовно відпочити, переночувати, прийняти душ, розігріти їжу, випрати речі, скористатися інтернетом, провести час зі своєю дитиною і навіть поплакати, щоб ніхто не бачив.

Ситуації бувають різними і неможливо передбачити, коли і на скільки доведеться класти дитину в лікарню та з якими труднощами доведеться в ній зіткнутися.

Наприклад, з тим же розігріванням обіду або, скажімо, відсутністю зворотного транспорту, якщо батьки приїхали пізно або живуть в районах.

У кращому випадку в таких ситуаціях вам могли дозволити скористатися мікрохвильовкою персоналу (якщо така є) або провести ніч у коридорі на лікарняній кушетці (якщо правила цього не забороняють).

Журналісти

Від десятків журналістів, які ще кілька хвилин тому жваво досліджували кімнату вздовж і поперек, не залишилося й сліду. Всі вони розійшлися по редакціям, щоб проінформувати свою аудиторію про вінницьке ноу-хау. Але ми вирішили залишитися та почекати на перших відвідувачів.

Поки чекали, познайомилися з адміністраторкою Майєю Федоришиною. Дівчина постійно усміхається та із задоволенням допомагає розібратися в усіх питаннях, які нас цікавлять.

– Основна місія адміністраторів в цій кімнаті – забезпечити людей комфортними умовами перебування. Як тільки вони сюди заходять, ми розповідаємо, що тут можна робити і як це робити. А якщо потрібно, то можемо надати і моральну допомогу, – говорить усміхнена Майя.

Адміністраторка Майя Федоришина

Таких як Майя, дівчат-адміністраторок, тут п’ять. Кожна має педагогічну освіту, пройдені лекції з психології, а ще всі вони дуже раді тому, що обіймають цю посаду.

– Наскільки мені відомо, у лікарні немає гарячої води, а у нас є. Також у Сімейній кімнаті можна пообідати не з пластикового, а з нормально посуду, безкоштовно випити кави або чаю, користуватися інтернетом або поспати на зручних диванах. – пояснює дівчина. – І все це в будь-який зручний для відвідувачів час. Ми працюємо в режимі нон-стоп.

А ще в кімнаті розташована невеличка бібліотека, обігрівач, кондиціонери, холодильник, пледики і тиха кімната, де можна сховатися від усіх інших та побути наодинці зі своїми думками або дитиною.

Перелік послуг, які може запропонувати Сімейна кімната, не випадковий. Перед її відкриттям, працівники Фундації Дім Рональда МакДональда, власне, вони і втілюють у реальність такі кімнати по всьому світу, робили опитування серед батьків. Більшість сказали, що їм потрібне місце, де можна поспати, розігріти їжу та випрати речі.

Також Фундація орієнтується на медзаклади, які приймають на лікування велику кількість пацієнтів. А за словами головного лікаря Вінницької обласної дитячої лікарні, Василя Паненка, щорічно заклад приймає понад 15 тисяч дітей з усіх куточків області. Тому поява такої кімнати, на його думку, знакова для всього регіону.

Перші відвідувачі: Юля та Віталік

До кімнати, нарешті, заходять перші відвідувачі. Тетяна з сином Віталіком і Анна з донькою Юлею. Обидві мами дивляться по сторонам і не розуміють, куди це вони потрапили. Чого не скажеш про їхніх дітей. Ті вже зрозуміли, що на столі, який знаходиться о-ось в тій частині кімнати, можна знайти солодкі смаколики.

Віталік

«У садочок завтра не піду, бо хворію», – починає розповідати мені Віталік. У лікарні хлопчик вже кілька днів. До виписки ще приблизно тиждень. У нього параліч лицьового нерва – результат невдалого приземлення на асфальт. Тут у нього крапельниці і фізіотерапія. А тепер ось з’явилася і ця кімната, з вишнями та безкоштовними солодощами. «Одним оком я постійно кліпаю. А друге взагалі не закривається. Це я так впав, але мені не боляче» – переконує маленький пацієнт і кладе черговий абрикос до рота.

Юля

Від солодких ягід не відмовилася і п’ятирічна Юля. У дівчинки черепно-мозкова травма. І також через падіння. Завтра Юлю виписують. Та вона і сама говорить, що вже добре себе почуває.

– Мені тут подобається. А ще більше мені подобається малювати. Нещодавно русалку намалювала. Тобто її я ще не домалювала. Але обов’язково це зроблю, – обіцяє дівчина. – Ще на вулиці мені подобається. Ми з мамою кілька разів виходили на двір гуляти.

Тетяна та Віталік дають інтерв'ю

Мамам цих двох маленьких пацієнтів, Сімейна кімната також здалася затишною і необхідною. Говорять, що це значний крок вперед, хоча і не очікували, що такі речі можуть бути реальними у нашій країні.

Поки лікуються в стаціонарі, обіцяють заходити. Але після виписки, не дивлячись на всі умови і плюси, сподіваються, що більше ніколи сюди не потраплять. Бо у Сімейній кімнаті добре, а вдома, коли не хворієш – ще краще.