Як будували мазанки на Поділлі: від глини і соломи до саману й кізяка

Як будували мазанки на Поділлі: від глини і соломи до саману й кізяка
  • На Вінниччині досі можна побачити автентичні мазанки — традиційні хати, зведені зі звичайної глини, дерева, каменю й навіть кізяка з соломою. Їхні товсті білі стіни, солом'яні стріхи, оздоблені вікна і старовинні печі — це не просто архітектура, а жива пам’ять про побут і вірування наших предків.
  • У різних селах Барської громади збереглися унікальні зразки таких будинків — і заселені, й покинуті, але всі вони промовляють до нас мовою часу. 

У багатьох селах України й досі можна побачити біленькі, змазані глиною хати — ті самі мазанки, що зберігають у собі дух часу і тепло поколінь. Як розповіли на сторінці видання zhmerynka.online, частина з них усе ще заселені, інші — стоять порожні, проте залишаються живими у своїй тиші. Це не просто житло, а частина культурної спадщини, яка промовляє без слів.

На Барщині мазанки будували з доступних природних матеріалів: глини, дерева, каменю або навіть болотяної суміші з соломою. Камінь використовували переважно ближче до Могилівщини, а глина була повсюдною. З неї виготовляли вальки або самани, змішуючи з половою чи кізяком. Такий матеріал добре утримував тепло і мав дезінфікуючі властивості. Струхлу солому з часом замінювали на очерет, стіни білили глиною чи вапном, а призьбу оздоблювали червоною глиною або смолою.

Відео дня

Колись у таких хатах народжувалися діти, пахло свіжою випічкою з печі, а вранці босі ноги відчували прохолоду роси. Мазанка завжди зверталася до Сходу — до сонця, бо вірили: там, де світло, там і щасливе життя.

Стріха — обов’язковий елемент. Її робили з жита, бо воно мало довге стебло. Пізніше її перекривали черепицею, потім шифером. На горищі вішали оберег-хрестик — захист від нечистої сили. Вікна — чотиришибкові, іноді з округленими краями.

— У Хмельниччині двері оздоблювали орнаментом — сонце в чаші. В селах Могилівщини на вікна вішали ставні або утеплювали очеретом. Хати були низенькі, часто вкопані в землю, з земляною підлогою, яку змащували глиною й кізяком, а взимку застеляли сіном. Дерев’яну підлогу почали робити у 30–40-х роках XX століття. Двері мали засуви або просто підпирався віник — знак, що вдома нікого немає.Найважливіше місце — піч. На ній спали діти й старші люди. Бідні родини мали одну кімнату, багатші — дві, де друга називалась «холодною» або «чистою». Побутовими меблями були лави, тапчани, скрині й жердини замість шаф. На миснику зберігався посуд і… хліб під час Голодомору, — розповідає директорка Барського історичного музею Наталія Гаєвська.

Орнаментами прикрашали вікна, печі, іноді зовнішні стіни. Рослинні й зооморфні мотиви домінували на Поділлі. Після Другої світової з’явились фіранки з вишивкою. Над дверима в кімнату часто кріпили камінь із монетою — на достаток.

Збережені мазанки Барщини

Хата в Балках

Охайна хатинка на вул. Соборній залишилася сиротою після смерті 83-річної бабусі Мілі. Раніше вона жила тут із сестрою Зосею. Купили хату в Олександра Маліновського, який, за спогадами односельців, мав складну особисту історію. Хата пам’ятає все: любов, втрати, самотність.

Хата в Барі

Старий єврейський будинок, що дивом зберігся донині, стоїть скромно посеред міста. Колись тут жив прокурор Теперман. Хата не раз перебудовувалась, її ділили на частини — тепер вона пам’ятає не одну людську долю.

Хата в Кузьминцях

У біленькій хатинці живе бабуся Алла, 85 років. Збудована в 1947 році, вона пам’ятає покоління її родини. Поруч сад, кішка й спогади. Онук Роман займається кінним прокатом — справжній місток між минулим і сучасним селом.

Хата в Мирному

Будинок, зведений для родини Бородатих, досі живе: в ньому мешкають діти, онуки та правнуки. Побудований з лампачів (саманів), він і сьогодні тримає тепло кількох поколінь. 

Етно-комплекс у Гармаках

Володимир Маринчук викупив і відновив сільську хату, створивши музейний простір із петриківським розписом, старовинними килимами, іконами та предметами побуту. Душ і туалет — на вулиці, як у предків.

Хата в Степанках

Забута хатина з адресою «вул. Карла-Маркса, 20» стоїть в тіні, охоплена бур’янами. В 2020 році сюди навідувався онук померлого власника — Дмитро, відео про цю хату набрало понад 300 000 переглядів на YouTube. Та хату знову зруйнували — тепер вона німий свідок нашої байдужості до минулого.

 

Читайте також:

Смертельні аварії на Вінниччині: у Барі загинула 75-річна велосипедистка, у Турбові — 24-річний мотоцикліст

У Вінницьких Хуторах сварка під чарку закінчилася ножовим пораненням

Над Україною летіли 322 дрони. Основний удар — по сусідній Хмельниччині

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.

Коментарі

keyboard_arrow_up